Амбітний проєкт із крилами, спрямованими вперед, уперся в проблеми міцності, бюджету та зміну військових пріоритетів.
Росія побудувала лише один екземпляр експериментального винищувача Су-47 "Беркут", який у 1990-х роках позиціонували як проривний проєкт із крилами з передньою стрілоподібністю та елементами малопомітності. Попри амбітну концепцію, літак так і залишився демонстратором технологій, не дійшовши до серійного виробництва, пише 19FortyFive.
Су-47 замислювався як надманеврений винищувач, потенційно придатний і для палубної авіації. Крила, спрямовані вперед, мали забезпечити кращу підіймальну силу, коротший зліт і перевагу в повітряному бою на дозвукових швидкостях. На папері це виглядало перспективно, однак на практиці конструкція виявилася надзвичайно складною.
Головною проблемою стали саме крила. Під час маневрів із великими перевантаженнями вони зазнавали сильного скручування, що прискорювало втому матеріалів. Навіть електродистанційна система керування, без якої літак був би взагалі некерованим, не могла повністю компенсувати ці конструктивні обмеження. Для серійного виробництва потрібні були дорогі композитні матеріали та складні аеропружні рішення, на які у Росії не вистачило ресурсів.
Додатковим чинником стала зміна пріоритетів після завершення Холодної війни. На тлі економічної кризи та скорочення військових бюджетів Москва зробила ставку не на екстремальну маневреність, а на технології малопомітності. Хоча Су-47 мав внутрішній відсік для озброєння та темне покриття, що породило чутки про "стелс"-характеристики, повноцінним винищувачем-невидимкою він так і не став.
У підсумку компанія "Сухой" збудувала лише один літак, який використовувався для випробувань і демонстрацій, зокрема на авіасалоні МАКС у 2007 році. Водночас напрацювання проєкту не зникли безслідно: окремі технології, зокрема у сфері композитів і аеродинаміки, згодом були використані під час створення Су-57.
Схожий шлях у свій час пройшли й США з експериментальним X-29, який також мав крила з передньою стрілоподібністю і був визнаний надзвичайно нестабільним. І американський, і російський досвід показали: концепція працює з погляду аеродинаміки, але є надто складною та дорогою для масового бойового застосування.