Масив льоду завтовшки до 150 метрів уже відколовся від льодовика, але вчені стежать за новими тріщинами, які можуть відокремити ще два крижані острови.
Від льодовика Петерманна на північному заході Гренландії відколовся величезний шматок льоду площею 76,4 квадратного кілометра. За розмірами він приблизно відповідає площі Манхеттена, а його товщина місцями може сягати 150 метрів.
За даними дослідників, це найбільша втрата плавучого льоду на льодовику Петерманна з 2012 року. Водночас це найбільше подібне відколювання, зафіксоване в Арктиці з 2020 року, пише InStyle Men.
Процес вдалося відстежити за допомогою супутників "Коперник Сентінел-1" Європейського космічного агентства.
Відкол великого крижаного масиву не став для науковців несподіванкою. Вони протягом кількох років спостерігали, як у шельфовому льодовику Петерманна поступово збільшувалися тріщини.
Супутникові вимірювання у квітні показали деформацію та розломи в льоду. 3 серпня знімки зафіксували значне погіршення стану центральної частини шельфового льодовика, а вже наступного дня шматок площею 76,4 квадратного кілометра повністю відколовся.
Петерманн привертає особливу увагу дослідників, оскільки тут розташований один із найбільших плавучих льодовикових язиків Гренландії, що залишилися.
Льодовик з'єднує Гренландський льодовиковий щит із Північним Льодовитим океаном. Тому його зміни допомагають ученим краще зрозуміти механізми відступу льодовиків і втрати льоду.
Нинішній крижаний острів може виявитися лише початком. У шельфовому льодовику Петерманна продовжують утворюватися великі тріщини.
Міжнародна дослідницька група прогнозує можливість ще двох великих розломів. Якщо вони відбудуться вздовж нинішніх ліній тріщин, від льодовика можуть відколотися ще два крижані острови площею приблизно 94 та 84 квадратних кілометри.
Обидва вони будуть більшими за той, що відколовся зараз.
Новий крижаний острів також становить особливий інтерес для науковців. Великі плоскі айсберги є поширенішими в Південному океані поблизу Антарктиди, тоді як настільки масштабні крижані масиви в Арктиці зустрічаються значно рідше.
Тому дослідники планують за допомогою супутників та інших методів стежити за його рухом: як він дрейфуватиме, руйнуватиметься та змінюватиме форму.