За радянських часів були популярні урбаністичні експерименти, і одним із них є відомий будинок у Луцьку.
Урбаністичні експерименти радянського періоду й досі викликають дискусії серед архітекторів і дослідників містобудування. Одним із найвідоміших прикладів є будинок у Луцьку, який вважають найдовшим у світі.
Доцент архітектурного факультету КНУБА Гліб Ушаков пояснив у коментарі УНІАН, яке місто насправді містить найдовший будинок - Луцьк чи Київ, навіщо взагалі будували такі комплекси та чи зручно у них жити.
Експерт зазначив, що однозначної відповіді тут немає, адже все залежить від того, як рахувати довжину забудови. Однак якщо підсумувати всі секції, то в луцькому житловому комплексі дійсно виходить майже 3000 метрів, що може бути світовим рекордом.
Водночас подібні об’єкти існують і в інших країнах та навіть в інших містах України. Зокрема, Ушаков згадав напівкруглий будинок біля Дарницького бульвару у Києві, який вважається одиним з найдовших у столиці: його секції разом становлять близько 545 метрів у довжину.
Ще один цікавий комплекс є в районі метро Теремки. За словами експерта, він хоча й виглядає на перший погляд як звичайна радянська забудова, але насправді є досить експериментальним проєктом:
"Якщо у Луцьку йдеться про 5-9 поверхів, то київський варіант має усі 16. І хоча він коротший, але за рахунок більшої кількості поверхів, щільність населення в ньому навіть вища".
При цьому, на думку фахівця, поверховість будинку у Києві була зумовлена скоріше необхідністю щільної забудови, тоді як ідеальною висотою вважаються саме 5–9 поверхів. Через це найдовший будинок у Луцьку Ушаков назвав більш вдалим, зазначивши, що його єдиною проблемою була нестача можливостей у той час, через яку не вдалося реалізувати якісні фасадні рішення та повноцінний благоустрій.
Науковець пояснив, що такі будинки – це великі експериментальні проекти радянських часів. Архітекторами луцького "будинку-вулика" він назвав Василя Маловицького та Ростислава Метельницького, однак підкреслив, що такі рішення зазвичай є результатом роботи великих проєктних організацій.
За його словами, ключовою особливістю комплексу стало навіть не те, що це найдовший житловий будинок в Україні, а його гексагональна структура планування, при якій будівлі формують шестикутні комірки, подібні до бджолиних стільників.
Як зазначив Ушаков, радянські підходи часто не створювали комфортних дворів, які могли б відокремити шумну вулицю від зеленого внутрішнього простору, і нова структура мала це виправити:
"Форма шестикутника чи не найбільш економічна з точки зору використання простору; тому її і використовують бджоли".
Також, за словами архітектора, луцький найдовший житловий будинок має виразніший вигляд та кращу інсоляцію, однак його будівництво виявилося непростим. Річ у тому, що типові радянські секції були прямокутними, тож їх доводилося додатково адаптувати під повороти на 120 градусів.
Він також додав, що нова форма забудови насамперед розглядалася як альтернатива двом поширеним типам житлового середовища:
І справді, на думку фахівця, ці експерименти заклали основу для сучасних підходів до житлової забудови – більш складних, структурованих і геометрично різноманітних.
Втім, що стосується комфорту для життя, експерт визнав, що відвідувачі цього комплексу часто мають труднощі з орієнтуванням, адже зі схожих між собою внутрішніх дворів не завжди видно вулицю та звичні зовнішні орієнтири. До того ж людям може бракувати візуальної різноманітності – характерних фасадних рішень, кольорів, форм дахів і балконів, що робило би окремі частини середовища більш впізнаваними.
В цілому ж, як прояснив Ушаков, час, коли будувався найдовший будинок у Луцьку (1970-ті - початок 1980-х) був особливо потужним періодом радянського містобудування, після якого почалося поступове зменшення масштабів проєктів.
Так, за його словами, у 1980-х роках ще втілювалися масштабні плани комплексного розвитку міст, зокрема Славутича та Енергодара. Водночас пізніше таких можливостей уже не залишилося, адже зникли великі організації, в яких це було системно налагоджено, і тепер, за його словами, "це треба створювати заново, бо неможливо робити нове містобудівне утворення взаємно неузгодженими "клаптиками"".
Однією з ключових сучасних проблем він назвав дефіцит вільних територій, які дозволяли б реалізовувати подібні масштабні проєкти. І хоча існують деякі сучасні аналоги, як-от київські житлові комплекси "Комфорт Таун" і "Варшавський", однак у попередні часи, на думку Ушакова, це було значно легше:
"Щоб реалізувати таку ідею, треба було мати, от як в радянський час, величезну територію, коли одночасно проєктували й будували цілі райони".
До того ж він підкреслив, що сьогоднішній високий попит на житло та прагнення до максимальної економічної ефективності часто призводять до будівництва висотних комплексів, іноді понад 20 поверхів, а це, як уже зазначалося, нині не найкращий варіант для швидкої евакуації, можливих відключень живлення ліфтів та й взагалі для комфортного проживання.
Раніше ми писали, як був побудований 26-поверховий будинок за 5 днів у Китаї.