Невже Путіни-Медведєви вважають себе нащадками сталінського режиму? Чи їх збиває те, що столицею того режиму була Москва – столиця нинішньої РФ. Але ще Маркс писав, що пролетаріат не має батьківщини...
Якби зовнішній піар для Росії робив я, то ювілей голодомору послугував би мені інформаційним приводом для пропаганди дружби народів. Вибачте за цинізм цієї фрази, але в заявах Медведєва і Жириновського цинізму куди більше.
Поясню свою думку. Україна, південь Росії, частини Білорусі й Казахстану зазнали у 1933 році спільного лиха. То ж, певно, і сумувати мали б разом. І керівники цих країн могли б провести скорботний день також разом, демонструючи своїм народам спільність пам’яті, взаєморозуміння і взаємопідтримку. Спільна скорбота зблизила б народи, які й так близькі, а ще - зблизила б еліти обох краън, які давно дуже далекі одна від одної.
Але чомусь у високопосадовців Росії скорботи не спостерігається. Звідки у них така алергія на тему голодомору? Невже Путіни-Медведєви вважають себе нащадками сталінського режиму? Чи їх збиває те, що столицею того режиму була Москва – столиця нинішньої РФ. Але ще Маркс писав, що пролетаріат не має батьківщини. Відповідно й диктатура пролетаріату не має національності. Не має й не може мати національного авторства і голодомор. Що з того, що диктатором тоді був етнічний грузин? Що ж тепер Грузії теж виступати із заявами на кшталт російських?
Незрозуміла й дивна позиція офіційної Москви. Залишається лише припускати найгірше: що в очах нинішніх московських правителів царська Росія, СРСР і нинішня РФ – це все одна й та ж імперія, а імперії, бачте, дозволено все. І на тлі цієї величезної місії всемогутньої імперії плачі якихось там нащадків жертв видаються, мовляв, перебільшеними.
… Колись у наших селах найбільшою образою була відмова сусіда прийти на поминки.
А тут – пам’ять мільйонів сімей. Бо важко знайти в Україні рід, особливо з сільським корінням, серед предків якого не було б жертв голодомору.
… Велику, дуже велику й прикру, помилку робить зараз офіційна Москва. Можливо навіть непоправну.
Валерій Нечипоренко