На тлі інцидентів із падінням чужих безпілотників на території Молдови, що стали частішими, у країні активізувалися пропагандистські страшилки. Одна з найпоширеніших, яка сьогодні використовується у зв’язку з темою модернізації Національної армії: "Молдова вступить до ЄС і опиниться втягнутою у війну". З ким війна? Чому? Хто на кого має напасти? Це неважливо.
Молдова купує сучасну техніку? Отже, готується до війни. Отримує радари? – Готується до війни. Проводить військові навчання, збільшує видатки на оборону? – Точно готується до війни. Будує сучасне військове містечко, щоб солдати й офіцери служили в нормальних умовах? – Теж готується до війни.
Виходить досить дивна логіка. Армія має існувати, але не має навчатися, отримувати сучасну техніку, покращувати інфраструктуру та підвищувати боєздатність… І особливо дивно чути розмови про мілітаризацію Молдови на тлі реальних масштабів нашої армії та оборонних витрат. Адже називати сам факт збільшення витрат з надзвичайно низької бази "підготовкою до війни" досить важко.
При цьому виникає цікавий парадокс. Коли армія десятиліттями була слабкою, нас запитували: навіщо взагалі потрібна така армія? Коли держава почала вкладати в неї гроші, ті самі люди почали запитувати: навіщо Молдова озброюється?
Виходить, що слабка армія – це погано, але й посилення армії теж погано. Влаштовує лише армія, не здатна нормально захищати країну?
Наочний приклад: історія з російськими безпілотниками та їх уламками, які неодноразово виявляли на території Молдови (лише в серпні було вже два випадки).
Що має робити нормальна суверенна держава, коли іноземні військові апарати порушують її повітряний простір? Протестувати. Встановлювати сучасні радари. Розвивати систему спостереження. Створювати можливості для захисту повітряного простору. Готувати військових.
Але проросійська пропаганда примудряється перевернути цю ситуацію. Виходить, що проблема не в чужому військовому літаку, який опинився над територією Молдови. А нібито в тому, що Молдова занадто голосно обурюється і занадто активно намагається захиститися.
Тобто нам, фактично, пропонують мовчати, щоб не дратувати Росію. І за цією логікою безпека Молдови має залежати не від здатності держави захищати власну територію, а від того, наскільки тихо вона поводитиметься поруч із сильнішою державою. Виходить, Україна теж мала "не дратувати"?
І тут постає ще одне незручне для пропагандистів питання. Що насправді стало причиною найбільшої війни в Європі після Другої світової?
Невже вступ України до ЄС? Ні. Україна досі не є членом Європейського Союзу. А, може, вступ України до НАТО? Теж ні. Україна не була членом НАТО ані у 2014 році, ані в лютому 2022 року.
Проте Росія спочатку анексувала Крим і розпочала війну на Донбасі, а потім перейшла до повномасштабного вторгнення.
І це дуже важливий урок для Молдови. Сам по собі відмова від вступу до НАТО (нейтралітет) не є гарантією того, що на країну ніхто не нападе. Водночас нейтралітет не означає беззахисність. Тому, коли в нашій політичній дискусії слово "нейтралітет" іноді вживають так, ніби воно означає майже повну відмову від оборони, це неправильно.
Наш нейтралітет означає неучасть у військових союзах, а не відмову держави від права та обов’язку захищати власну територію. Більше того, якщо країна не розраховує на автоматичний військовий захист союзників, їй особливо важливо мати власні можливості для захисту території, повітряного простору, критичної інфраструктури та населення.
А тепер найважливіше питання. Кому вигідна Молдова, яка боїться розвивати власну армію?
Кому вигідно, щоб ми не купували радари, не проводили навчання, не готували військовослужбовців, не захищали повітряний простір? Кому вигідно переконувати молдаван, що безпека полягає в одному: сидіти тихо й сподіватися, що нас ніхто не чіпатиме?
Відповідь, гадаю, очевидна.
Слабка держава зручніша за сильну. Беззахисну державу легше залякувати, шантажувати та змушувати зважати на чужі інтереси.
Причому мова йде не лише про війну. Держава, яка не здатна забезпечити власну безпеку, вразлива перед політичним тиском, енергетичним шантажем, інформаційними операціями, диверсіями, кібератаками та спробами дестабілізації.
Тому безпека сьогодні – це значно більше, ніж танки й солдати. Це енергетика. Зв’язок. Кіберзахист. Кордон. Повітряний простір. Стійкість державних інститутів. Інформаційна безпека.
Тобто зараз нам пропонують хибний вибір: або слабка й беззахисна Молдова, або війна. Але існує третій варіант: мирна, нейтральна, європейська Молдова, яка не збирається ні на кого нападати, але здатна захищати себе.
Вступ до ЄС не є оголошенням війни Росії. Модернізація армії не є підготовкою до нападу. Військові навчання не є доказом агресивних планів.
Радар не розпочинає війну, він виявляє загрозу. А протест проти порушення повітряного простору не є провокацією. Це – нормальні дії держави, яка поважає власний суверенітет.
І, мабуть, головне питання варто поставити інакше. Нас роками лякають тим, що сильна й європейська Молдова може опинитися втягнутою у війну. А я б запитав: чи не небезпечніша слабка Молдова, яку ніхто не сприймає серйозно і яка не здатна захистити ані своє небо, ані свою територію, ані власних громадян?
Україна продемонструвала дуже жорстоку істину: відсутність членства у військовому союзі сама по собі не гарантує миру. А досвід Австрії, Швейцарії, Ірландії, Фінляндії та Швеції показує інше: миролюбність і здатність захищатися чудово поєднуються.
Тому прагнення миру та здатність захистити мир не суперечать одне одному. Дуже часто друге є умовою першого.