13 листопада на Львівщині урочисто відкрито пам’ятник Маркіянові Шашкевичу, видатному Українцю, світочу науки, чиє 200-річчя від дня народження відзначаємо в ці дні.
Вшановуючи пам`ять талановитого поета, перекладача, великого патріота й гуманіста, людини високої культури та громадянської мужності, якому завдячуємо нашою українською мовою, з особливою тривогою звертаємося до його поетичних рядків, котрі уже майже два століття будять національну свідомість:
...Руська мати нас любила:
Чому ж мова єй немила?
Чом ся нев встидати маєм?
Чом чужую полюбляєм?..
Чому ж і сьогодні, на двадцятому році незалежності України, ці слова Маркіяна Шашкевича звучать нам як докір? А чи не тому, що ми байдуже спостерігаємо, як нашу мову асимілюють, витісняють, позбавляють нас права на україномовний інформаційний простір, звужуючи його використання до ганебнопринизливої відсотковості? Яким же болем озвалися б ці зухвалі спроби у серці людини, яка своє багатогранне, але рано обірване життя присвятила ідеї захисту рідної мови, писемності та культури, закликаючи українців до національного єднання на демократичних засадах?Перша проповідь українською мовою прозвучала у кафедральному соборі Святого Юра 1836 року на свято Покрови. На таку інтелектуальну відвагу наважився слухач Львівського університету Маркіян Шашкевич. Він створив «Руську трійцю», підготував перший шкільний підручник і видав першу на західноукраїнських землях книгу рідною мовою, першим серед українських письменників заговорив про злуку східних і західних земель.
За словами Івана Франка, «писання Шашкевича робили дуже велике враження й були немов блискавка серед темної ночі. Він мав відвагу і дар висловити досить виразно, досить зрозуміло все те, що людей боліло, чого вони бажали й чого надіялися».
Життєподвиг Маркіяна Шашкевича незабутній. Завдяки його величній силі духу, мужності та великій любові до свого народу, Галичина й до сьогодні залишається осередком українства – мовного, культурного, духовного… Як апостол живого слова, будитель галичан, Маркіян Шашкевич вірив у свій народ і його майбутнє.
І як це не парадоксально, однак сьогодні українська мова в незалежній Україні потребує нашої дієвої підтримки. У цивілізованих країнах влада створює умови для спілкування рідною мовою, для її ґрунтовного та різнобічного вивчення і розвитку, натомість у нас зумисне провокують мовне, культурне, а відтак і політичне протистояння.
З метою так званого вдосконалення конституційного регулювання відносин, зокрема й мовних, створено Науково-експертну групу з підготовки Конституційної Асамблеї, яка готуватиме зміни до Конституції України. А чи не стане це заключним акордом на шляху до введення другої державної мови?
Та стане, якщо ми в очікуванні лідера нації, месії, який начебто один має вивести нас на битий шлях українськості, збайдужіло будемо спостерігати за діями ворогів усього українського і чужих «брутальних неєвропейців», які з єзуїтською спритністю і дикунським завзяттям руйнують все українське, і начебто своїх «інтелектуалів-європейців», що намагаються примирити вогонь із водою.
Не чекаймо, а діймо! Пам’ятаймо, що кожен із нас є відповідальним за долю рідної землі і має виявляти глибоку шану та відданість українському Слову, яке береже нашу націю.
Низько схилімо голову перед величчю Маркіяна Шашкевича, його беззастережною жертовністю і в ім’я майбутнього українського народу щоденно та щохвилинно виступімо на захист української мови, культури, нашої славної історії, українських традицій і нашої віри.
Іван Вакарчук, ректор Львівського національного університету імені Івана Франка