Сучасні діти зазвичай мають структурований розпорядок дня, організовані активності та постійну присутність дорослих.
Люди, які виросли у 1960-1970-х роках, часто демонструють здатність самостійно заспокоюватися, знаходити собі заняття без зовнішньої допомоги та витримувати нудьгу. Такий тип виховання дітей не був результатом усвідомлених педагогічних практик, а радше наслідком того, що батьки були менш залучені до постійного контролю за дітьми, пише Silicon Canals.
В інтерв’ю Гарвардській вищій школі освіти психолог Пітер Грей, професор-дослідник Бостонського коледжу, який присвятив десятиліття вивченню гри, яскраво описав цю зміну. Він пояснив, що починаючи з 1960-х років спостерігається безперервне і помітне скорочення можливостей дітей грати вільно, без втручання та контролю дорослих. І за той самий період неухильно зростали показники тривожності, депресії та самогубств серед молоді.
У статті підкреслюється контраст між умовами виховання тоді і зараз. Сучасні діти зазвичай мають структурований розпорядок дня, організовані активності та постійну присутність дорослих. Натомість у 1960-1970-х роках діти частіше залишалися без безперервного нагляду дорослих, проводячи значну частину часу самостійно. Автор описує це як ситуацію, коли діти могли вільно гратися, вигадувати заняття та самостійно організовувати свій час.
Такий досвід, пише автор, сприяв формуванню навичок саморегуляції. Коли дитина змушена самостійно знаходити вихід із ситуацій, долати нудьгу та вирішувати дрібні труднощі без негайної допомоги дорослих. Так у дітей поступово формувалася здатність справлятися із емоційними станами та адаптуватися до різних обставин.
Окремо автор звертає увагу на значення нудьги як чинника розвитку. У відсутності постійних розваг і цифрових стимулів нудьга ставала природною частиною дитячого досвіду. Замість того щоб бути проблемою, яку потрібно негайно усунути, вона створювала умови для самостійного пошуку занять і розвитку уяви, йдеться у публікації.
У цьому контексті здатність терпіти нудьгу розглядається як важливий елемент формування внутрішньої витривалості. Ці діти вчилися не покладатися постійно на зовнішні джерела стимуляції, а знаходити ресурси всередині себе для організації часу та діяльності, говорять автори дослідження.
Автор матеріалу описує цей стиль виховання як "доброякісне нехтування", підкреслюючи, що йдеться не про відсутність турботи, а про менший рівень контролю та втручання. Батьки того часу були зайняті роботою та побутовими справами, що природним чином залишало дітям більше простору для самостійності.
Саме така умова, за логікою статті, сприяла тому, що діти вчилися приймати рішення без сторонньої допомоги, взаємодіяти з однолітками та адаптуватися до різних ситуацій. У результаті це могло формувати дорослих із вищим рівнем самодостатності та емоційної стійкості.
Silicon Canals підсумовує, що особливості виховання у 1960-1970-х роках, навіть якщо вони не були результатом цілеспрямованої педагогічної стратегії, створили умови для розвитку у дітей навичок саморегуляції, здатності переносити нудьгу та самостійно організовувати своє життя. У цьому контексті покоління того часу розглядається як таке, що сформувалося під впливом більшої автономії та меншої участі дорослих у щоденному контролі, що й могло сприяти розвитку внутрішньої стійкості у дорослому віці.
Раніше психологиня розповіла, який психологічний стан з'являється у батьків, коли діти дорослішають. Вчена пояснила, що основу спостереження становили її власні стосунки у родині. За її словами, її власна мама досі не може без турботи спілкуватися із власними доньками.
Крім того, майже в усьому світі спостерігається тренд на скорочення народжуваності, що пояснюється складністю виховання сучасних дітей. Також у матеріалі йдеться про причини, чому сучасна молодь найчастіше обирає шлях "чайлд-фрі". Це пояснюється тим, що, попри увесь технічний прогрес і загальне зростання рівня життя, батьківство стає насправді дедалі більшим тягарем, ніж колись.