Раніше в українських селах часто можна було побачити такі будинки.
Будинок із солом'яним дахом – цілком звична річ для українського села, особливо якщо мова йде про минулі століття. Втім, такі споруди можна було побачити не тільки у нас, а й за кордоном – в Ірландії чи Англії. Розповідаємо, на скільки років вистачає солом'яного даху і чому він міг не протікати роками.
На перший погляд здається, що солом'яний дах – найгірший варіант із тих, які тільки можна собі уявити. Він швидко згорить, у ньому можуть завестися миші, солома намокає й гниє. То чому ж наші предки обирали саме такий матеріал? Щоб це зрозуміти, потрібно знати, як працює солом’яний дах і в чому його головна перевага, а також постаратися не дивитися на конструкцію очима людини 21 століття.
Якщо ми будемо розбиратися, чому солом'яний дах не протікає, то доведеться звернутися до фізики. Справа в тому, що вода, коли тече, вона не "шукає" дірки, а просто розтікається по поверхні, і там, де ця поверхня закінчується, рідина починає падати вниз. Солом'яний дах добре ілюструє це – кожна соломинка виконує роль жолоба. Крапля дощу, падаючи на стебло, ковзає вниз, а потім переходить на наступну соломинку, тому що вони не закінчуються. По суті, весь дах – це мільйони маленьких жолобів, з’єднаних між собою. Дощова вода впаде на землю лише тоді, коли поверхня закінчиться – тобто, біля краю даху.
Ви можете порівняти такий принцип роботи солом'яного даху з лускою риби, по якій вода ковзає так само плавно. Луска не пропускає вологу з тієї ж причини – маленькі лусочки теж виконують роль мікрожолобів.
Крім того, солом'яний дах ніколи не робили пологим – кут нахилу мав становити від 45 до 55 градусів, а іноді й ще крутіше. Причиною таких вимог знову ж таки стали закони фізики – якщо ухил крутий, вода не встигає затримуватися на поверхні й зісковзує. Таким чином солома контактує з водою буквально частки секунди, не встигаючи як слід намокнути. Сучасні покрівлі, наприклад, можна робити з нахилом 10–15 градусів, тому що вони й так герметичні, а ось у випадку з соломою сам матеріал вимагав іншого підходу, інакше б дійсно почав промокати.
Важливою була й товщина солом’яного шару – його укладали шириною 30–45 сантиметрів, а іноді й більше. Зараз здається, що це дуже товстий і громіздкий дах, однак це було необхідно, знову ж таки, з метою захисту від вологи. Навіть якщо перший шар, наприклад, товщиною 5–7 см, промокне наскрізь, то далі, за ним, буде укладено ще щонайменше 30. Дощ рано чи пізно закінчиться, а волога всередині тонкого шару соломи почне випаровуватися під сонячними променями. Правильно побудований дах прослужить довго і не почне гнити після першої ж зливи.
Також важливо розуміти, що майстерність мала вирішальне значення. Був свій особливий сенс у тому, чому солом’яні дахи робили лише одиниці – це була складна, хоч і відточена століттями, наука. Спочатку майстер в’язав снопи так, щоб віяла "дивилися" в один бік. Потім укладав їх рядами від карниза до коника. Кожен верхній ряд перекривав нижній на ⅓ або ½ довжини снопа, з мітелками назовні. Така конструкція змушувала дощову воду стікати всередину даху, а назовні й вниз – на землю.
Якість соломи теж враховувалася – брати першу-ліпшу не можна було. Для покрівлі використовували лише житні та пшеничні стебла – ті, що довгі, рівні й міцні, і жнули їх серпом, а не косили, бо від коси стебла ламалися й втрачали свої властивості.
Люди, які жили в таких будинках, чудово знали, на скільки років вистачає солом’яного даху – якщо майстер зробив усе правильно, дотримуючись технології, то дах міг прослужити від 30 до 50 років, у деяких випадках – до 80. Проте періодично мешканці будинку все одно перестилали солому, не чекаючи, поки покрівля стане непридатною.
Солом’яні дахи почали відходити в минуле приблизно в 19 столітті, коли з’явився листовий метал. Виявилося, що такий покрівельний матеріал дешевший і довговічніший, та й майстрів, які вміли б працювати з соломою, ставало дедалі менше – знання поступово загубилися у віках. Проте зараз, у наш час, солома як екологічний матеріал знову набирає популярності – зокрема, за кордоном – в Англії, Німеччині, Данії та інших країнах.