Однак висновки окремих досліджень суперечать один одному.
Науковці, які роками вивчають звичку гризти нігті, дійшли висновку, що головна причина криється не в тривожності, а в особливому типі перфекціонізму – нездатності спокійно сидіти над незавершеною чи недосконалою справою. Про це повідомляє видання Space Daily з посиланням на низку досліджень у цій сфері.
За зовнішніми ознаками звичка виглядає як прояв нервозності: обгризені краї, пошкоджена шкіра навколо нігтів. Утім, коли дослідники намагалися виявити, які саме емоційні стани провокують цю поведінку, тривога щоразу "не спрацьовувала" – натомість на перший план виходила нетерпимість до незавершеного.
Найбільш цитоване дослідження на цю тему провели в Монреалі. У статті 2015 року в Journal of Behavior Therapy and Experimental Psychiatry Сара Робертс із колегами порівняли 24 людини зі схильністю до так званих повторюваних дій, спрямованих на власне тіло (гризіння нігтів, розчісування шкіри, висмикування волосся), із 23 людьми без такої звички. Усіх учасників по черзі занурювали у чотири ситуації: заспокійливе відео з хвилями на пляжі, стресове відео з авіакатастрофою, завдання, яке виглядало простим, але виявлялося нездійсненним, і шість хвилин наодинці в кімнаті без жодних занять.
За наявними даними, бажання гризти нігті різко посилювалося саме в моменти роздратування і нудьги. Відео з пляжем на поведінку учасників не вплинуло жодним чином.
Ідеться не про перфекціонізм у звичному розумінні – прагнення до бездоганного резюме чи високих оцінок. Монреальська команда описує інше явище, яке називає організаційним перфекціонізмом: стиль планування, за якого людина намагається бути продуктивною кожну хвилину, ставить собі недосяжні стандарти і хапається за кілька справ одночасно.
Саме такий підхід, на думку дослідників, і породжує роздратування та нудьгу – адже будь-яку вільну хвилину людина з такою рисою сприймає як власний недолік. Керівник дослідження О'Коннор в заяві для Інституту психічного здоров'я Монреаля описав таких людей як нездатних розслабитися чи виконувати завдання у "нормальному" темпі. За його версією, звичка дає своєрідну стимуляцію і грубу форму емоційної розрядки, тому й закріплюється настільки міцно.
Версія про стрес як головну причину теж має слабкі місця. У дослідженні за участю 330 студентів-медиків Танта Університету в Єгипті нігті активно гризли 57,3% опитаних, проте показники за шкалою сприйняття стресу в них практично не відрізнялися від показників тих, хто цього не робить. Інтенсивність і тривалість звички також ніяк не залежали від рівня стресу.
Схожу картину демонструє й клінічна практика. У огляді, опублікованому в International Journal of Environmental Research and Public Health, дослідниці Дебра Лі та Шарі Ліпнер зазначають, що дані про зв'язок хронічного гризіння нігтів з обсесивно-компульсивним розладом суперечливі. Поширеність ОКР серед тих, хто гризе нігті, за одними оцінками становить лише 3,1% – це майже стільки ж, скільки серед населення загалом.
Тривога справді може провокувати таку поведінку в багатьох людей, проте як пояснення хронічної звички ця версія, за словами авторів матеріалу, регулярно не витримує перевірки.
Дослідники також звертають увагу, що звичка гризти нігті може бути частиною ширшої схильності до автоматичних дій. У дослідженні 2020 року виявили зв'язок між такими діями, як гризіння нігтів, розчісування шкіри чи висмикування волосся, і загальною прихильністю людини до рутини й повторюваних патернів у житті.
Що стосується лікування, найефективнішим методом залишається так званий тренінг заміни звички (habit reversal training) – людину вчать помічати тригер і замінювати дію альтернативною. За наявними даними, в порівняльному дослідженні трьох методик найкращий рівень завершення курсу показала техніка уявного "роз'єднання" – коли вправу виконують подумки, а не фізично.
Команда О'Коннора пропонує й другий напрям – працювати з переконаннями людини щодо власного темпу й продуктивності, які і породжують те саме роздратування.
При цьому, як засвідчило опитування лікарів під керівництвом Сігіти Лесінскене, 60,6% медиків ніколи не запитують пацієнтів про звичку гризти нігті, якщо ті самі не піднімають цю тему, а якщо й призначають лікування – здебільшого обмежуються гірким лаком для нігтів або направленням до фахівця.
Раніше лікарі розповіли про одну дитячу звичку, яка може призвести до високого тиску у старшому віці.