З’ясувалося, що змушує наш мозок ділитися потаємним із першим-ліпшим попутником.
Психологи пояснюють, чому люди раптово розповідають особисті таємниці випадковим незнайомцям – бариста, водію таксі чи сусіду в літаку, повідомляє Silicon Canals.
Дослідники Ніколас Еплі та Джуліана Шредер провели експеримент серед пасажирів приміських поїздів у Чикаго. Одну групу попросили завести розмову з незнайомцем поруч, іншу – мовчати всю дорогу, а третя їхала як зазвичай. Виявилося, що ті, хто розмовляв, отримали найбільше задоволення від поїздки, тоді як мовчазні пасажири почувалися гірше за всіх. Цікаво, що заздалегідь опитані пасажири здебільшого казали, що волію б мовчати – тобто люди систематично помиляються, уявляючи, наскільки приємним може бути спілкування з незнайомцем. Схожий результат дослідники отримали й серед пасажирів лондонського метро.
Подібний ефект зафіксували й дослідниці Джиліан Сандстром та Елізабет Данн біля кав'ярні Starbucks у Ванкувері. Частину відвідувачів попросили встановити короткий, але щирий контакт із бариста – посміхнутися, подивитися в очі, перекинутися кількома словами. Іншим, навпаки, радили бути максимально стриманими й діловими. Ті, хто спілкувався з бариста, почувалися помітно щасливішими – дослідники пояснюють це відчуттям приналежності, яке виникає навіть після кількох секунд теплого контакту.
Ще одне дослідження – Майкла Кардаса, Аміта Кумара та того ж Ніколаса Еплі – показало, чому люди взагалі бояться відвертих розмов із незнайомцями. Учасників просили поговорити або про погоду, або про останній випадок, коли вони плакали на очах в іншої людини. Обидва типи розмов пройшли краще, ніж очікували учасники, а відверті – особливо. Причина проста: люди заздалегідь вважають, що співрозмовнику байдуже до їхньої історії, хоча насправді все навпаки.
Пояснення того, чому відвертість накриває людей саме в літаку, на думку науковців, пов'язане з роботою мозку. Дослідники Гарвардського університету Діана Тамір та Джейсон Мітчелл виявили, що розповідь про себе активує ту саму систему винагороди в мозку, яка реагує на їжу чи гроші. Учасники експерименту навіть були готові відмовитися від невеликої суми грошей заради можливості розповісти щось про себе.
У літаку чи таксі ця потреба реалізується безкоштовно: незнайомець не має спільної історії з людиною, не буде оцінювати її пізніше і ніколи не з'явиться на сімейному святі. Тому, коли звичні канали спілкування заблоковані, а потреба говорити сильна, вона проривається саме в таких випадкових розмовах.
Автор статті, який раніше керував ресторанами, зазначає, що персонал закладів громадського харчування часто знає про постійних відвідувачів більше, ніж їхні найближчі друзі – від діагнозів до зрад і звільнень. За його словами, більшість таких клієнтів не мали психологічних проблем – їм просто бракувало людини, яка б спокійно вислухала, не переводячи розмову на себе.
Психологи радять тим, хто ловить себе на звичці розповідати особисте водіям чи офіціантам, поставити собі запитання: хто з близьких людей ще не чув цієї історії і що сталося минулого разу, коли її спробували розповісти. А тим, кого раптово обирають за "жилетку", радять не поспішати сприймати це як тягар – більшість таких розмов, за даними дослідників, закінчуються добре.
Раніше УНІАН писав про звичку прибирати зі столу в ресторані та що вона може розповісти про характер. За даними психологів, люди, які самі складають тарілки чи прибирають серветки після їжі, найчастіше мають підвищену соціальну чутливість та вміння помічати чужу працю.