4 березня 2010 року Партія регіонів здійснила крок до вельми серйозної стратегічної помилки з непередбачуваними та вочевидь вкрай негативними наслідками. У Верховній Раді був проголосований у першому читанні проект закону про затвердження змін до статті 61 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України". Цими змінами Партія регіонів намагається передбачити можливість створення коаліції не фракціями, а окремо взятими народними депутатами, тобто фактично відмінити дію ч.6 ст. 83 Конституції України, в якій вказується: "У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України". При цьому є намагання нехтувати вже відомим наявним рішенням Конституційного суду від 17 вересня 2008 року № 16-рп/2008, в якому зазначається: "В аспекті порушеного у конституційному поданні питання словосполучення "коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України", що міститься у частинах шостій, сьомій, дев`ятій статті 83 Конституції України (254к/96-ВР), слід розуміти як сформоване на встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та Регламентом Верховної Ради України засадах об`єднання за результатами виборів кількох депутатських фракцій, кількість народних депутатів України в яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради України, які (депутатські фракції) на основі узгодження політичних позицій погодились на спільну парламентську діяльність.".
Зрозуміла логіка дій та бажань фракції Партії регіонів у парламенті. Вони хочуть якомога швидше конвертувати перемогу Віктора Януковича на президентських виборах у можливість взяти під власний контроль виконавчу владу в країні. В той же час на заваді цьому стоїть невизначеність у фракції Наша Україна-Національна Самооборона. Виборчий розклад політичних сил призвів до того, що у парламенті цього скликання коаліційну більшість і партія Регіонів, і БЮТ можуть створити або між собою, що вони вже щонайменше двічі намагались зробити, або за участю НУ-НС. Можна скільки завгодно довго репетувати з цього приводу, але так у 2007 році розпорядились українські виборці.
В той же час безлад у національно-патріотичній фракції НУ-НС настільки глибокий, що шанси знайти в ній підтримку щонайменше 37 народних депутатів за будь-який формат коаліції на сьогодні виглядають досить сумнівними.
Підштовхує Партію регіонів до кардинальних кроків і вкрай катастрофічна економічна ситуація в країні. Партія регіонів і Віктор Янукович після перемоги на президентських виборах в очах виборцях починають нести відповідальність за це. І вже дуже скоро виборці дорікатимуть не тільки уряду, але і чинному Президенту України за ріст економічних проблем, які можуть призвести до соціального вибуху.
Все це зрозуміло, але не може бути виправданням відвертому нехтуванню Конституцією України. Народні депутати від Партії регіонів і Віктор Янукович мають усвідомлювати, що проблема не тільки у відвертій нелегітимності спроби отримати контроль над урядом у неконституційний спосіб. Хоча і це може мати досить сумнівні наслідки з точки зору оцінки цього з боку інвесторів та міжнародних фінансових інституцій. Не факт, що вони захочуть вести переговори та укладати угоди з урядом, легітимність якого викликає серйозні сумніви.
Насправді значно серйознішим викликом може бути те, що Україна залишається роз’єднаною і голосування під час останніх виборів відбувалося швидше за принципом «проти» однієї з кандидатур ніж «за». Народні депутати від Партії регіонів мають усвідомлювати, що суспільна підтримка Президента України Віктора Януковича досить обмежена. В реальності на сьогодні його підтримують лише десь 23 відсотки громадян України. Саме стільки за нього проголосувало у першому турі виборів від загальної кількості українських виборців. І ця підтримка більшою мірою сконцентрована лише в семи областях України. В цих умовах і чинний президент, і виконавча влада мають бути зацікавлені у розширенні суспільної довіри та не здійснювати кроки, які її підривають. Економічна ситуація настільки складна, а стан державних фінансів та банківської системи настільки кризові, що новий уряд, поза залежністю від того, яким чином він буде сформований і хто його очолить, будуть змушені йти на доволі непопулярні кроки в соціально-економічній сфері. А це потребуватиме досить серйозної довіри до уряду з боку українських громадян. І якщо навіть, коли свої обов’язки виконує легітимний в очах громадян уряд, існує загроза жорстких соціальних протестів, то будь-які кроки уряду з вельми сумнівною легітимністю можуть з легкістю призвести до соціальної пожежі, який до того ж намагатимуться підживлювати представники одного відомого в країні політичного блоку.
Всі мають розуміти ілюзорність можливостей влади. В умовах відсутності суспільної легітимності, при зростаючому незадоволенні людей своїм соціально-економічним становищем владні крісла можуть досить легко перетворитись на пекло.
У зв’язку з цим показовим є відверто провокаційне нехтування Конституцією України з боку Юлії Тимошенко, яка всупереч обов’язку продовжувати виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України залишила свій пост. Головна мета цього безвідповідального та безпрецедентного за всю історію української незалежності рішення пов’язана з бажанням в умовах повністю пустої державної казни та загрози невиплат зарплат працівникам бюджетної сфери та соціальних виплат і пенсій вже у березні підштовхнути Партію регіонів до неконституційних дій. Логіка цього демаршу вражає своїм цинізмом. Якщо Партія регіонів діятиме в межах Конституції і не намагатиметься негайно отримати контроль за діяльністю уряду, то у пані Тимошенко з’явиться можливість покласти на них відповідальність за такі проблеми із зарплатами та пенсіями. Мовляв, от поки не висловлювали їй недовіру, зарплати та пенсії виплачувались, а потім за все відповідальність несуть вже ті, хто відправив її уряд у відставку. При цьому лідер БЮТ небезпідставно сподівається, що формування уряду у неконституційний спосіб викличе несприйняття цього з боку представників національно-демократичних сил, представлених в НУ-НС, та зростання радикальних настроїв в досить широких колах суспільства, які вона спробує очолити. Отже пані Тимошенко розраховує, що Партія регіонів власними руками допоможе перетворитись їй з особи, яка має нести, принаймні, політичну відповідальність за катастрофічну ситуацію в економіці країни та масові порушення Конституції і законів, в лідера сил, які виступатимуть проти їхніх неконституційних дій.
Президент України та помірковані представники Партії регіонів мають усвідомлювати, що в умовах дестабілізації ситуації суспільну підтримку, як правило, отримують не відповідальні політики, а радикально налаштовані політичні сили та їхні вожді, які з метою приходу до влади на хвилі незадоволення людей, будуть зацікавлені у навмисному роздмухуванні суспільного конфлікту. Ось чому є вкрай небезпечною втрата легітимності діяльності законодавчої гілки влади та створення передумов для потужної дестабілізації загальної ситуації в країні.
Не слід також забувати, що у 2012 році доведеться проводити парламентські вибори, і зовсім не факт, що Партія регіонів зможе, навіть використовуючи увесь адміністративній ресурс, отримати більшість у парламенті. Тобто лідерам цієї партії прийдеться домовлятись про створення коаліції з іншими політичними силами, що потраплять у парламент. А це буде вкрай проблематично, бо всі пам’ятатимуть, як, ґвалтуючи Конституцію, був отриманий контроль за урядом у 2010 році.
За відомим висловом Уїнстона Черчілля: «Демократія - це найгірший спосіб управління, якщо не брати до уваги тих способів, до яких вдавалися досі». Тому лідери парламентських фракцій та Президент України все ж таки як би це не було важко мають шукати шляхи формування коаліції в рамках демократичних процедур та діючої Конституції. Тільки така коаліційна більшість буде вважатися легітимною і гарантуватиме стабільність та підтримку проведення реформ, що особливо важливо у теперішній складній соціально-економічній ситуації. В іншому випадку всі повинні бути свідомими потреби проведення дострокових парламентських виборів, як механізму виходу з політичної кризи, коли легітимним способом не може бути сформовано парламентську більшість.
Борис Кушнірук