Гідролог Оксана Коноваленко в інтерв’ю УНІАН розповіла про причини рекордного маловоддя в Україні, як це впливає на людей та екосистему, і якою може бути карта річок країни у майбутньому.
Українські річки сьогодні переживають період аномального маловоддя. Через тривалу відсутність опадів та посуху рівень води у деяких з них наближається до історичних мінімумів. На заході країни Український гідрометеорологічний центр оголосив третій, найвищий рівень небезпеки. Найбільш критична ситуація в басейнах Дністра та Дунаю. Це вже впливає не лише на екосистеми, а й на водопостачання, сільське господарство та логістику.
Наскільки серйозною є ситуація, який розвиток вона може мати, та чи буде у українців питна вода, УНІАН розповіла кандидатка географічних наук, фахівчиня з управління водними ресурсами, гідрології та адаптації до зміни клімату з понад 20-річним професійним досвідом Оксана Коноваленко.
Яка зараз ситуація з маловоддям на річках України та Європи загалом? Наскільки масштабною є ця проблема?
Сьогодні ми спостерігаємо серйозну ситуацію з маловоддям на значній частині території Європи та в Україні.
У Європі сформувалася достатньо потужна посуха, причому не лише в одному басейні. Станом на середину серпня у критичній ситуації перебував Дунайський басейн. Луара, По та Рейн також досягли рекордно низьких рівнів води.
На жаль, ця проблема стосується не лише європейських річок. В Україні ми спостерігаємо подібну ситуацію і влітку фіксували дуже низькі рівні води у водоймах. На деяких річках вони вже наближаються до історичних мінімумів, а подекуди фактично досягли їх – там уже зафіксовано історично мінімальні витрати води.
Тобто сьогодні ми маємо справу з гідрологічною посухою та дефіцитом водних ресурсів. І це вже не лише питання рівнів води в річках. Низька водність безпосередньо впливає на водозабезпечення населення, сільське господарство, енергетику, транспорт і стан екосистем.
Чи є різниця між гідрологічними тенденціями на заході України та на півдні й сході, які традиційно є посушливішими?
Певна різниця між ними, звичайно, є. Південь країни більш посушливий, там є річки, які природно пересихають, і це абсолютно нормальний для них режим. Схід також має менші запаси вологи, тому є більш вразливим до посух. Та загалом тенденції, на жаль, не дуже сприятливі.
Особливо показовою є ситуація з Дністром. Це басейн, який традиційно не асоціюється з такими критичними проявами маловоддя Але зараз і тут ми бачимо дуже низький стік. Це показує, що проблема вже не обмежується найбільш посушливими регіонами України.
Літня межень є абсолютно нормальним явищем для гідрологічного режиму будь-якої річки. Як правило, щоліта ми спостерігаємо мінімальні рівні та витрати води, зокрема впродовж серпня. Так само існує і зимова межень. Але сьогодні ми говоримо вже про критично низькі рівні води через те, що опади практично відсутні.
Водночас важливо розуміти, що всі гідрологічні процеси відбуваються в межах басейнів річок. Тому оцінювати ситуацію потрібно комплексно, з урахуванням усього річкового басейну.
У яких ще річках України критично знизився рівень води?
За даними Українського гідрометеорологічного центру, близькими до критеріїв маловоддя є річки басейну Прип’яті, зокрема, Стир, Горинь, а також Тетерів, Рось, Південний Буг, річки-притоки Дністра. Але найбільш критична ситуація наразі спостерігається на Дунаї та Дністрі.
Для Дністра це особливо чутливе питання, оскільки він має велике значення не лише для водозабезпечення українських міст, а й для забезпечення водою сусідньої Молдови. Тому низька водність Дністра має транскордонні наслідки.
Який рівень води зараз спостерігається в Дністрі? Наскільки ця ситуація є нетиповою порівняно з попередніми роками?
Рівень води в Дністрі історично мінімальний на момент наших спостережень. Починаючи з 1985 року, за весь період експлуатації водосховищ, ми фіксуємо найнижчі рівні води.
У нас просто не було такого досвіду. Це новий виклик і для нас, і для всієї Європи. Ми дійсно не зовсім готові до цього – ні технологічно, ні морально та психологічно. Але я б сказала, що цю ситуацію зараз висвітлюють не зовсім коректно. Ми можемо певною мірою пом’якшувати перебіг посухи, але коли немає опадів, ми фактично нічого не можемо вдіяти, адже саме опади формують стік річок.
Ситуація з Дністром зараз особливо складна, тому що це не лише українська річка – це транскордонний басейн. Ми маємо забезпечувати водою не лише власне населення та водокористувачів, а й враховувати потреби сусідньої Молдови, зокрема, водозабезпечення Кишинева.
Через суттєве скорочення припливу до Дністровського водосховища ми вже не можемо забезпечувати такі обсяги води вниз за течією, як у попередні сезони. Водночас проблеми виникають уже й у нас: окремі міста та водозабори відчувають наслідки різкого падіння рівня води. Тому зараз особливо важливо раціонально управляти наявним ресурсом і одночасно забезпечити можливість стабільного водозабору для українських міст та виконання наших транскордонних зобов’язань.
На жаль, ситуація поки що погіршується. Якщо приплив до водосховища не зросте, ризик полягає вже не лише в обмеженні обсягів води, а й у тому, що фізично може бути недостатньо води для забезпечення необхідного стоку вниз за течією.
Що відбувається з екосистемою Дністра через зниження рівня води?
Зараз скоротилися площі мілководь, пересихають окремі бічні притоки. Відповідно, погіршуються умови для нересту, підвищується температура води, а концентрація розчиненого кисню знижується. Змінюються також умови для підростання мальків, що надалі може вплинути на чисельність популяцій певних видів риб та інших водних організмів. Усе це порушує умови їхнього існування.
Є таке поняття, як екологічний стік – це та кількість води, яка має залишатися в річці навіть за несприятливих умов, щоб зберегти екосистему та водний баланс. Екологічний стік – це не просто певний обсяг води, який ми залишаємо в річці. Йдеться про те, щоб певною мірою відтворювати природний гідрологічний режим. У періоди різної водності ми маємо забезпечувати такий режим, який максимально відповідає природному ходу гідрологічних процесів.
Зараз ситуація для нас нетипова, ми з таким ще не стикалися. Потреби у воді сьогодні більші, ніж будь-коли раніше, але не треба забувати, що ми маємо забезпечити водою не лише себе, а й екосистему.
Екосистеми мають здатність до відновлення, проте це не означає, що ми можемо ігнорувати нинішні зміни. Чим довшими й частішими будуть періоди маловоддя, тим складнішим буде природне відновлення екосистем.
Чи впливає падіння рівня води у річках на якість питної води, яку споживають українці та європейці?
На жаль, впливає. Коли знижується рівень води, змінюється швидкість течії та перебіг усіх природних процесів у річці. При цьому концентрації речовин, які надходять у водойми, залишаються приблизно такими самими. Відповідно, це може впливати на якість води. Але такий вплив буде тимчасовим.
При низьких рівнях води температура у річках підвищується, а концентрація розчиненого кисню, відповідно, зменшується. Це також впливає на якість води.
Нещодавно з’явилася інформація, що у Калуші на Івано-Франківщині критично знизився рівень води у водозаборі та водосховищі, через що місту почали відключати воду вночі. Наскільки серйозною є ситуація?
Низькі рівні води створюють проблеми безпосередньо для роботи водозаборів. Навіть, якщо сама вода формально залишається доступною, технічно забрати необхідний обсяг води може ставати дедалі складніше. І це важливий сигнал: водна інфраструктура, яка проєктувалася за кліматичних і гідрологічних умов минулого, не завжди розрахована на ті екстремальні умови, які ми спостерігаємо сьогодні.
Дуже тривалий час не було опадів, і це, відповідно, призвело до такого суттєвого зниження рівня води. Водозабори, які будувалися раніше, були розраховані на певні рівні води у водосховищах, які забезпечували їхню нормальну роботу. Коли рівень води суттєво знижується, у таких ситуаціях можуть запроваджуватися певні обмеження або застосовуватися інші методи, щоб забезпечити населення водою. Можливі й невеликі перебої з водопостачанням, оскільки це залежить, зокрема, від потужності помп.
Чи є в Україні річки, які фактично вже втратили свій природний водний режим?
На сьогодні в Україні впроваджено плани управління для всіх дев’яти районів річкових басейнів.
Коли ми говоримо мовою управління водними ресурсами, то не оперуємо лише поняттям "річка", а говоримо про масиви поверхневих вод. Вони можуть бути природними, тобто річками, озерами, або істотно зміненими. Істотно змінені масиви поверхневих вод – це частини річок, які зазнали значного антропогенного впливу та фізичних змін унаслідок діяльності людини. Зокрема, йдеться про каскади водосховищ і ставків.
Більшість малих річок, які живлять більші водотоки, фактично зарегульовані такими ставками. Це дуже сильно порушує природний гідрологічний режим річок і безпосередньо впливає на їхню здатність адаптуватися до кліматичних змін. В Україні істотно змінених масивів поверхневих вод – майже 50%.
Пані Оксано, чи змінився за останні роки гідрологічний режим Дніпра?
Тут взагалі важко говорити про зміни природного гідрологічного режиму, оскільки на території України Дніпро – це каскад водосховищ, тобто істотно змінені масиви поверхневих вод. Ми фактично не можемо розглядати Дніпро в Україні як річку в її природному стані. Адже його природний гідрологічний режим кардинально змінений. Дніпро повністю зарегульований і каскадований великими водосховищами, у яких зберігаються значні запаси води. Тому сьогодні річка Дніпро в її природному вигляді фактично втрачена – ми маємо каскад водосховищ.
Як Україна регулює використання води з водосховищ? Хто визначає, скільки води можна забирати, і за якими критеріями?
На сьогодні в басейні Дністра діють обмеження водокористування. Це регулює Державне агентство водних ресурсів України, оскільки рівні води, витрати та припливи до водосховищ є критично низькими. Відповідно, запроваджуються певні заходи, які обмежують водозабір. На першому місці має бути забезпечення потреб населення у питній воді. Від цього певною мірою страждає економіка, зокрема, сільське господарство, оскільки виникають обмеження у використанні водних ресурсів.
Для Дністра це управління має враховувати не лише потреби окремих українських водокористувачів, а й транскордонний характер басейну. Ми маємо одночасно забезпечити критичні потреби населення в Україні та враховувати необхідність водозабезпечення Молдови.
Які, загалом, прогнози щодо Дністра: чи може рівень води відновитися найближчими роками, чи тенденція до маловоддя продовжиться?
Опади, безумовно, є ключовим фактором відновлення водності. Але проблема в тому, що в умовах зміни клімату ми не можемо розраховувати, що такі критичні періоди будуть поодинокими. Тому маємо планувати водокористування так, щоб бути готовими до повторення подібних ситуацій.
На найближчі два тижні, на жаль, опадів не передбачається, тому говорити про покращення ситуації поки складно. Але ситуація може змінитися: якщо восени та взимку буде достатня кількість опадів, відбуватиметься поступове відновлення водності річок і запасів води.
Якщо говорити про подальшу перспективу, ми розуміємо, що існують певні кліматичні тенденції: такі явища, як посухи, ставатимуть частішими. Найнеприємніше те, що вони можуть бути більш тривалими, а повторення таких періодів – частішим.
Наприклад, на Дунаї протягом останніх десяти років ми вже спостерігали кілька посушливих періодів. Торік були критично низькі рівні води, але вже у вересні відбулися паводки. Цього літа ми знову спостерігаємо критично низькі рівні. Тому відповідь на питання, чи повернеться вода, однозначна: будуть опади – поступово відновлюватиметься і водність річок.
Низький рівень Дунаю вже впливає на енергетику та логістику країн, через які він протікає. Які ризики це створює для України?
Дунай – це наша важлива транспортна артерія, якою здійснюється значна частина логістики. Тому нинішня ситуація вже створює серйозні проблеми. Рівень води настільки низький, що обмежується рух суден і зменшується пропускна здатність каналів.
Ми не можемо завантажувати судна до тих обсягів, які були можливі раніше. Відповідно, для перевезення того самого обсягу вантажів потрібно здійснювати більше рейсів. Це уповільнює транспортну мережу, ускладнює логістику та збільшує вартість перевезень.
Таким чином, маловоддя посилює і без того наявну логістичну вразливість України. Чим нижчими будуть рівні води, тим серйознішою ставатиме проблема з логістикою, оскільки здійснювати судноплавство буде дедалі складніше.
Окрім кліматичних чинників, Україна має ще й колосальний воєнний вплив на ті самі річки. Як руйнування гідротехнічних споруд і бойові дії позначаються на рівні води та стані річища річок?
Те, що відбувається природним чином – це одна ситуація. Безпосередньо на природний хід гідрологічного режиму воєнні дії не впливають. Але якщо ми говоримо про запаси води, які створює людина, зокрема про каскад водосховищ, то це вже управління водними ресурсами. Будь-яке водосховище – це запас води, який ми накопичуємо та використовуємо для забезпечення різних потреб. І саме в частині збереження цих водних ресурсів та створених запасів води ми, на жаль, зазнаємо значних втрат. Тобто війна накладається на вже наявний кліматичний ризик і додатково зменшує нашу здатність управляти водними ресурсами.
Оскільки Україна має досить посушливі регіони, ще раніше було зрозуміло, що існують проблеми з водозабезпеченням. Саме тому були створені великі водосховища, які дозволяли мінімізувати ці ризики. Завдяки їм забезпечувалося питне, промислове та сільськогосподарське водопостачання.
Сьогодні, коли внаслідок воєнних дій руйнуються водосховища, ми втрачаємо ці запаси води й опиняємося в критичній ситуації, коли не можемо повною мірою забезпечити потреби населення у питній воді, а також потреби сільського господарства та промисловості.
Частково ці проблеми сьогодні вирішуються завдяки будівництву та використанню водогонів. Але частина регіонів після зникнення Каховського водосховища все одно відчувають серйозні проблеми з водопостачанням.
Який вигляд, на вашу думку, матиме карта річок України через, наприклад, 20-30 років? Чи загрожує перетворення деяких регіонів в напівпустелі?
Я б не говорила про напівпустелі. Не думаю, що ми матимемо принципово іншу карту річок і що Україна перетвориться в напівпустелю.
Звичайно, існує ризик аридизації окремих регіонів, особливо півдня та сходу, але це не означає, що там з’явиться пустеля. Йдеться радше про поступове збільшення дефіциту вологи, частіші та триваліші посухи. Ми дедалі більше відчуватимемо водний стрес, коли запасів води буде недостатньо для забезпечення потреб і людини, і природи.
Через 20-30 років ми можемо отримати менший середньорічний стік води, довші періоди межені, а також більшу кількість малих річок, які періодично пересихатимуть. Тобто, будемо дедалі більше залежати від водних ресурсів. Відповідно, зростатиме тиск на підземні води, а в перспективі навіть можуть виникати конфлікти між різними водокористувачами.
Тому питання вже не в тому, чи буде в нас вода взагалі, а в тому, чи зможемо ми забезпечити її достатню кількість для усіх потреб – населення, економіки та екосистем.
Що можна зробити, щоб адаптуватися до цих змін і мінімізувати ризики?
Ми маємо навчитися бути адаптивними в управлінні водними ресурсами й завчасно вживати заходів, щоб мінімізувати наслідки таких критичних періодів. Це, зокрема, відновлення природного режиму річок, водно-болотних угідь та інших природних екосистем. Також маємо розробляти стратегії адаптації до кліматичних змін – місцеві, локальні та регіональні. Кожна громада має мати такі стратегії й розуміти, яких заходів необхідно вживати.
Наше завдання – бути готовими до подальших кліматичних змін та зменшувати їхні наслідки. Ми маємо навчитися управляти водними ресурсами в умовах дефіциту, а не виходити з припущення, що води завжди буде достатньо. Це означає краще прогнозувати періоди посухи, раціонально розподіляти доступний ресурс, модернізувати водозабори та іншу інфраструктуру, зменшувати втрати води й завчасно визначати пріоритети водокористування.
Паралельно потрібно відновлювати природний режим річок, водно-болотні угіддя та інші природні екосистеми, які допомагають утримувати воду в ландшафті.
Важливо також враховувати кліматичні ризики безпосередньо в управлінні водними ресурсами. Наприклад, у рамках міжнародного проєкту "Підтримка України в імплементації Паризької угоди та адаптації до впливу зміни клімату в Чорноморському регіоні" (PAABS) була проведена оцінка кліматичних ризиків і вразливості Одеської області. Цей регіон є дуже вразливим до кліматичних змін, і водні ресурси є одним із найбільш чутливих секторів. Вони безпосередньо залежать від кількості та характеру опадів, температури й випаровування. Тому такі оцінки допомагають нам краще розуміти, де саме виникають найбільші ризики, і які заходи адаптації потрібно планувати.
На прикладі Одеської області ми також працюємо над тим, щоб ці знання переходили в конкретні плани адаптації, зокрема, з фокусом на відновлення водних ресурсів, покращення управління ними та врахування кліматичних факторів в ухваленні рішень.
Це безпосередньо пов’язано і з планами управління річковими басейнами. Їхня головна мета – досягнення доброго екологічного стану вод. І це не лише питання якості води. Добрий екологічний стан передбачає також достатню кількість води для нормального функціонування водних екосистем і збереження їхніх гідрологічних умов.
Тому заходи, спрямовані на досягнення доброго екологічного стану річок, одночасно підвищують і здатність водних екосистем адаптуватися до кліматичних змін. Також дуже важливо, щоб такі рішення ухвалювалися на рівні всього річкового басейну. Для транскордонних річок, таких як Дністер, це також означає координацію з сусідніми країнами. Ми маємо враховувати не лише власні потреби, а й потреби країн, з якими спільно використовуємо водні ресурси.
Кліматичні зміни вже відбуваються, і наше завдання – не чекати наступної критичної ситуації, а підготувати систему управління водними ресурсами до таких умов заздалегідь.
Марта Нетюхайло