Курс 16 гривень за долар навряд чи можна назвати «комфортним» для банківського сектору України, адже близько 40% активів і 50% зобов’язань деноміновані в іноземній валюті.
Стрімка девальвація гривні призводить до подвійних ризиків. З одного боку, необхідно обслуговувати вдвічі більше навантаження за зобов’язаннями в іноземній валюті, з іншого – якість валютних активів стрімко погіршилась не лише через відсутність/скорочення стабільних валютних доходів у позичальників, але й через інші «суб’єктивні» причини не обслуговувати валютні кредити. Крім того, швидка девальвація стимулює відтік ресурсів у гривні, яка втрачає вартість, у валюту чи товари. Це негативно впливає на ліквідність банків.
Для виконання банками своїх зобов’язань критичними є два параметри – запас ліквідності та наявність доступу до ресурсів управління ліквідністю на ринку. Чистий відтік депозитів із системи з початку 2014 року склав понад 100 млрд грн і значною мірою виснажив запаси ліквідності. Стрімка девальвація і коливання курсу, очевидно, негативно вплинули на обидва параметри. Відповідно, можливість виконання банками своїх зобов’язань перед вкладниками й кредиторами вочевидь погіршилась, оскільки для цього потрібно вдвічі більше ліквідних гривневих ресурсів.
Крім того, за умови панічних настроїв вкладників, можливість рефінансувати заборгованість та залучити додаткове фінансування від зовнішніх кредиторів і зарубіжних материнських структур стає водночас важливим і вкрай непростим завданням.
Ослаблення гривні може також спричинити зростання реальної частки проблемних активів у банківській системі. За даними НБУ, у 2009 році показник кредитів IV і V категорії якості зріс до 13.7%, порівняно з 3,9% на кінець 2008 року, тобто в 3,5 рази. Станом на кінець 2013 року цей показник склав 12.9%, хоча реальний обсяг проблемних активів вже тоді був значно більшим (за різними оцінками, приблизно 30-40%). В той же час, як тоді, так і зараз, на економіку та фінансову систему впливали, окрім власне девальвації, інші фактори, які важко зіставити. Наприклад, розміри й частка валютного портфеля кредитів фізичних осіб у 2008 році були значно більшими, але система не знаходилась під впливом геополітичних ризиків.
З точки зору потенційної необхідності доформування резервів, головним чинником є не переоцінка валютних кредитів і резервів за новим курсом як така (за інших рівних умов ефективна ставка резервування не змінюється), а вплив курсу на якість активу. Фактично йдеться про поведінку позичальників та їхню можливість/бажання обслуговувати зобов’язання.
Якщо використовувати спрощене припущення про те, що більшість позичальників зможуть виплачувати еквівалентну суму того, що платили до девальвації, в гривні, зростання резервів під валютні проблемні кредити, імовірно, буде пропорційним девальвації.
За таких обставин деякі банки потребуватимуть додаткових вливань капіталу. Стрес-тести банків І-ІІ групи в середині цього року були спрямовані саме на визначення потреби в додатковому капіталі за негативних сценаріїв розвитку економіки: в першу чергу, за умов погіршенні якості активів, зокрема, через девальвацію. Результати показали, що відповідний дефіцит може значно відрізнятися залежно від банку. Окрім того, для підвищення прозорості й стабільності банківської системи доцільно проводити подібні стрес-тести регулярно, наприклад, щорічно, адаптуючи сценарії до поточної ситуації.
Щодо коштів для докапіталізації, навіть іноземним акціонерам, імовірно, буде нелегко їх віднайти. Про це свідчать результати стрес-тестів європейських банків та тенденції зростання потреби в капіталі в банківській системі Росії. При цьому низка банків уже здійснили (здійснюють) заходи щодо докапіталізації відповідно до вимог НБУ. За результатами стрес-тесту, деякі російські банки вже провели докапіталізацію або заявили про те, що проведуть її. В той же час, в поточній ситуації не варто розраховувати на те, що вони збільшуватимуть капітал понад необхідний мінімум. Крім того, найважливішими аспектами докапіталізації є «якість капіталу» та прозорість його використання установою. Це дозволить уникнути ситуації з «номінальним» збільшенням капіталу, який одразу ж виходить з банку в інтересах його власників.
Зараз підтримка банків державою здійснюється через механізм рефінансування НБУ, критерії і вимоги до реструктуризації якого були нещодавно переглянуті. Рекапіталізація приватних банків державою, переважно, стає крайньою мірою, яку застосовують у випадку необхідності порятунку системних банків. За умови обмеженості ресурсів навіть за такого сценарію, імовірно, доведеться розраховувати на підтримку приватних інвесторів. Однак, в існуючих умовах їх просто немає, або їх вимоги щодо дохідності або інших преференцій будуть надмірно високими.
Олексій Арістов, директор департаменту корпоративних фінансів компанії «Делойт»