Синьолобий лорікет є ендеміком Буру й не зустрічається більше ніде у світі.
Одного з найзагадковіших птахів Індонезії - синьогового лорікета - знову виявили на віддаленому острові Буру після майже століття майже повної невідомості, пише The Independent.
Раніше про цього яскравого папугу було відомо лише завдяки одній фотографії 2014 року та кільком музейним експонатам. Вважалося, що вид міг зникнути, аж поки спалах зеленого пір’я високо на найвищій вершині острова Буру не підтвердив: птах усе ще існує.
Невеликий папуга, який є ендеміком Буру й не зустрічається більше ніде у світі, був помічений у квітні під час складної експедиції, організованої індонезійською групою альпіністів.
Команді вдалося не лише зробити перші за 12 років фотографії лорікета, а й уперше записати його характерні високі крики, за допомогою яких птахи підтримують зв’язок у густому лісовому покриві. Його яскраво-зелене тіло, помаранчевий дзьоб, синя потилиця та загострений хвіст стали ключовими ознаками для ідентифікації.
Йдеться, що експедиція цілеспрямовано шукала саме цей вид, попри мінімальні шанси на успіх.
"Коли шукаєш птаха, якого документували лише один раз за останнє століття, це здається майже безнадійною справою", - зазначив Джон Міттермаєр, директор програми Search for Lost Birds в American Bird Conservancy.
Синьоголового лорікета вперше описали на основі семи екземплярів, зібраних у 1920-х роках. Відтоді він залишався однією з головних орнітологічних загадок Індонезії: майже 90 років його не вдавалося зафіксувати, попри численні пошуки в лісах на низьких і середніх висотах, аж до короткої появи у 2014 році.
Дослідники давно припускали, що папуга не зник, а просто мешкає на більших висотах, куди попередні експедиції не добиралися. Гірська місцевість, де зрештою знайшли лорікета, залишалася практично недоступною, доки місцеві альпіністи не проклали маршрут у гори.
Міттермаєр наголосив на надзвичайній складності місцевості, згадавши "круті вапнякові схили, урвища, гостре каміння та повну відсутність води". Водночас він підкреслив, що в ідентифікації птаха не було жодних сумнівів.
"На острові немає інших птахів, схожих на цих лорікетів, тому щойно ми їх побачили - одразу зрозуміли, хто це", - сказав він.
Під час експедиції команда помітила щонайменше дев’ять особин.
Орнітолог Джеймс Ітон, який також брав участь у подорожі, описав виснажливі умови експедиції - "дощі, гострі вапнякові скелі, бурхливі річки та відсутність стежок". За його словами, для того щоб наважитися підкорити цю вершину, "потрібна або дуже сильна мотивація, або божевілля".
"Для нас таким мотивом був саме цей птах", - додав він.
Момент відкриття після тижня труднощів став для команди справді особливим.
"Коли нам вдалося сфотографувати наш "святий Грааль", усі труднощі миттєво зникли… Це відчуття добре знайоме любителям адреналіну", - згадує Ітон.
За його словами, роки підготовки виявилися "повністю виправданими".
"Такі моменти змушують відчувати себе живим і виправдовують усю твою відданість справі", - сказав дослідник.
Наразі синьоголовий лорікет у Червоному списку МСОП має статус виду з недостатньою кількістю даних. У 2024 році його офіційно внесли до переліку "втрачених видів" у рамках програми Search for Lost Birds.
Міттермаєр наголосив, що тепер необхідні подальші дослідження, аби оцінити чисельність популяції та можливі загрози для птаха. За його словами, подібне відкриття - "це перший крок до можливості його захистити".
Для Ітона повторне відкриття лорікета стало нагадуванням про приховані дива природи.
На тлі постійного потоку негативних новин він зазначив: "Такі моменти радості й відкриттів нагадують, наскільки прекрасним є світ".
"Цей маленький зелений папуга мешкав тут задовго до того, як люди ступили на острів, так само як птахи мешкають у садах біля ваших домівок. Вони мають більше права бути тут, ніж ви чи я", - наголосив він.
Нагадаємо, наприкінці травня 8 червононогих ібісів випустили у дику природу в північно-центральній частині Японії. Десятиліття тому цей вид птахів був оголошений зниклим у країні. Зараз їх випустили у небо над містом Хакуй в регіоні Ното, де їх востаннє бачили в природному середовищі. Вказані 8 ібісів походять із успішної програми розведення в неволі, яка реалізується у центрі з охорони природи на острові Садо. Ще десять птахів очікують на повернення у дику природу.