Замість того, щоб рятуватися, туристи кинулися фотографувати власну смерть.
Цунамі 2004 року, яке сталося в Таїланді, забрало понад 200 тисяч життів. Природа дала людям кілька годин на порятунок – навіть не хвилин, а годин. Однак захоплені туристи бігли не від лиха, а до нього, фотографуючи унікальне видовище. Розповідаємо, що сталося в Таїланді у 2004 році та чому ця катастрофа вважається однією з найстрашніших в історії.
Днем, який змінив усе, стало 26 грудня 2004 року. О 00:58 біля західного узбережжя Суматри на глибині близько 30 км стався розлом тектонічних плит. Індійська плита, яка століттями "повзла" під Бірманську, тріснула, а сам розлом простягнувся на 1 600 км – від Суматри до Андаманських островів. Магнітуда – 1,9 бала з 10. Цей землетрус став третім за силою в історії інструментальних спостережень, а підземний поштовх, який тривав 8–10 хвилин, – найтривалішим. Земля здригнулася так, що сейсмографи в Оклахомі, за 15 000 км від епіцентру, зафіксували коливання, а сама планета змістилася з осі, і добу стали коротшими на кілька мікросекунд. Цифра здається незначною, але сам факт – Земля "захиталася".
Однак найстрашніше сталося не під землею, а в океані – коли тектонічні плити зрушили, морське дно піднялося на 20 метрів на площі в 100 000 км². Мільярди тонн води підкинуло вгору, утворилася величезна хвиля. У самому океані вона була практично непомітною – 60 см у висоту, але простягалася на сотні кілометрів і мчала до берегів зі швидкістю 700 км/год. Цікаво, що енергія, яка містилася в цій хвилі, дорівнювала вибуху 23 000 атомних бомб, скинутих на Хіросіму, і все це рухалося до берегів 14 країн, і жодна з них не знала, що відбувається. І причина цього справді обурлива.
У Тихому океані після землетрусу на Алеутських островах у 1946 році побудували систему попередження – глибоководні датчики, сирени, різні програми навчання населення, щоб усі люди знали, що робити в разі такої катастрофи. В Індійському океані не було жодного датчика, жодної сирени і жодної програми для дітей чи дорослих, у рамках якої б люди дізнавалися, що таке цунамі і як поводитися, хоча вчені чудово знали, що загроза існує.
Американський геофізик Керрі Сікс вивчав коралові мікроатоли біля Суматри, а вони, як і дерева, "записують" історію у кільцях росту, і картина виявилася лякаючою. Потужні землетруси повторювалися в цьому районі з певною періодичністю – кожні 200–300 років, і останній стався в 1861 році. Сікс із колегами надрукували брошури для місцевого населення, попереджали й просили звернути увагу, але їхні голоси потонули в бюрократичному болоті. Співробітники відомств, відповідальних за це, вирішили, що раз цунамі не було в пам’яті нікого з живих, значить, його не було давно, і не буде найближчим часом. І тут цікаво те, скільки тривало цунамі 2004 року – хвиля дісталася:
Сім годин цілком вистачило б, щоб евакуювати ціле місто, але інформація про наближення цунамі дійшла швидше за хвилю лише до Тихоокеанського центру попередження про цунамі на Гаваях. Там зафіксували землетрус і через 15 хвилин розіслали бюлетень, але в Індійському океані не було жодного одержувача. Це те саме, що надіслати лист у неіснуючу поштову скриньку.
Не можна однозначно сказати, на якому саме пляжі сталося цунамі в Таїланді, оскільки катастрофа охопила все західне узбережжя Андаманського моря. Найбільших збитків зазнали пляжі Патонг, Камала, Карон і Ката на Пхукеті, острови Пхі-Пхі та курортна зона Као Лак у провінції Пхангнга.
Того дня, поки сейсмографи били на сполох, на пляжах Таїланду, Шрі-Ланки, Індії та Мальдівів тривав звичайний ранок. Туристи, які прилетіли на курорт під час різдвяних канікул, засмагали на пляжі, діти гралися в піску, а місцеві жителі ловили рибу. І раптом море почало неприродно швидко відступати, оголюючи дно на сотні метрів. На сухому дні опинилися риби, рибальські човни, які до цього дрейфували в морі, та корали, що століттями ховалися на глибині.
І сотні тисяч людей по всьому узбережжю припустилися однієї й тієї ж помилки – замість того, щоб тікати подалі від берегової лінії, вони взяли фотоапарати й побігли в обійми власної смерті. Навіть рятувальники не знали, що робити, і вчинили так само – інструкцій на такий випадок у них не було.
Тут варто зробити невеличкий відступ і розповісти про одну важливу деталь – про те, яка сім’я вижила під час цунамі 2004 року і чому. У момент катастрофи на пляжі в Пхукеті разом із батьками відпочивала десятирічна британська дівчинка Тіллі Сміт. Вона побачила, як вода починає стрімко відступати, і згадала уроки географії в школі. Вона зрозуміла, що цей сигнал – останнє попередження від природи, і почала кричати, плакати, вмовляти батьків піти. Спочатку вони не повірили, але потім, побачивши щиру істерику доньки, змінили свою думку. Батько дівчинки підійшов до охоронця готелю й сказав, що Тіллі впевнена – буде цунамі.
Охоронець, на диво, прислухався і розпочав евакуацію з пляжу на другий поверх готелю. Буквально за кілька хвилин насунула дев'ятиметрова хвиля, яка обрушилася на пляж і змила все на своєму шляху. Тіллі Сміт врятувала тисячі людей від цунамі в Таїланді 2004 року – сім’я, що вижила, та охоронець готелю стали причиною того, що саме на тому пляжі того дня на Пхукеті не загинула жодна людина. На інших ділянках західного узбережжя ситуація виявилася ще гіршою – за різними джерелами загальна кількість жертв становить понад 230 тисяч осіб, а на курортах Таїланду – понад 8 тисяч.
Після катастрофи світ "прокинувся" – у 2006 році було створено систему попередження про цунамі в Індійському океані, а сьогодні під час землетрусів силою понад 7 балів ця система спрацьовує автоматично.
Тіллі Сміт стала знаменитою – вона зустрілася з Біллом Клінтоном, французькі газети називали її "дитиною року", астрономи на її честь назвали малу планету, а сама дівчинка, подорослішавши, стала вчителькою.