Гарний настрій та естетичне задоволення гарантовані: рецензія на фільм "Французький вісник" Уеса Андерсона

Комедійна драма Уеса Андерсона з непристойно довгою назвою "Французький Вісник" від "Ліберті, Канзас івнінг сан" / the French Dispatch of the Liberty, Kansas Evening Sun повинна була вийти на екрани ще в 2020 році. Вже тоді, з моменту виходу попереднього ігрового фільму Андерсона "Готель "Гранд Будапешт", пройшло цілих п'ять років, а тому фанати його творчості та просто цінителі хорошого кіно згорали від нетерпіння. Однак пандемія внесла своє корективи, а тому світова прем'єра "Французького вісника" відбулася лише влітку 2021 року на Каннському кінофестивалі. До кінотеатрів картина почала добиратися тільки зараз, і УНІАН пощастило подивитися новинку одними з перших в Україні. Поспішаємо поділитися своїми враженнями, максимально без спойлерів.

Уес Андерсон дебютував як режисер в 1996 році кримінальною комедією "Пляшкова ракета", і вже тоді почав формуватися його впізнаваний стиль – яскрава картинка, трагікомічні персонажі, часто бунтарі, психи або неприйняті генії, що потрапляють в безглузді ситуації, і приголомшливий акторський склад.

З одного фільму режисера в інший дружно кочують Білл Мюррей, Оуен Вілсон, Едріен Броуді, Джейсон Шварцман, Лів Шрайбер, Віллем Дефо, Тільда Свінтон, Едвард Нортон, Френсіс Макдорманд, Сірша Ронан, Леа Сеаду, Анжеліка Х'юстон і багато інших. Деякі з них також допомагають зі сценарієм, музикою, продюсуванням, та й взагалі – чим зможуть. Словом, Андерсону унікальним чином вдалося зібрати навколо себе цілу плеяду талановитих самобутніх особистостей, і кожна нова робота режисера – від "Академії Рашмор" і "Сімейки Тененбаум" до "Водного життя Стіва Зіссу", "Королівства повного місяця" і "Готелю "Гранд Будапешт" – немов посиденьки старих добрих друзів, що залишають у глядача після перегляду теплий післясмак. Ось і "Французький вісник" не став винятком.

Цього разу події фільму, який сам Андерсон характеризує як "любовний лист журналістам", обертаються навколо суспільно-політичного тижневика "Французький вісник" – відділення американської газети "Ліберті, Канзас івнінг сан", розташованого у вигаданому французькому містечку Еннуї-сюр-Блазе у другій половині ХХ століття. Для режисера цей фільм в якійсь мірі можна назвати особистим – прототипом редакції "Французького вісника" став американський тижневик The New Yorker, відданим шанувальником якого Андерсон є ще зі шкільних часів. Деякі персонажі навіть мають реальних прототипів, а події, описані у фільмі, натхненні статтями видання.

Насправді, крім редакційної сюжетної лінії, у фільмі розкриваються ще три історії, пов'язані з публікаціями в газеті. І тут Андерсон вибрав досить цікавий формат подачі – по суті, головним героєм кожної історії є журналіст, поміщений в сюжет не як просто спостерігач, а, скоріше, як безпосередній учасник.

Варто відзначити, що Андерсону вдалося зробити так, що кожна сюжетна лінія по-своєму цікава. Ось вам до абсурдна і одночасно така життєва історія ув'язненого психіатричної клініки у виконанні Бенісіо дель Торо (він ніби створений для цієї ролі), який знаходить свою музу в особі наглядачки установи, а та – із задоволенням йому позує оголеною. І так, тут Леа Сеаду, персонаж якої не дуже емоційний, зіграла куди переконливіше і яскравіше, ніж в недавньому "Бонді", де вона півфільму натужно страждала і обливалася сльозами.

А ось – студенти на чолі з Тімоті Шаламе відстоюють свої права. Мабуть, це найдраматичніша, найсерйозніша і найбільш соціально актуальна історія з трьох.

У заключній частині Андерсон відправляє глядача в ще одну абсурдну подорож – незвичайний поліцейський відділок, головною знаменитістю якого є шеф-кухар, який розробив вишукане меню для поліцейських і ув'язнених. У цій частині особливо порадіють цінителі анімаційної творчості Андерсона.

З іншого боку, деяким глядачам може здатися трохи складною для сприйняття така велика кількість сюжетних ліній і поворотів. Проте, розбивка фільму на кілька окремих оповідань якраз вельми вдале рішення – цілком ймовірно, якби Андерсон вирішив присвятити кожному з них окремий фільм, могло бути нуднувато.

Деяким же глядачам важко звикнутися з фактом, що кожному акторові буде приділено не так вже й багато екранного часу. Адже, як часто буває у Андерсона, крім цілої когорти "старих знайомих", у фільмі традиційно з'явилися кілька нових гучних імен – Тімоті Шаламе, Елізабет Мосс, Бенісіо дель Торо, Крістоф Вальц, Джеффрі Райт, Ліна Кудрі та інші. Хто знає, можливо, хтось із них в майбутньому поповнить "сім'ю Андерсона".

Але тут ми б порадили не зациклюватися, наприклад, тільки на Шаламе і не засмучуватися, що, наприклад, Дефо пробуде на екрані в цілому максимум хвилину. У цьому, мабуть, особливий талант Андерсона – навіть за дуже скромний проміжок екранного часу розкривати цілу безліч яскравих персонажів.

Ще один цікавий момент – більшість глядачів пам'ятають Андерсона як приголомшливого колориста. Його фільми традиційно наповнені повним набором соковитих фарб, складними декораціями і впізнаваними образами. Тут же велика частина фільму – в чорно-білому кольорі. Тож тепер глядачі дізнаються, що і в такій колірній гамі у Андерсона виходить створювати неймовірні сцени.

В цілому, новий фільм Андерсона, можливо, не можна назвати його найкращою роботою в плані сюжету і розкриття персонажів, але він однозначно видався на звичному високому рівні. Картина точно сподобається фанатам творчості режисера, але і "новачками" теж буде цікава. Фільм триває майже дві години, але він неймовірно легкий, добрий, кумедний, часом безглуздий і яскравий, тож час пролітає непомітно, а по завершенні ви точно вийдете в гарному настрої, та ще й отримавши справжнє естетичне задоволення. Ну і, звісно ж, картина точно сподобається тим, хто любить все французьке – там навіть частина тексту цією мовою.

Критики також позитивно оцінили "Французький вісник". Так, на IMDb у нього оцінка 7,5 балів з 10, на Rotten Tomatoes – 74% свіжості від критиків і 80% схвалення від глядачів, а на Metacritic – 75 балів від кіноекспертів і оцінка 8 з 10 від широкої аудиторії.

***

З іншими новинками тижня ви можете ознайомитися за посиланням.

Марина Григоренко