Серед версій були використання тунелів для контрабанди та будівництво сховища з метою пережити апокаліпсис.
У 19 столітті британський мільйонер кілька десятиліть наймав робітників для створення величезного лабіринту з тунелів під вулицями Ліверпуля. Тунелі не вели нікуди конкретно; деякі з них сягали вражаючої глибини, а сам власник не залишив ані креслень, ані будь-яких пояснень. Через два століття відповідь було знайдено – і вона виявилася набагато гуманнішою, ніж хтось міг припустити.
Як повідомляє xataka.com, мільйонер Джозеф Вільямсон у 1806 році придбав ділянку землі за кілька кілометрів від центру Ліверпуля і протягом 34 років, аж до своєї смерті в 1840 році, наймав безліч робітників, які прокладали проходи, будували сходи, підвали та величезні приміщення на кількох рівнях.
За деякими оцінками, площа цієї мережі може сягати 2,6 квадратного кілометра, хоча її справжні масштаби досі невідомі. Одна з найбільш вражаючих споруд – так званий "Банкетний зал": склепінчасте приміщення довжиною близько 20 метрів і висотою понад вісім метрів.
Дослідники виявили ділянки, що складаються з двох-трьох ярусів, а також галереї, які спускаються вниз щонайменше на 18 метрів; за словами деяких добровольців, окремі споруди можуть сягати глибини 27 метрів.
Після смерті Вільямсона підземні зали перетворилися на стихійні звалища, а з часом були запечатані й поховані під купами побутового сміття, промислових та комерційних відходів.
Відсутність чітких пояснень породила найрізноманітніші теорії. Одні дослідники припустили, що тунелі використовувалися для перевезення контрабанди, інші ж висунули версію, нібито Вільямсон створив притулок, щоб пережити майбутній апокаліпсис. Згідно з цією гіпотезою, на його дружину Елізабет вплинув якийсь проповідник, переконаний у наближенні кінця світу, і вона вмовила чоловіка підготувати підземні приміщення.
Однак жодна з версій не дає вичерпного пояснення того, чому будівельні роботи тривали так довго й на такій значній глибині.
У 1989 році було засновано "Товариство Джозефа Вільямсона", і після трьох десятиліть вивчення цих споруд дослідники дійшли висновку, що найпереконливішою гіпотезою є благодійність.
На початку XIX століття в Ліверпулі тисячі робітників жили в умовах крайньої нестабільності, заробляючи на життя випадковими заробітками. Механізація виробництва позбавила роботи багатьох ремісників, а закінчення Наполеонівських воєн у 1815 році призвело до повернення солдатів, які також гостро потребували працевлаштування. Вважається, що Вільямсон використовував свій статок, щоб наймати нужденних людей, забезпечуючи їх заробітком і навчаючи будівельним спеціальностям. Глибина деяких розкопок є важливим аргументом на користь цієї версії: волонтери виявили об’єкти, економічну доцільність яких важко пояснити – наприклад, котловани, які, судячи з усього, викопували лише для того, щоб потім знову засипати. Дослідники вважають, що справжньою метою цих робіт могло бути забезпечення зайнятості сотень людей на максимально тривалий термін.
Дослідники знайшли й соціальні підтвердження цієї теорії: згідно із записами про хрещення в сусідній церкві, деякі сім’ї називали своїх дітей на честь Джозефа Вільямсона – можливо, на знак вдячності купцеві.
Раніше УНІАН розповідав, що в Стародавньому Римі будували багатоповерхові житлові будинки, кімнати в яких здавалися в оренду точно так само, як і в наш час.