Дональд Трамп нарешті набрався сміливості для зустрічі зі своїм головним опонентом… пробачте, - "дорогим другом" Сі Цзіньпіном. Трамп та Сі мріють поділити світ на зручні їм зони впливу, конкуруючи між собою. Вони цим марять, бо за інших умов стара "американська мрія" та нова "китайська" просто не будуть конкурентними.
Що таке "американська мрія", яка домінувала на планеті після Другої світової всюди, крім СРСР? Це ідеал, у який вірили як американці, так і весь світ. Ідеал, за яким мільйони людей їхали з усіх кінців планети саме до США. А американці могли перебирати, залишаючи найбільш розумних, талановитих чи багатих, та відправляючи назад всіх, хто їх не зацікавив.
Штати довгий час були "магнітом" для еліти у будь-якій галузі, а отже - і для грошей, технологій, розваг. Все найкраще було у США. "Було" - доки навіжені попередники Трампа та він сам не почали руйнувати цю "мрію". Неадекватні зовнішня (з постійними - і часто провальними - війнами) та внутрішня політики послаблюють "американську мрію".
Економічний прояв цих негараздів бачимо всюди. Так, зараз ніхто вже не каже про відрив США від Китаю у ВВП. Навпаки, всі очікують коли ж КНР пережене Штати. Чи то у 2030-му, чи то у 2036-му році… Тобто результат вже зрозумілий, а питання лише у часі. Це і є "китайська мрія" - постійне зростання та дешеві масові технології.
Є й інший економічний прояв конкуренції між США та Китаєм - кращі уми світу їдуть все частіше не до "капіталістичного раю" у Штатах, а до "технокомуни" у Піднебесній.
Так, топ-менеджери німецьких найвідоміших автомобільних брендів, таких як BMW, Mercedes або Porsche, обирають саме Китай як нове місце роботи.
Приблизно така ж, але більша за масштабами, тенденція й у питаннях ІТ та штучного інтелекту - про хвилю переїзду навіть американських фахівців до Китаю пишуть західні ЗМІ. Тобто між США та Китаєм посилюється не лише "ресурсна війна" за рідкісноземельні метали, але й "кадрова війна" за технологічну еліту.
Так, мова поки що передусім про етнічних китайців, які повертаються на батьківщину після навчання й роботи у США. Мовний бар’єр у Китаї досить потужний "запобіжник" від масової міграції, як і значний рівень ксенофобії у суспільстві до іноземців.
Але цей чинник тимчасовий, бо до цього примушує сама китайська реальність. Адже у КНР, разом зі зростанням добробуту й рівня освіти, скорочується й народжуваність, й кількість робочих рук. Іншого світ не придумав - або бідність, купа вільного часу та багато дітей, або мало часу (бо весь час йде на навчання та кар’єру) та мало дітей. Китай робить ставку на прогрес та добробут, а отже й на "ненароджуваність".
Ще один прояв - актуальність вищих навчальних закладів як "кузні кадрів".
Так, американські коледжі й університети досі у топі. Але кількість іноземних студентів у них більше не зростає. Навпаки, був спад після 2019 року, і лише зараз ми бачимо поступове відновлення. А чого спад? Бо китайці тепер мають власні гарні дешевші ВНЗ. Тут, як і всюди, США зупинили розвиток та зростання на користь Китаю.
У Китаю, втім, теж є купа проблем, які гальмують розвиток та роблять "китайського економічного тигра" насправді "паперовим". Передусім, це, як не дивно, безробіття серед молоді (хоча дешева робоча сила - основа китайського "економічного дива"), а також закредитованість економіки.
Американський державний борг за своїми масштабами, звісно, поза конкуренцією - 36 трильйонів доларів (а сукупно з боргами домогосподарств та корпорацій це вже майже 40 трлн) це вам не жарти. Але китайці з держборгом біля 19 трлн доларів дуже хочуть їх наздогнати. Сукупний китайський борг (державний + корпоративний + домогосподарств) - вже біля 40 трильйонів доларів. Йдуть "голова до голови" з американцями.
Лише офіційний дефіцит центрального бюджету КНР на поточний рік заплановано у 4% від ВВП або у понад 850 мільярдів доларів. Для порівняння, російський рекордний дефіцит бюджету у першому кварталі у 5,8 трлн рублів займає лише 2,5% від усього ВВП РФ.
Дефіцит бюджету США за рік наче величезний - 1,8 трлн доларів, а це біля 5,6% ВВП, що теж не робить честі американцям. Але важливіше не так дефіцит бюджету та держборг, як структура боргового обслуговування. Державний борг Сполучених Штатів - це трохи більше 100% величезного американського ВВП, але загальний гарантований борг - біля 125% ВВП. Для США цілком по кишені обслуговування такого боргу, хоча тиск з кожним роком все більше.
А ось для Китаю, чий ВВП "зростає у борг", це проблема. У КНР держборг теж біля 100%, але, з урахуванням боргу корпоративного, домогосподарств та громад - це вже понад 300%, з яких біля 200% - це "дорогі гроші" з високими ставками. Лише борг місцевих бюджетів сягає 48% китайського ВВП і зростає.
Китай став заручником своєї експансії, і без зростання ВВП всі фінансові "бульбашки" луснуть, як і новонароджена "китайська мрія".
Власне, тому Сі та Трамп так хочуть велику угоду, яка б поділила світ їм на користь - бо інакше вони перестають бути конкурентними зі своїми "мріями".
Попри це, Китай має план на майбутнє, роблячи ставку на дешеві "народні" технології, доступні всім у побуті й на підприємстві. А Штати - поки що у пошуку свого нового формату. Бо якісні американські технології дорогі, а дуже значна нерівність розподілу капіталів у країні (яка зростає, "з’їдаючи" середній клас - основу "американської мрії") сприяє тому, що саме "китайська мрія" стає все більш конкурентною (бо більш доступною) у світі, попри всі фінансові негаразди Піднебесної.
Таке тло для перемовин Сі-Трамп показує, чому ця зустріч настільки важлива. Але наостанок варто додати про те, що Сі та Трамп воліють не бачити - що вони у світі не самі. Західна Європа має не найкращі макроекономічні показники, хоча поки що залишається "на плаву". Але головне - це Східна Європа, яка шалено зростає. Стимулом до чого є… близькість до Росії.
Саме російська загроза стимулює розвиток ВПК (а отже й технологій загалом), інфраструктури (дороги, мости, все будівництво), підтримує ринок інвестицій тощо. І ця "мода" шириться вже всім Євросоюзом.
Вже й Німеччина активно розвиває свій ВПК, поступово відмовляючись від пацифізму. Так, топ-менеджери занепадаючих автоконцернів їдуть до Китаю, але більшість фахівців низової та середньої ланки переходять до Rheinmetall та інших оборонних гігантів. І американські науковці та фахівці вже теж все частіше їдуть саме до ЄС, а не до КНР.
Доки Трамп та Сі планують поділити світ, на поле може вийти третій гравець, до якого активно дотична й Україна.