Єгиптяни були переконані, що після смерті їхня душа продовжує жити.
Стародавній Єгипет давно зачаровує людей. Про нього пишуть книги і знімають фільми. Культура і релігія цієї держави залишаються джерелом обговорень і суперечок через багато тисяч років.
Історик і єгиптолог Наталя Бондаренко, яка отримує ступінь PhD, розповіла УНІАН, як стародавні єгиптяни ховали померлих. У цієї стародавньої цивілізації було чимало правил щодо підготовки тіл.
За словами Бондаренка, для єгиптян поховання не мало такого значення, яке зараз має для нас. Для них це не було прощанням із померлою людиною. Це було радше підготовкою до нового життя після смерті, і тому поховання мало насамперед величезне релігійне значення. Історик поділилася, де ховали фараонів.
"У найдавніші часи – ще до побудови пірамід, людей могли просто класти в пісок посеред пустелі. Потім, коли суспільство Стародавнього Єгипту стало складнішим, розвинулася релігія, поховання стало дуже складним ритуалом. Фараонів почали ховати в мастабах – це поховання прямокутної форми. Потім у результаті того, що мастаби нагромаджувалися одна на одну, з'явилися поховання пірамідальної форми. Згодом почали будувати величні піраміди, які нам відомі з Гізи, наприклад", – зазначила вона.
У пізніший період – за часів Нового Царства (його вважають періодом розквіту Стародавнього Єгипту), для фараонів вирізали гробниці в скелях, додає єгиптолог. Пізніше у Фівському некрополі в Долині царів фараонів почали ховати під землею.
Як пояснила Бондаренко, фараонів ховали з почестями, бо вважали їх дітьми самого бога Ра (бог Сонця). Єгиптяни вірили, що після смерті фараони стають посередниками між людьми та божественним світом. А поховання простих людей були надзвичайно скромними – їх, приміром, могли ховати в неглибоких ямах або в зовсім маленьких гробницях і навіть доволі часто без муміфікації.
"Але у поховань фараонів і звичайних людей є спільна риса – їх завжди ховали з деякими дрібними речами, наприклад, тими, якими вони користувалися за життя (це могли бути прикраси, амулети і навіть їжа)", – наголосила спеціаліст.
За словами Наталії Бондаренко, єгиптяни були переконані, що після смерті їхня душа продовжує жити, але тільки завдяки тому, що їхнє тіло зберігається. Але при цьому вони вірили, що душа має пройти складний шлях у потойбічному світі. За віруваннями єгиптян, душа складалася з кількох частин:
"Головним випробуванням вважався суд бога Осіріса (бог відродження), на якому серце померлої людини клали на одну чашу терезів, а на іншу – пір'їнку богині істини Маат. І, якщо серце було легшим за пір'їнку, то душа потрапляла до уявних полів Іалу (це як Рай у християнстві), де люди жили вічно, працювали на полі та насолоджувалися гармонією разом із божествами", – сказала єгиптологиня.
Але, якщо серце було важчим, додає вона, то це підтверджувало, що людина вчинила якісь гріхи під час свого життя, і серце, а разом із ним і душу знищувало чудовисько Амат. Тобто у віруваннях єгиптян немає концепції Пекла, як, наприклад, у християнстві, а тому був лише один варіант, куди потрапляли єгиптяни після смерті. В іншому разі на них чекало знищення.
Щоб пройти випробування, пояснила Бондаренко, єгиптяни клали в гробниці особливий текст, який вважали чарівним, – він отримав назву "Книга мертвих". Але ці тексти не мають форми книги в сучасному уявленні. "Книга мертвих" – це текст, який був записаний на сувоях, його можна назвати своєрідною "інструкцією" до загробного життя. У "Книзі мертвих" записано різноманітні заклинання, молитви, а також поради для того, щоб душа ка могла не заблукати серед демонів у потойбічному світі.
Як зазначила Бондаренко, спочатку пісок у пустелі сприяв тому, що тіла померлих єгиптян природним чином висихали. Завдяки цьому тіла досить довго зберігалися. Збереження тіла стало необхідністю, бо єгиптяни вірили, що душа померлої людини житиме лише за умови збереження тіла. За віруваннями єгиптян, якщо тіло зіпсується, то душі ка і ба не матимуть місця, куди їм повертатися.
Згодом муміфікація в Стародавньому Єгипті стала складнішою. Процес тривав 70 днів, і його проводили переважно жерці. Вони висушували тіло звичайною природною сіллю, яку добували в Єгипті. Також тіло обробляли різними ароматичними смолами та обгортали багатьма шарами лляних бинтів. Єдине, що мало залишатися в тілі людини після муміфікації, – це серце. Серце залишали і накривали амулетом скарабея, щоб уберегти його від демонів.
"А решту внутрішніх органів, зокрема печінку, нирки, кишківник, витягували з тіла і перекладали в канопи (спеціальні посудини), кожну з яких охороняв певний син бога Гора (покровитель неба)", – підсумувала вона.