У штаб-квартирі ООН відбудеться світовий саміт глав держав і урядів, організований Францією та Саудівською Аравією з питань реалізації рішення про співіснування двох держав – Ізраїлю та Палестини. Очікується, що президент Франції Еммануель Макрон може оголосити в ООН про визнання Францією Палестинської держави. Відповідне оголошення, очевидно, зроблять Велика Британія, Канада, Бельгія та Австралія. Про намір країни офіційно визнати Палестину як державу під час Генеральної Асамблеї ООН оголосили низка інших держав.
Варто розуміти, що спонукало Велику Британію, Канаду, Австралію визнати Палестину державою саме сьогодні – це геноцид проти палестинців у Газі. Друга причина – уряд Ізраїлю практично офіційно відмовився від ідеї to stay solutions (щоб залишити поле для різних рішень).
Власне, проблема назрівала впродовж усього цього року. І в поточному році стали відомі дуже багато фактів геноциду: організація штучного голоду, масові вбивства і тому подібне.
Які ж наслідки будуть від цього визнання? В політиці такі дії мають довготривалий характер. Тобто, якщо держави формулюють свою позицію таким чином, то, відповідно, вони вже здійснюють комплекс заходів на підтримку цього рішення, на його просування. Це означає, що прямих швидких і одномоментних наслідків не буде, але збільшиться тиск на позицію Сполучених Штатів Америки.
По суті, американці втратили будь-яких союзників по цьому питанню. Тобто, тепер залишаються вони і Ізраїль. Якщо не брати Науру та карликові держави, які просто голосують за гроші, в принципі, більше немає країн, які готові підтримати американську позицію.
При цьому, американська позиція стає все більше і більше підваженою.
І це означає, що рано чи пізно це питання (а воно вже, скоріше, стає питанням Палестини, ставлення до Ізраїлю і всієї ситуації на Близькому Сході) стане предметом внутрішньої політики в самих Сполучених Штатах Америки.
Водночас, варто розуміти, що союзницькі відносини США з європейськими країнами тримаються не лише на палестинському питанні. Думаю, від нього вони можуть частково постраждати в тому сенсі, що сторони фіксують суттєве розходження саме по цій темі. Однак є інші, по яких сторони, навпаки, солідаризуються. Тож не думаю, що це якось суттєво вплине.
Крім того, ми говоримо про майбутнє, про ймовірності. І якщо припустити, що на проміжних виборах у США демократична партія візьме більшість або в Палаті, або в Конгресі, і таким чином порушить монополію влади Трампа (наскільки я розумію, станом на зараз все частіше палестинське питання є якраз внутрішнім питанням всередині Республіканської партії), то можна припустити що це питання може стати важливим для внутрішніх обговорень.
Це, своєю чергою, призведе до зміни політики Штатів, тому що або Трамп буде пробувати продавити це рішення, або Конгрес буде його блокувати. І ситуація для Трампа (якщо дивитись на опитування громадської думки) в цьому сенсі не є доброю.
Щодо Ізраїлю, його реакція залежатиме від того, що скаже прем’єр-міністру Нетаньяху Дональд Трамп. Якщо Дональд Трамп вирішить дати добро на анексію Західного берегу, то, в принципі, вони будуть посилатися на це добро і діяти. Але це питання, скажімо так, OneWayTicket. Тобто, анексія Західного берегу призведе до ще більшої ескалації та запровадження санкцій проти Ізраїлю.
Зараз європейські країни, західні ліберальні демократії, намагаються врятувати Ізраїль від катастрофи. Своїми рішеннями про визнання Палестини, вони намагаються сказати Ізраїлю не робити цього. Але якщо в головах ультраправих політиків Ізраїлю це застереження звучить як погроза, то вони, очевидно, будуть діяти так, як їм заманеться, або так, як вони домовляться з Трампом. І наслідки будуть катастрофічні.