21 червня Кіт Келлог, спецпредставник США, відвідав "забанену" для всього цивілізованого світу Білорусь. Зустріч з Лукашенко відбулася у показово дружньому тоні – з обіймами, жартами та оцим усім. Але з дуже серйозними очима, які не дають шансів помилитися, що це лише гра на публіку.
Ні про яке "потепління" мови поки що не йде, а головна мета візиту – обмін позиціями.
А головна "публіка" тут – Путін та Сі. Саме заради них цей "спектакль" задумувався з виведенням на кілька годин Лукашенка з дипломатичної ізоляції.
Нащо це Лукашенку, зрозуміло – він бажає якось зменшити свою екстремальну залежність від Кремля, який тисне все більше зі своїми мілітаристськими планами. Про що говорили спецпредставник США та самопроголошений президент РБ – трохи відкривають завісу таємниці білоруські державні ресурси та західні ЗМІ.
Так, у Білорусі було заявлено, що темою візиту буде "міжнародна проблематика і загалом ситуація у світі, регіональна тематика і білорусько-американські відносини". Reuters же повторив те, що обговорювалося перемир’я між Україною та РФ, що й було зазначено як привід для візиту.
Але потім стало відомо, що говорили Келлог з Лукашенко 6 годин. З огляду на вкрай обмежені можливості Лукашенка впливати на Путіна (у їхньому "дуеті" все якраз навпаки – тут лише Кремль може диктувати свої умови), навряд весь цей час було присвячено "посередництву" Мінську між Києвом та Москвою. Бо, власне, ніякого посередництва немає і ніхто з українських посадовців у здоровому глузді та пам’яті не поїде на територію, повністю підконтрольну агресору.
То навіщо взагалі візит та про що можна балакати 6 годин, якщо не про "мирні" перемовини? Про війну, звісно. Мова про мілітаризацію РБ росіянами під приводом масштабних військових навчань "Захід-2025", які охоплять майже всю територію Білорусі та прикордонні регіони РФ.
Більше того, до РБ начебто везуть ядерку, "Орєшник" та псевдогіперзвукові "Кинджали". І саме під "Захід-2025". Принаймні, як інакше трактувати заяви держсекретаря Ради безпеки РБ Вольфовича, що "Орєшник" та "Кинджали" з’являться у РБ "найближчим часом"? Сама ця заява була розповсюджена 19 червня. Якраз тоді до РБ раптово зазбирався й Келлог. Співпадіння?
Варто додати, що саме після таких навчань росіяни напали на Україну 2022 року. Цього разу українська дипломатія та розвідка теж "б’є на сполох" та вкрай наполегливо рекомендує балтійцям, полякам та НАТО загалом швидке готуватись для можливих військових провокацій з боку РФ-РБ.
Так, президент України Володимир Зеленський заявив ще 2 червня у Вільнюсі на зустрічі лідерів "Бухарестської дев'ятки" й НАТО, що ситуація вкрай загрозлива.
"Запитайте вашу розвідку, що РФ планує цього літа в Білорусі. Якщо вони досить сміливі, щоб готувати атаки звідти, то нам потрібно більше сили разом, щоб ми могли зупинити цю війну й запобігти її поширенню", - сказав він, натякаючи на спробу РФ "розморозити" знов північний фронт для війни проти України.
Це була не перша така заява – чи не всі українські спікери, включно з ГУР, "анонімними українськими посадовцями" (як ось у статті Financial Times про "захоплення Балтики за 7 днів") та самим президентом України, з самого початку року говорять про загрозу саме від "Захід-2025". Але вони не дають відповіді, куди саме буде спрямовано удар – проти України чи проти Польщі з Литвою.
Саме внаслідок цього дипломатичного тиску з боку Україні Литва та інші країні регіону зняли заборону на протипіхотні міни та почали мінувати кордон, рити укріплення, а німці навіть повідомили ще 1 квітня, що збільшать свою протитанкову бригаду у Литві до 5 тисяч осіб – але не одразу, а… до 2027 року.
Тобто, у Європі не вірять у напад Кремля на країни НАТО, але готуються, найгірше, до "гібридних" атак.
Втім, для перестрахування, все ж будуть проводити у регіоні і свої навчання, задля чого у прикордоння стягують сили до тих, що вже там певний час "навчаються".
У контексті "гібридних атак" варто додати, що все це відбувається на тлі післявиборчої кризи у Польщі, коли Верховний суд вирішує чи бути перевиборам (а отже й протестам кандидата, якого вже оголосили переможцем).
Також спостерігається відновлення активності проросійських сил у балтійських країнах, які спеціально провокують місцеві органи влади на силу проти себе заявами у парламенті або іншими акціями на користь Кремля. Для "захисту російської мови та етнічних росіян" армія РФ й може завдати удару, як це було з Україною.
Те, що переважна більшість "російськомовних" (а насправді двомовних, адже українською володіють всі українці) стала на захист України, активно донатила на ЗСУ й волонтерила у 2022 році, що стало одним з чинників провалу російського "бліцкригу" малими силами, традиційно, не враховується Кремлем у нових розрахунках.
Чому? Бо це лише привід для агресії від роспропаганди. Насправді вся боротьба йде за території і мова там справа зовсім не головна. Але як привід – інша справа. Саме його РФ собі зараз формує у балтійських країнах. А заодно й ставить ППО на північному заході Санкт-Петербургу (в бік Балтики), відновлює там бомбосховища, госпіталі та інше, готуючись до справжньої війни.
Білоруси демонструють, що не хочуть найгіршого і тому навіть відводять навчання від українського кордону (що автоматично робить їх ближче до кордону північно-західного – до Балтики й Польщі). Путін же, судячи з усього, наполягає саме на навчаннях біля кордону України, щоб змусити нас відтягувати війська. Тобто, між Путіним і Лукашенко з’явилася хоч маленька, але тріщинка – або шпаринка, через яку Рубіо з Келлогом й намагаються "пролізти".
Келлогу важливо зрозуміти, які ж плани Кремля на вересень та що про це думає сам Лукашенко, щоб, можливо, посилити ці протиріччя між ним та Кремлем, надаючи саме Мінську якісь поступки по санкціям в обмін на те, що Лукашенко "буксуватиме" путінську ескалацію в регіоні. Загрозу ескалації всі сторони сприймають максимально серйозно.
Це не означає однак, що війна на Балтиці обов’язково станеться і обов’язково у вересні 2025 року. 2021 року Кремль так само накопичував війська, але напасти на Україну тоді не наважився під тиском США. Проте намагався ті погрози "монетизувати" у вигляді поступок по санкціям та "демілітаризації" України, відступу НАТО зі східного флангу та ін. Ось коли ці погрози не спрацювали він і наважився на напад.
Щоб з’ясувати, чи це лише погрози, чи реальна підготовка до нової агресії, Келлога й відправили до РБ.
Але є й інші мотиви зустрічі. Зокрема, Келлог дає Лукашенко шанс на те, щоб якось "відпетляти" від цієї ескалації й почати знов грати свою гру, як це було до 2020 року. Дає шанс, доки ще не запізно. І Лукашенко на це відверто з радістю реагує – відпускає політичних в’язнів на знак доброї волі, бо стати "чужим прапором" для Кремля він не дуже бажає.
Мова про те, що "гібридні" атаки РФ завжди проводить саме "під чужим прапором", маскуючись під "зелених чоловічків" або ще когось. А які є "кандидати" на цю роль біля Сувалок? Звісно що ніяких – лише підставляти під удар НАТО Білорусь та особисто Лукашенка, який вже потім "у відповідь" повинен буде покликати на допомогу Кремль (за російськими та радянськими методичками – вони завжди приходять лише "у відповідь"). Келлог намагається "відірвати" вусатого "цуцика" від путінських "грудей" (але марно).
Розуміючи ризики, Лукашенко дійсно останніми місяцями дуже наростив міжнародну активність. Зокрема, він дуже хоче посилення відносин з КНР як противагу Кремлю. А це теж тема для Келлога та Трампа – адже де є Китай як головний конкурент США, там одразу з’являються американські посланці, які у різний спосіб намагаються "вмовити" ці країни цього не робити.
Певно, що китайська тема теж була згадана під час цих шестигодинних перемовин у Мінську. Але не у якості "посередництва" між США та КНР через Лукашенко (в них і без того комунікація непогана, коли треба), а саме у контексті китайського впливу. Вашингтону, як не парадоксально, "зручніше" щоб РБ була "під" Кремлем, а не "під" Піднебесною.
Це продовження курсу Помпео з попередньої каденції Трампа. Так, 2020 року Келлог, ймовірно, вже відвідував Мінськ у складі американської делегації. І саме тому відправився зараз, щоб відновити той контакт з Лукашенком.
А чому ці перемовини ніяк не заблокував Кремль? Бо у нього свій інтерес. Путін хоче вийти з усе менш комфортного Стамбулу та позбавитися Туреччини як посередника. Адже протиріч з Ердоганом все більше – і по Сирії, і по Азербайджану з Кавказом загалом, і по газовому хабу з Газпромом (який остаточно зірвався), і по Лівії з Хафтаром (якого активно озброює Кремль), і т.д.
Мотивів для зустрічі багато, але результативність її досить низька. Бо її мета – обмін думками та намірами, а не досягнення якихось угод. Проте ця інформація безсумнівно буде надана партнерам США на саміті НАТО у Гаазі наприкінці червня, що й стане приводом для подальших дій.
Варто також додати, що й у самого Путіна навряд є чіткий план щодо того, на кого потім зібрані у РБ війська направляти та чи ескалювати взагалі. В нього завжди купа планів, але нападає він на того, кого вважає найслабшим. Якщо з боку українського кордону шансів для успіху він не побачить, то це точно буде не відновлення Північного фронту. Але це ж стосується і НАТО. Тому зараз можемо лише фіксувати, що РФ активно мілітаризує РБ – а там буде діяти "на авось", в надії на сприятливий хаос у когось з сусідів Білорусі.