Попри всі атаки ворога, український енергетичний сектор встояв і ми пройшли минулу зиму з найменшим дискомфортом: споживачі практично не відчували проблем з газом та теплом, а віялові відключення світла вже майже забуті. Це формує оманливе відчуття, що проблема була не такою й великою, і що в найближчому майбутньому не треба чекати її повторення.
Насправді реальні втрати енергосектору безпрецедентні. Сумнівно, що вдасться відремонтувати усю пошкоджену інфраструктуру до наступної зими, а отже невідомо, чи стикнемося ми з дефіцитом потужностей та потенційними відключеннями знову. Обстріли, хоч і не масштабні, мають місце й зараз. Вони так само зумовлюють виведення з ладу генеруючих потужностей та інфраструктури. А якою буде загроза масових обстрілів та уражень наступної зими, складно прогнозувати. Невідомо і якою буде зима – теплою, як торік, чи суворою.
Ідеальним сценарієм було би увійти в наступну зиму з запасом міцності: достатня кількість вугілля на складах та газу у сховищах, відремонтовані генеруючі потужності, які здатні будуть з надлишком покрити зимовий пік споживання, відновлені мережі передачі та розподілу електроенергії.
Головні цілі – ремонт обладнання та накопичення запасів енергоресурсів - неможливі без коштів. І природно, що потреба у грошах для підготовки до зими через масштабні руйнування суттєво більша, ніж у минулі роки.
Навіть влітку, через ремонт атомних блоків, в українській енергосистемі спостерігатиметься дефіцит та доведеться вдаватися до імпорту, аби уникнути віялових відключень
Втім, не варто надмірно покладатися на міжнародну технічну допомогу обладнанням: в реальності потреби для проведення ремонту більші, ніж компанії отримують, і левову частину витрат для проведення ремонтів змушені покрити власним коштом.
Крім того, на шляху досягнення таких цілей стоїть одна давня проблема. Українська енергетика завжди страждала від ручного регулювання цін та дохідності, непрогнозованості змін в правилах роботи ринків, що врешті призводило до накопичення боргів, низький інтерес та часто неможливість вкладатись у модернізацію активів через банальний дефіцит інвестиційного ресурсу у компаній.
В умовах війни, коли споживання електроенергії та газу суттєво скоротилось, а в окремих випадках погіршилась платіжна дисципліна, акумуляція фінансового ресурсу компаніями стала ще складнішою. А потреби у цих коштах суттєво зросли.
Наприклад, станом на сьогодні вже є брак коштів на фінансування низького тарифу на електроенергію для населення. Якщо коротко, "Енергоатом" – ключовий донор низького тарифу - отримав мільярдні збитки за минулий рік, втратив понад 40% своїх потужностей на тимчасово окупованих територіях в Запорізькій області, готується зупиняти на ремонт блоки АЕС влітку, а відтак не зможе дотувати в повному обсязі… Як наслідок, цілий ланцюжок компаній не отримуватиме кошти і не зможе повноцінно здійснювати ремонти. Ба більше, в деяких компаній вже є суттєві проблеми з виплатою заробітних плат: для цього беруть кредити та змушені відправляти персонал у відпустки й скорочувати робочий тиждень.
В умовах, коли споживання газу промисловістю суттєво впало, ситуація близька до "ринку покупця", де фактично "Нафтогаз" диктує ціну
Не слід покладати надмірних надій на нещодавно дозволений експорт електроенергії як на джерело надходження великих коштів. Перш за все, ціни у Європі нижчі, ніж торік, коли українські компанії мали змогу покращити свій стан за рахунок експорту. Крім цього, навіть влітку, через ремонт атомних блоків, в українській енергосистемі спостерігатиметься дефіцит та доведеться вдаватися до імпорту, аби уникнути віялових відключень. Останні, до речі, чергова нагода не забути, шо досі існують величезні проблеми.
На експорт досі покладають надії й приватні газовидобувні компанії. До початку повномасштабної війни, більшість свого газу вони продавали промисловим споживачам. Але разом із вторгненням багато виробництв зупинилися і газовидобувники, в умовах заборони експорту, фактично працювали "на склад", не отримуючи коштів.
Тим не менше, газ на зиму потрібен. Цього року "Нафтогаз" оголошує наміри пройти її з мінімальним імпортом, чи й взагалі на самозабезпеченні. Торік, внаслідок падіння споживання, країні вдалось пройти зиму без імпорту вугілля. І нещодавно НАК почав купувати газ приватних компаній на біржі (водночас, результати перший торгів були не такими позитивними, як очікувалось). При цьому "Нафтогаз" – ключовий гравець ринку - продав майже піврічну потребу природного газу компанії АрселорМіттал. Це наводить на думку, що "Нафтогаз", який, як повідомляють медіа, розраховує на сотні мільярдів дотацій з бюджету, запропонував ціну нижчу, ніж приватні компанії, намагаючись купити ресурс цих же приватних компаній.
Традиційне надмірне адміністративне їх регулювання не має права поставити під загрозу безпечне проходження наступної зими
Останні опинились в складному становищі – вони втратили ключових споживачів – промисловість, а експортувати не можуть через заборону. В умовах, коли споживання газу промисловістю суттєво впало, ситуація близька до "ринку покупця", де фактично "Нафтогаз" диктує ціну. Інтерес покупця зрозумілий – отримати нижчу ціну. Але занижена ціна обмежуватиме можливості компаній реінвестувати (не говорячи вже про стримування відповідного інтересу), що зрештою ставитиме під загрозу збереження та нарощення обсягів видобутку газу і енергетичну незалежність країни, відповідно.
Досвід минулих десятиліть показав наскільки видобуток та газова незалежність країни чутливі до маніпуляцій із податками та ціновим регулюванням, і цей урок варто вже засвоїти.
Схожа ситуація і з біометаном: доцільно або дозволити його експорт до Європи, де цей ресурс має високий попит, або викуповувати його для внутрішнього використання за ціною, яка б сприяла розвитку цього нового та перспективного сектору.
Звісно, в нинішніх умовах складно говорити про повноцінне вільне функціонування енергетичних ринків – те, до чого не наважувались перейти десятиліттями. Але традиційне надмірне адміністративне їх регулювання не має права поставити під загрозу безпечне проходження наступної зими.
Відновлення інфраструктури та формування запасів енергоресурсів потребують коштів. А якщо хтось вважає, що адміністративні обмеження та інше регулювання здатні знизити ціни для кінцевого споживача, то не слід забувати, що заплатити все одно доведеться – з бюджету, який наповнюється податками громадян і тих же компаній.
Андріан Прокіп, аналітик з питань енергетики Українського інституту майбутнього