Голова правління Асоціації саперів України Тимур Пістрюга в інтерв’ю УНІАН розповів, скільки територій в Україні є потенційно замінованими, які регіони найбільш забруднені, та як вберегтися від мінних загроз.
Через війну з Росією Україна на сьогодні є найбільш замінованою країною у світі, що призводить до численних жертв серед цивільних та непридатності великих територій до використання. Для уникнення нових трагедій та повернення земель, зокрема сільськогосподарських, у користування, проводиться гуманітарне розмінування – поступове очищення територій від забруднень.
Зазвичай такі процеси починаються після завершення війни, але в Україні – інші реалії. УНІАН дізнавався у голови правління Асоціації саперів України Тимура Пістрюги про специфіку гуманітарного розмінування, скільки часу може піти на очищення забруднених територій, а також про нові способи росіян мінувати українські території з повітря.
Відомо, що Україна після 2014 року, тобто з початком агресії Росії, потрапила у так званий ТОП країн з найбільшою кількістю жертв від детонації мін та інших вибухонебезпечних предметів. Чи залишаємося ми у цьому сумному списку?
Дійсно, ще задовго до повномасштабного вторгнення Україна була серед п’ятірки країн світу з мінної проблематики. Цей рейтинг базувався на статистиці постраждалих від мін та інших вибухонебезпечних предметів. Буквально перед початком великої війни, наприкінці 2021 року, був оприлюднений черговий міжнародний звіт. Тоді Україна посіла 4 місце після Афганістану, Малі та Ємену.
За офіційною статистикою, станом на середину серпня 2025 року, з початком повномасштабного вторгнення від мін та інших вибухонебезпечних предметів постраждали 1277 людей, з яких – 354 загинули. Із загальної кількості постраждалих близько 10% – діти. Але насправді реальні цифри набагато вищі.
Адже, по-перше, не всі випадки потрапляють до офіційних звітів через відсутність доступу до інформації. Це стосується так званої буферної зони, громад поблизу до лінії фронту. Водночас саме там – найбільша кількість жертв.
По-друге, самі постраждалі (чи їхні родичі) не завжди хочуть, щоб дані про них фіксувалися у медичних закладах, поліції. Часто це буває тому, що вони бояться нести відповідальність за те, що без гострої необхідності опинилися на замінованій ділянці, бо це є порушенням.
Якою тоді може бути реальна кількість потерпілих?
Загалом наша асоціація зареєструвала понад 3200 постраждалих, які мають мінно-вибухові травми. Всі вони перевірені та внесені до унікальної бази... Як правило, міжнародні звіти з’являються за підсумками року, тобто офіційні оновлені цифри будуть, ймовірно, на початку 2026-го. Але вже зараз можна констатувати: прогноз – невтішний. Враховуючи той факт, що Україна – найбільш замінована країні у світі, ми, скоріш за все, у лідерах за кількістю жертв від детонації вибухонебезпечних предметів.
Хто гине частіше – чоловіки, жінки чи діти?
Дорослі чоловіки. Основна причина - їхні професії пов’язані з таким ризиком. Це, наприклад, аграрний сектор – доволі часто на мінах підриваються трактористи. Багато гине енергетиків, які після масованих обстрілів цивільної інфраструктури виїжджають на її ремонт. Крім того, попри численні попередження, чимало чоловіків йдуть збирати металобрухт та натрапляють на вибухові пристрої...
За оцінками ООН, в Україні – понад 1 мільйон мін та нерозірваних боєприпасів. На вашу думку, на основі чого зроблені такі висновки?
Діє багато інформаційних систем, куди ми звітуємо – доповідаємо, скільки виявлено, скільки знешкоджено. Те саме стосується ДСНС та військових. Теоретично, фахівці ООН могли зібрати всі ці дані до купи та вивести таку грубу цифру.
Чи можете назвати приблизну площу потенційного забруднення України вибухонебезпечними предметами?
Зараз ведеться загальнодержавний облік так званих потенційно небезпечних територій. Тобто це як заміновані землі, так і ті, що потребують перевірки саперними групами, адже ми точно не знаємо, замінована певна ділянка чи ні. Так от, загалом (разом з тимчасово окупованими територіями) йдеться про 137 тис. кв. кілометрів. Це величезна територія – десь як дві середні за площею європейські країни.
Наведіть, будь ласка, приклади таких земель.
Приміром, на Київщині ще багато територій, які необстежені, але відомо, що там, скоріш за все, небезпечно. Наприклад, ліси. Зараз йде активне розмінування сільськогосподарських земель, звісно, об’єктів критичної інфраструктури. Але є багато інших територій та об’єктів, до яких "рука сапера" ще не дісталася, серед них – саме ліси. Там потрібно провести принаймні нетехнічне обстеження, що є першим етапом гуманітарного розмінування. Тільки тоді ми зможемо впевнено сказати: є така-то кількість замінованих квадратних кілометрів на деокупованих територіях.
Ще один фактор, який впливає на цю статистику, – активні обстріли нашої території. Тобто йдеться про боєприпаси, що не вибухнули, зокрема, касетні. Плюс з’явилась ще одна небезпека – дистанційне мінування за допомогою дронів, які розкидають, наприклад, міни-пелюстки. Трагічних випадків через них дуже багато. І що дуже важливо: мінування можуть бути не тільки там, де фізично побував окупант, а й на західній Україні, куди долітають "Шахеди".
Доводилося чути, що на деокупованих територіях житлові будинки, адміністративні будівлі були так заміновані, що простіше було їх підірвати, ніж розмінувати…
Розмінування будинків у більшості випадків – це точкові виклики – оперативне розмінування, яке зазвичай проводиться піротехніками ДСНС або військовими. Можу сказати, що росіяни всюди розставляють мінні пастки – у дитячих візках та ліжках, у музичних інструментах, в іграшках… Вмонтовують пластид у ноутбуки, навіть у паспорти. От, умовно, бере хтось перевірити чиїсь документи або гаджет, а він вибухає… Ворог мінує абсолютно все різними способами, які далеко не воєнні. Він закладає пристрої, які насамперед несуть загрозу цивільному населенню, а це вже терористичні методи!
Що вас найбільше вразило за ступенем цинізму росіян під час розмінування?
Підступність росіян, здійснення хаотичного мінування… Та ще важливий нюанс. Згідно з міжнародним правом, коли війська противника відходять, як це було, наприклад, на Київщині, Чернігівщині, вони мають залишати по собі формуляри мінних полів. Бо, коли війська йдуть геть, їм вже не потрібно захищати певні позиції (а саме для цього ставлять мінні поля). Формуляри передають тим, хто залишається на відповідній території, зокрема – цивільному населенню, бо "на карті" – життя звичайних людей. Так ось. Мене вразило те, що про наше цивільне населення ніхто з них не думав. Ні російські військові, ні їхнє керівництво… Це дуже далеко від воєнної науки, це негуманно.
З вашого досвіду, яка може бути щільність замінування поля чи лісу?
Залежить від того, скільки у росіян було часу для побудови мінних полів. Наприклад, під час окупації на Херсонщині вони встигли облаштувати декілька таких ешелонів... Загалом, де є час, вони дуже щільно, ретельно мінують. У них достатній арсенал цього вибухового заліза – різноманітні міни, саморобні пристрої.
Ба більше, росіяни ще й активно розвивають напрямок протипіхотних мін. Наприклад, у 2022 році, на початку повномасштабного вторгнення, на Харківщині почали з’являтися новітні пристрої, які у РФ тільки-но розробили, – "ПОМ-3 Медальйон" (протипіхотна осколкова міна дистанційного мінування з неконтактним підривником із сейсмічним датчиком цілі, має елементи штучного інтелекту, – УНІАН). Вона вперше була продемонстрована в Росії на оборонній виставці "Армія-2019", а за два роки ми їх вже виявляли на нашій землі.
Що саме окупанти розкидають дистанційно?
Вже згадував про протипіхотну фугасну міну "Пелюстку", вона ж – ПФМ-1. Ці відносно дешеві радянські пристрої, яких купа на російських складах, є одними з найпідступніших… Вони дійсно дуже схожі на пелюстки, і саме через них багато жертв серед цивільних. Трапляється, що при розкиданні з повітря "Пелюстки" чіпляються за гілки дерев, звідки падають через деякий час та вибухають. Через особливість форми вони зливаються, наприклад, з опалим листям й цивільні випадково на них наступають, а дітей ПФМ-1 ще й приваблюють схожістю з іграшкою…
Також зустрічав протитанкові міни ПТМ-2, ПТМ-3, які по дві чіпляють на дрон – тобто один БПЛА типу "Шахед" може бути носієм двох таких мін. Уявіть, скільки дронів запускають по Україні за одну ніч та скільки загалом може бути "подарунків"… Хоча зазначу: для дистанційного мінування може бути задіяний будь-який інженерний боєприпас, який підходить носію за вагою.
Останнім часом з’являється все більше повідомлень про нерозірвані суббоєприпаси, які після ракетних атак виявляють на вулицях різних населених пунктів України. Наприклад, у Кременчуці знаходили касетні боєприпаси, дуже схожі на іграшкові м’ячики…
Такі "іграшки" несуть велику загрозу, бо дуже нестійкі. Сапери, коли розміновують територію, як правило, знищують суббоєприпаси на місці, адже вони нетранспортабельні й можуть вибухнути у будь-який момент. Виглядають ці об’єкти по-різному. Населенню не варто їх намагатися ідентифікувати, бо навіть професійні сапери можуть чогось не знати – все постійно змінюється, різних вибухових предметів дуже багато. Якщо бачите підозрілий предмет, треба слідувати трьом правилам: не підходь, не чіпай, телефонуй у службу "112".
Чи відомо, що найбільше заміновано – ліси, поля чи море?
Немає такої статистики, все залежить від рельєфу місцевості, де або були, або ведуться бойові дії. В різних регіонах – по-різному. Повторюсь, росіяни мінують все що завгодно – узбіччя, стежки у лісі, дерева…
Для прикладу. Навіть у стандартних операційних процедурах саперів записано: не можна пересуватися ґрунтовою дорогою. Це золоте правило діє навіть, якщо вона – найкоротший шлях, що "зрізає" відстань на десятки кілометрів. Адже ворог дуже часто мінує ґрунтову дорогу для того, щоб завдати якомога більше шкоди, у тому числі цивільним українцям.
До того ж треба розуміти – лінія фронту у нас дуже велика: від Чорного моря до півночі, кордону з РФ та Білоруссю – нам усім ще належить дізнатися, якою є реальна картина із замінуванням наших територій.
Нещодавно на узбережжі Чорного моря, на Одещині, кілька відпочивальників загинули під час купання внаслідок вибуху…
Ймовірно, спрацювала морська міна, яку прибило до узбережжя. Такі пристрої у воді можуть залишатися смертельно небезпечними десятки років після встановлення. Про це свідчить, зокрема, той факт, що в акваторії й досі виявляють міни часів Другої світової війни – вони застарілі, але досі вибухонебезпечні. Знову ж таки, купання у заборонених, не перевірених офіційно місцях — це завжди ризик для життя. До речі, Одеса – на десятому місці в Україні за кількістю жертв від детонації мін та інших вибухонебезпечних пристроїв.
Розкажіть, скільки часу потрібно для розмінування, наприклад, 1 гектара поля?
Дуже багато залежить від конкретної ситуації… Якось наша організація розміновувала сільськогосподарське поле площею 30 га протягом 3 місяців. Але там була, за нашим розумінням, досить непогана ситуація – не так багато вибухонебезпечних предметів, що дозволяло нам швидко рухатися.
А у серпні завершилась дворічна гуманітарна програма на Харківщині, яку реалізовували Швейцарський фонд протимінної діяльності (FSD) разом з JTI Foundation та за участі Асоціації саперів України. За цей час українські команди спільно з міжнародними фахівцями ідентифікували та промаркували 316 небезпечних ділянок. Загальна площа промаркованих територій перевищила 38,6 мільйона квадратних метрів. Встановлено майже 5 670 попереджувальних знаків протяжністю понад 135 кілометрів…
Що саме впливає на швидкість розмінування?
Дуже багато різних факторів. Насамперед, це погода – у липні були щільні дощі й сапери працювати фактично не могли. Тобто потрібні відповідні умови для того, щоб не пропустити певний звуковий сигнал та виявлення небезпечних предметів було ефективним. Також впливає рослинність... Навесні – одні умови, а пізніше ділянка заростає й ситуація змінюється. Тоді вже потрібно готувати ґрунт під розмінування.
Чи застосовуються новітні технології у процесі розмінування в Україні?
До початку повномасштабного вторгнення більшість робіт виконувалася вручну. Сапери користувалися металодетекторами, працювали без сучасної техніки… Майже все обладнання доводилося закуповувати за кордоном, але іноземні компанії неохоче погоджувалися на продаж невеликих партій. Наприклад, щоб придбати захисне спорядження в Зімбабве, довелося вести офіційне листування, яке налічувало майже сотню листів.
Згодом ситуація змінилася. Якщо раніше ми змушені були багато часу вручну розчищати території звичайними газонокосарками, то тепер є спеціалізовані українські машини для швидкого прибирання рослинності… Також з’явилися інновації, які не замінюють саперів, але підвищують ефективність і безпеку. Так, Краматорський завод важкого верстатобудування створив систему Germina — дистанційно керовану машину, здатну очищати (розміновувати, - УНІАН) до 5 гектарів за день і витримувати підрив протитанкової міни. А "ГАРТ 5100" від харківської компанії XTI Engineering може обробляти понад 2 гектари території протягом одного світлового дня. Такі машини значно пришвидшують процес, але остаточне обстеження ділянок сапери все одно виконують вручну з металодетекторами.
Залучають до процесу й штучний інтелект. Він допомагає визначати пріоритетні напрями робіт, що особливо важливо за умов, коли площа забруднених земель вимірюється сотнями тисяч гектарів. Окремо опрацьовуються технології, які дозволять застосовувати ШІ для ідентифікації вибухонебезпечних предметів...
Як в цілому виглядає процес гуманітарного розмінування і хто може ним займатися?
Все починається з нетехнічного обстеження – встановлюється, чи замінована ця територія. Проводиться збір даних, інформації з різних джерел щодо конкретної ділянки – опитується населення, встановлюються прямі та непрямі докази. По суті, це розвідка, яка немає права на помилку. Якщо буде щось недорозвідано, це може призвести до фатальних наслідків…
Територія оглядається за допомогою дрона, який може помітити ті чи інші ознаки присутності мін. Безпілотники допомагають фіксувати вирви, залишки техніки та інші сліди бойових дій, щоб точніше визначати зони для роботи… У звітах нетехнічного обстеження зазначаються подальші кроки (рекомендації). Вже після цього відбувається процес очищення.
Він теж може бути різним – вручну, механізованим чи за допомогою спеціально навчених пошукових собак. Після очищення оператор викликає представників Державної інспекції, які проводять зовнішній контроль якості. Потім складаються відповідні документи і земля передається користувачу.
Займатися гуманітарним розмінуванням може той, хто пройшов державну сертифікацію. Тут ще важливий момент – гуманітарне розмінування поділяється на багато різних процесів, кожен з яких вимагає певного сертифіката. Іншими словами, ти можеш бути оператором протимінної діяльності, але маєш сертифікат, наприклад, тільки на перший етап – нетехнічне обстеження територій.
А чи вистачає в Україні операторів з розмінування? Хто їх цьому навчає?
В Україні працюють понад півсотні сертифікованих операторів протимінної діяльності, серед них – міжнародні організації, українські військові установи та приватні компанії. Понад десять навчальних закладів у нашій країні пропонують навчання саперів на різних рівнях. Базова підготовка може тривати п’ять тижнів, по завершенню видається сертифікат. Однак сапери мають постійно удосконалювати навички та мати певні якості – міцне фізичне та психічне здоров'я, уважність, гарну пам'ять… Адже вони повинні витримувати серйозне фізичне навантаження – у полі доводиться працювати й до 8 годин навіть під час спеки.
Є багато інформації про жінок, які стають демінерами. Чому вони вирішують цим займатись, адже робота дуже небезпечна?
В операційному департаменті Асоціації саперів України близько 25% працівників — жінки. Це дівчата, які з початком великої війни переглянули свої пріоритети, погляди. Вони кажуть, що хочуть займатися чимось корисним – тобто зробили усвідомлений вибір та працюють на рівні з чоловіками.
Хто займається розміновуванням сільськогосподарських угідь та ким зазвичай фінансуються ці роботи?
Замовити розмінування має право будь-який уповноважений власник або користувач землі. Наприклад, агрофірма може напряму звернутися до сертифікованого оператора протимінної діяльності та укласти з ним контракт. Наскільки знаю, для аграріїв держава передбачила компенсацію до 100% витрат на очищення сільськогосподарських земель. Подати заявку можна через Державний аграрний реєстр. Участь у програмі доступна фермерам із деокупованих територій, де після нетехнічного обстеження підтверджено або, ймовірно, виявлено забруднення… У таких випадках держава проводить тендер, обирає підрядника та фінансує його роботи.
І якою може бути вартість такого розмінування?
Гуманітарне розмінування є надзвичайно витратним процесом, а чітку вартість наразі визначити неможливо — ринок ще остаточно не сформований. За підрахунками, які робили оператори протимінної діяльності ще під час роботи в зоні АТО/ООС до початку повномасштабної війни, ціна становила близько 3-4 доларів за квадратний метр. У міжнародних організацій цей показник був ще вищим.
Таким чином, розмінування одного гектара сільськогосподарських земель може коштувати щонайменше 30 тисяч доларів. При цьому середня продуктивність одного сапера становить лише близько 30 квадратних метрів на день. Нині держава разом з операторами шукає можливості здешевити процес, аби забезпечити ефективне виконання завдань та покривати витрати. Очікується, що ціна знижуватиметься, однак вона навряд чи відповідатиме тим мінімальним показникам, які іноді озвучують під час державних тендерів.
Які області України є найбільш замінованими? Скільки територій вже вдалося розмінувати?
Станом на початок 2023 року було заміновано 174 тис. кв. кілометрів, нагадаю зараз – 137 тис. кв. кілометрів. Тобто розміновано чи повернуто у користування шляхом нетехнічного обстеження приблизно 34 тис. кв. кілометрів. Найбільш постраждалі там, де була нога окупанта. Я б акцентував на Херсонщині та Харківщині…
Як ви оцінюєте Національну стратегію протимінної діяльності України на період до 2033 року?
Національна стратегія протимінної діяльності розроблена за участі Асоціації саперів України. Вона передбачає очищення близько 80% деокупованих територій протягом наступних десяти років. Думаю, здійснити це цілком реально.