Результат парламентських виборів у Молдові переконливо доводить, що суспільство продемонструвало зрілість. Громадяни, більша їх частина, розуміли ризики, пов'язані з результатами, і розуміли мету гібридної війни, розв'язаної кремлівським режимом проти Молдови. Після 28 вересня Молдова може з оптимізмом дивитися на те, що вона залишиться в зоні миру і з перспективами вступу до Євросоюзу. Але це не означає, що автоматом будуть вирішені всі проблеми.
Що далі робитиме Росія? Якщо виключити максималістські сценарії, на кшталт збройних провокацій, інтервенцій, падіння "Шахедів" на території Молдови тощо, то інструментарій гібридної війни, який уже було застосовано РФ, відбиває слабкості держави та молдовського суспільства. Це означає, що і влада, і суспільство мають усвідомити: за ліквідацію цих слабкостей відповідальність лежить на нас самих.
Щоб не дати Росії поля для спекуляцій, потрібно працювати над інтеграцією меншин, над розв'язанням проблеми Гагаузької автономії, над розв'язанням проблеми так званого Придністровського конфлікту, який давно перетворився на якийсь незрозумілий бізнес-проект...
Тобто, зараз найпростіше показувати пальцем на Росію і все. Але коли ми бачимо, що після 34 років існування незалежної молдовської держави, ми тільки минулого року почали займатися енергетичною безпекою, то хіба це Путін винен?
Швидше, це була наша корумпована влада, яка разом із діячами з ПМР і з Москви наживалася на цих сірих схемах...
Я - громадянин Республіки Молдова. І мене дуже пригнічує той факт, що наше суспільство абсолютно індиферентне до того, що проблема Придністров'я існує (у всьому її різноманітті). Від фундаментального, систематичного грубого порушення прав людини на лівому березі до присутності російських військ, яка називається актом військової окупації.
Наприклад, з 2017 року на лівому березі діє Тираспольське суворовське військове училище, де з дітей готують кілерів Путіна. Зокрема з дітей, яких батьки туди відправляють із правого берега. Це взагалі, як?!
Тому вирішення цієї проблеми - тривалий процес. Не може йтися про поверхневий підхід - ось, підпишемо якийсь папір, і конфлікт вирішиться. Потрібно говорити про великий інтеграційний процес жителів лівого берега в загальний ментальний, смисловий простір Республіки Молдова. При цьому слід розуміти: якщо бізнес може адаптуватися за три місяці, освітня система, наприклад, за півроку (а позитивний підсумок отримаємо за десять років), то весь процес навряд чи може вкластися в один виборчий цикл.
Тому зараз потрібна критична оцінка ситуації, робота над консолідацією суспільства і держави з тим, щоб Росія змушена була констатувати: Молдову вона втратила назавжди.
Що стосується економічних проблем, то зараз багато стогонів щодо того, що Молдова втрачає майбутнє, молодь виїжджає, і в країні залишаються самі люди похилого віку... А я ставлю зустрічне запитання: "Який нормальний бізнесмен буде інвестувати гроші в країну з невизначеним минулим, сьогоденням і майбутнім?".
Буквально кожен вибір у нас перетворюється на якийсь апокаліптичний сценарій: чи будуть російські війська в Молдові, чи не будуть. Але я багаторазово наводив такий приклад: фірма Nokia Tyrex після того, як пішла з Росії, ухвалила рішення побудувати новий завод у Румунії - під дахом НАТО і в складі Євросоюзу. А в нас після розвалу Радянського Союзу "перші інвестори" - це російські бандитські гроші. Тому говорити про sustainable development, про гармонію між освітньою системою і бізнесом, і так далі, не доводиться.
Щоб про це говорити, нам потрібні гарантії миру і безпеки. А далі вже йдуть усі традиційні умови для розвитку бізнесу: прозоре ліберальне законодавство, некорумпована судова система. Якщо до цього ще додадуться політики Євросоюзу з економічної підтримки розвитку Молдови, тоді можна бути оптимістом.