Історик дав чітку відповідь на питання, яке цікавить багатьох українців.
В Україні живуть люди з найрізноманітнішими прізвищами, і відмінності зумовлені безліччю історичних подій. Предки сучасних українців могли бути ким завгодно. Історик та геральдист Андрій Ґречило в коментарі УНІАН розповів, як зрозуміти походження прізвища.
Важливими джерелами для дослідження українських прізвищ загалом і козацьких зокрема є різні козацькі реєстри та присяжні книги ХVІІ-ХVІІІ ст. Точні дані можна отримати лише через генеалогічні дослідження та перевірку архівних записів, втім є кілька маркерів, які можуть вказувати на походження прізвища.
Експерт каже, що, наприклад, у козаків поширені прізвища на кшталт Пушкар, Пушкаренко, що вказують на професію предка. Одразу видно, що його отримав той, хто був гармашем.
У походження прізвища козаків є специфіка, вони традиційно мали "гумористичний відтінок" - Крутивус, Вернедуб, Дериземля, Непийвода, Нетудихата і тому подібне. Ці прізвища, за словами Ґречило, найчастіше якраз давалися десь в козацькому середовищі, тобто по таких прізвищах дійсно можна ідентифікувати носіїв, як нащадків козаків. Але більшість козаків мали традиційні такі прізвища, які фіксували або батьківство, або ремесло. Це прізвища на кшталт Павленко, Петренко, Дмитренко, які походять від імені батька - тобто "син Петра", "син Павла", "син Дмитра". Інша велика група - прізвища, утворені від ремесел: Коваленко, Стельмах тощо. Такі прізвища є типовими для Наддніпрянської України.
Геральдист також пояснив, які прізвища були у дворян, попередив, що не можна лише на підставі прізвища вважати людину нащадком шляхти. Ґречило згадав свій власний досвід зіткнення з такими помилками:
"Я брав участь у кількох телепрограмах, де деякі "експерти" наполягали: мовляв, якщо прізвище закінчується на -ський, то це автоматично шляхетське походження. Насправді це не так".
По-перше, каже експерт, такі прізвища часто виникали від назв населених пунктів - і це стосується не лише шляхти. По-друге, у шляхетських родинах існувала традиція: колись у XIV столітті рід мав одне спільне прізвисько, але якщо хтось отримував у володіння, скажімо, село Біле, він починав підписуватися Більський, інший отримував Чорне - вже ставав Чернецьким. Хоча вони залишалися кровними родичами, прізвища закріплювалися за їхніми лініями та передавалися нащадкам.
Втім, така практика характерна не лише для шляхти, розповідає геральдик. Він навів приклад галицького села Кульчиці - старовинного шляхетського поселення. Від його назви походить прізвище Кульчицький, і таке прізвище носили як місцеві мешканці, так і їхні селяни-служителі, які згодом розселився по інших територіях. Тож носіїв цього прізвища багато, і не всі вони обов’язково мають шляхетне коріння, каже він.
Варто розуміти, що соціальний статус за прізвищем визначити неможливо.Це можна з’ясувати лише через генеалогічні дослідження - метричні книги, архівні записи, де священники й урядовці колись зазначали походження батьків та новонароджених. Шляхетство можна було отримати за військові заслуги або успішні дипломатичні місії.
Тим не менш, історик згадує й про випадки зловживання - наприклад, у Польщі шляхетство давало привілеї, тож чимало людей підкуповували писарів, аби ті вписали їх до актових книг як "шляхтичів". Про такі випадки відомо, наприклад, із праці XVII ст. Валеріана Трепки, відомою під назвою "Liber chamorum" (дослівно - "Книга хамів"), в якій автор подавав понад 2,5 тисячі прізвищ осіб, котрі безпідставно видавали себе за шляхту.
Люди, пращури яких були селянами або ремісниками, також хочуть зрозуміти походження прізвища - дізнатися його, на думку Ґречило, можна, якщо взяти до уваги тип праці:
"Найпоширенішим українським прізвищем, станом на початок 2000-х років, є Мельник, що зрозуміло - млини були в кожному селі і професія потрібна".
Друге за поширеністю прізвище - Шевченко. Історик каже, що носіїв кожного з них близько 158тисяч лише на території України. Інші розповсюджені ремісничі прізвища - Коваленко, Бондаренко, Ткаченко, Кравченко, Ковальчук - також понад 100 тисяч осіб кожне серед наших громадян. За ними в цьому переліку йшли прізвища Коваль, Шевчук, Ткачук, Кравчук, Бондар, Швець. Трохи менше таких, як: Кушнір, Стельмах, Броварник, Поворозник, Римар
Геральдик наводить приклад інших популярних ремісничих прізвищ - Бондар(енко), Кушнір, Стельмах, Кравець, Броварник, Шаповал, Солодовник тощо. Поширені й похідні від топонімів: Уманець, Хоролець, Полтавець, Чугуєвець. Наразі ці професії не поширені і тому деякі прізвища, навіть не асоціюються з окремим видом зайнятості предків. Так бондарі, наприклад, виробляли бочки, а стельмахи були майстрами з колес. Кушніри займалися обробкою хутра, а броварники варили пиво.
Цікаво, що прізвища могли даватися й за особливі риси людини - наприклад, фізичні вади або характер. Експерт каже - якщо людина мала досить розповсюджене прізвище, наприклад Іван Петренко, навіть у метриці їй могли "дописувати" прозвисько, за яким його можна було б відрізнити від інших Петренків в окремому селі чи регіоні.
Подекуди ці прізвиська могли "закріпитися" і використовуватися як прізвище. Серед них могли зустрічатися такі, як: Кульга, Горбак, Кривий тощо. Прізвище Третяк могло означати "третя дитина" в родині або зберегтися серед поляків на території Російської імперії у формі Tszeciak або Czerczak і поступово українізуватися.