Очевидно, що загроза Європі (і всьому західному світу) від Росії не з'явилася щойно. Щонайменше, вона була продемонстрована Володимиром Путіним ще на Мюнхенській конференції безпеки у лютому 2007 року. Власне кажучи, саме тоді він задекларував ту концепцію, яка згодом, починаючи з 2008 року у Грузії, а далі у 2014 та 2022 роках в Україні, вийшла на поверхню.
Попри те, що багато хто і серед американців, і серед європейців сприйняли це, можна сказати якщо не з гумором, то з такими собі посмішками, до цього варто було серйозніше поставитись ще тоді. Адже вже тоді Росія вже розглядала методи гібридної війни та як поступово буде їх впроваджувати по всьому світу.
Наступним кроком стала так звана доктрина Герасимова (документ, розроблений начальником генштабу ЗС РФ Валерієм Герасимовим, і оприлюднений у лютому 2013 року), яку Росія продовжує застосовувати і сьогодні і яка, на жаль, чудово працює. Нагадаю, що у 2014 році увесь світ слухав на міжнародних майданчиках розповіді росіян про те, що в українському Криму – це "не ми", а якісь невідомі "зелені чоловічки".
І навіть попри те, що Путін у 2015 році особисто визнав, що це була російська армія, досі багато хто у світі вважає, що ті "зелені чоловічки" - то була якась міфічна "самооборона Криму"… Світ це, на жаль, проковтнув.
Або ще один приклад: очільник російського МЗС Сергій Лавров заявляє, що будь-які іноземні миротворці в Україні будуть розцінюватись як "окупаційні війська" і, таким чином, вони будуть для російських військових "законними цілями". Тобто, в інформаційний простір вкидується думка, що російські війська, які насправді окуповують в Україні міста і селища, це ніякі не окупанти. Це такий грубий натяк (він не артикулюється, але це начебто усі мають розуміти), що Україна нібито вже частина Росії, сфера російських інтересів, що мова тут нібито йде не про війну, а про якийсь "громадянський конфлікт", і Росія на українській території нібито не воює із Силами оборони, а хіба з "українськими сепаратистами"… Усе це – теж наслідки дії "доктрини Герасимова".
Зараз також відбувається поступове нарощування Росією агресії, поступове нарощування ескалації. Коли потихеньку, потихеньку, і стирається та межа, де – вже війна, а де – ще не війна. Мова про те, що ти проти противника ведеш хоча й гібридну, але справжню війну. А противник лише на якомусь етапі починає розуміти, що, так, війна вже йде і він її вже програє. Тобто, одна сторона вже веде бойові дії, а інша сторона боїться визнати, що на неї напали.
Російські пропагандисти вже четвертий рік не приховують, що Росія воює не з українцями, а з НАТО та Америкою. Водночас і в Європі, і в США кажуть, мовляв, це – не наша війна, ми в цій війні прямої участі не беремо.
Тобто, у світі не хочуть чути і бачити, яку "реальність" створює РФ. От, власне, так "доктрина Герасимова" проявляється у повному розквіті.
При цьому, можна зауважити, що чим ближче країни розташовані до Росії, тим більше вони відчувають небезпеку. І можна навіть прослідкувати таку тенденцію: чим більше років Уряд якоїсь держави відводить Росії для потенційного нападу, тим менше ця країна відчуває на собі російську загрозу. Умовно, чим далі від РФ, тим більшу фору вони собі дають.
Разом з тим, зараз європейці насправді готуються до російського вторгнення. Інша справа, що існує фактор Америки і надія на п’яту статтю НАТО потроху тане. Та вживати будь-яких безпекових заходів – ніколи не пізно.