“Щовечора нас вишиковують і наказують роздягтися по пояс, – розповідає військовослужбовець Микола, який щойно прийняв присягу. – Перевіряють на наявність тілесних ушкоджень...”
“Щовечора нас вишиковують і наказують роздягтися по пояс, – розповідає військовослужбовець Микола, який щойно прийняв присягу. – Перевіряють на наявність тілесних ушкоджень...”
Марно шукати це загадкове містечко на мапі, адже Макарова-1 досі немає на жодній цивільній карті – через сімнадцять років після розпаду Радянського Союзу. Маленьке військове містечко добре заховане в густих лісах Житомирської області, знайти дорогу туди досить непросто. На перший погляд, складається враження, що час зупинився тут і місто безлюдне…
Моя подорож починається в селищі Тетереві. Звідти до Макарова-1 приблизно раз на годину їздить старий, розхитаний автобус. А за 50 гривень туди можна дістатися на таксі.
У місто пропускають далеко не всіх охочих. На КПП до машини виходить жінка у військовій формі, таксист голосно коментує:
– Поставили на контрольно-пропускний жінок, чекай біди...
| КПП на одній із двох військових частин Макарова-1 |
Дама у військовій формі запитує про мету візиту, просить показати документи. (Я тут не як журналіст, а відвідувач знайомого солдата). Хвилин за п’ять важкі ворота відчиняються, машину пропускають у місто. Їхати до казарм ще кілометрів три. Водій розповідає, що ще кілька років тому так просто не пускали, але потім контроль послабили...
| Монумент ”Перемозі жити вічно” |
| Монумент ”Слава воину победителю” |
Нарешті під’їжджаємо до порожньої автобусної зупинки – зеленої будки в оточенні двох пам’ятників – червоного кольору з написом “Перемозі жити вічно” та синьо-жовтого зі словами “Слава воину победителю”. Навколо ні душі... Трохи далі проглядаються панельні хрущовки. Дороги викладені бетонними плитами – без асфальту. Як пояснили мені пізніше, це робилося для того, щоб могли проїхати танки та важка артилерія. У повітрі зависла тиша, стає трохи моторошно. Мабуть, машина часу таки існує…
| Мешканка Макарова-1 |
– На території містечка було розташовано дві військові частини – одна займалася протиракетною обороною та обслуговуванням ядерної зброї, у другій розміщались українські космонавти, – каже Олена Сергіївна. – На службу в Макарів-1 посилали молодих офіцерів, разом з ними їхали дружини та діти, багато хто з них живе тут і досі. Стороннім потрапити в Макарів-1 було дуже важко – треба було за місяць до поїздки подавати заявки. Життя в такій ізоляції більше нагадувало ув’язнення. Місто підпорядковувалося лише Москві, дітям у макарівській школі видавали московські атестати.
| Типова хрущовка військового містечка
|
| Процедура освячення військовослужбовців, які щойно прийняли присягу |
Весняний призив цього року невеликий – близько 30 чоловік. Кажуть, що більше й не треба. Після присяги молодих солдатів уперше відпустили в місто, але попередили, що за виходити за КПП і порушувати форму одягу не можна.
– Щовечора нас вишиковують і наказують роздягтися по пояс, – розповідає військовослужбовець Микола, який щойно прийняв присягу. – Перевіряють на наявність тілесних ушкоджень.
Солдати, судячи з їхніх слів, більш-менш задоволені службою. Кажуть, служити нескладно, а військова частина хороша, тож рік пролітає швидко.
| Військовослужбовець строкової служби приймає присягу |
До речі, на КПП біля казарм тільки жінки, усі родом з Макарова-1. Місто маленьке, населення становить близько трьох тисяч чоловік, тож роботи в містечку особливої немає. Працюють переважно або у військових частинах, або на місцевому бетонному заводі, або їздять в інші населені пункти.
На сьогоднішні Макарів-1 не має статусу міста, власного самоврядування, підпорядковується власне Міністерству оборони України. За півтора гектара лісових угідь, на яких розташоване місто, досі сперечаються Київська та Житомирська області, оскільки Макарів-1 розташований на стику областей.
Для приїжджих місто виглядає як курорт. Усюди ліс, прямо на вулиці цвітуть конвалії. Усюди ідеальна чистота...
| У військовій їдальні
|
Руслана Ільченко, спеціально для УНІАН
Фото автора