Фахівці нагадують, що окрім відомих реакцій "бий або тікай" існує третя – "завмри".
Психологи звернули увагу на реакцію, яку часто сприймають неправильно: коли людина під час конфлікту раптово завмирає, перестає рухатися й ніби зберігає повний спокій, пише silicon canals.
Лікарі з Harvard Health пояснюють, що коли мозок фіксує загрозу, мигдалеподібне тіло подає сигнал тривоги, у кров викидається адреналін, і тіло готується діяти. Але якщо боротьба чи втеча неможливі, нервова система вмикає найдавніший механізм – завмерти, замовкнути, стати непомітним.
Зовні це справді нагадує спокій. Насправді ж людина в цей момент може відчувати тілесну заціпенілість, туман у голові та відчуття, ніби спостерігає за ситуацією збоку. Такий стан психологи називають дисоціацією – спосіб психіки "вийти" з кімнати, з якої тіло вийти фізично не може.
За спостереженнями фахівців, звичка завмирати найчастіше формується ще в дитинстві – у родинах, де прояв емоцій уголос був небезпечним: за гнів карали, а сльози ігнорували або висміювали. Дитина, яка не може ні дати відсіч, ні втекти, знаходить єдиний доступний спосіб захисту – стати тихою і непомітною.
Один із терапевтів описав це так: нерухомість – це те, що зберігає мене в безпеці. Проблема в тому, що ця стратегія залишається з людиною й у дорослому житті, навіть коли реальної небезпеки вже немає.
Автор матеріалу зізнається, що сам роками сприймав чиюсь мовчазну нерухомість як ознаку того, що "все гаразд", хоча насправді людина поруч перебувала в стані сильного перенапруження.
Якщо ви впізнаєте цю реакцію в собі, важливо перш за все не звинувачувати себе – це не слабкість характеру, а автоматична реакція нервової системи. У момент "завмирання" логічне мислення частково вимикається, тому раціональні умовляння не працюють. Натомість допомагають прості тілесні дії: встати, відчути стопи на підлозі, торкнутися холодної води, назвати кілька предметів навколо себе.
Якщо ж застигає близька людина, психологи наголошують: це не знак згоди й точно не привід тиснути сильніше. Найкраще, що можна зробити, – знизити тон голосу, дати простір і час та власними діями показати, що людині нічого не загрожує.
Раніше психологиня Джудіт Бек розповіла, чому не варто перетворювати чат-бота на психолога. Вона зазначила, що ШІ можна довірити прості завдання – скласти план дня чи відстежувати звички, – але для людей із серйозними психічними проблемами чи суїцидальними думками таке спілкування може бути небезпечним.