Україна акумулює свої борги з астрономічною швидкістю. Державний борг, який напередодні кризи становив ледве не 13% від ВВП, упевнено прямує до 35% річного обсягу економіки...
Україна акумулює свої борги з астрономічною швидкістю. Державний борг, який напередодні кризи становив ледве не 13% від ВВП, упевнено прямує до 35% річного обсягу економіки...
Незважаючи на боргові пута, зі стартом передвиборчої кампанії на голови українців поллється чергова злива позолочених обіцянок від кандидатів у президенти. Обіцятимуть усе – від виплати втрачених заощаджень до знесення незаконно зведених будинків на берегах водоймищ. І всі як один битимуть себе в груди – я ухвалю новий Податковий кодекс і знижу податки!
Не вірте жодному слову. Макроекономічна позиція України змінилася у 2009 році так, що вести мову про кардинальне зниження податків може лише безвідповідальний популіст. Утім, не-популістів знайти між політиків украй складно.
Напередодні кризи Україна досягла найнижчого за свою історію показника відношення рівня боргів до обсягу валового внутрішнього продукту. Цей показник зменшився до 13 відсотків ВВП – унаслідок сталого економічного зростання та виваженої боргової політики. Часом небажання брати позики набувало навіть суперечливого характеру. Скажімо, у Пинзеника як у міністра фінансів тривалий час спостерігалася яскраво виражена ідіосинкразія до запозичень на внутрішньому ринку. У результаті це призвело майже до повного згасання внутрішнього ринку запозичень.
Відразу обмовимося, що йдеться про державні запозичення (включно з боргами місцевого самоврядування, передусім Києва).
Якщо ж враховувати сукупний борг України – разом із зобов’язаннями суб’єктів господарювання, – то в цьому вимірі ситуація значно складніша. Торік цей борг перевалив за 100 млрд. доларів і ширився б і далі, якби не криза. З часів турбулентної осені 2008 року цей борг почав поволі худнути, і станом на перший квартал 2009 року, за повідомленням НБУ, він становив 99,2 млрд. грн. Якщо взяти до уваги очікуваний обсяг ВВП цього року – 930 млрд. грн., офіційний курс гривні до долара, – то дійдемо висновку, що сукупне боргове навантаження української економіки, включно з її державним сектором, становить 81 відсоток ВВП.
Установивши цей діагноз (небезпечно для здоров’я – якщо хворий і далі захоплюватиметься шкідливими звичками, однак за інших умов – несмертельно), повернімося до боргу держави. Зі своєї низької стартової позиції в 13 відсотків ВВП торік цей борг почав рости мов на дріжджах. Кризовий 2009 рік став роком катапультування суверенного боргу, і кінця цьому не видно:
1. Припустимо, що Україна повністю виконає програму з МВФ. Таким чином, державний борг зростає на обумовлені стенд-баєм 16,4 млрд. доларів. До того ж не виключено, що в процесі виконання програми цю стелю буде збільшено.
2. Якщо програма з МВФ реалізуватиметься успішно, Світовий банк додасть ще своїх 3–4 (якщо не більше) мільярди доларів.
3. Уже на початок липня обсяг казначейських облігацій у обігу зріс на 20 млрд. гривень. Ураховуючи, що рекапіталізація банків за рахунок цінних паперів уряду тільки-но розпочалася, розмір внутрішнього боргу до кінця цього року зросте щонайменше на 40 млрд. гривень.
4. І звісно, Нафтогаз, про «поліпшення» фінансової ситуації якого урядова прес-служба сповіщає із старанністю, вартою іншого застосування... 18,6 млрд. грн., що спрямовуються на його рекапіталізацію і теж за рахунок казначейських облігацій, також лягають на обсяг державного боргу.
5. Не можна виключати й інші обставини, які збільшать обсяг суверенного боргу. Кабмін готовий набратися боргів будь-де і за будь-яких умов, однак потенційні кредитори остерігаються. Офіційній статистиці віри вони не ймуть.
Тож державний борг України зріс, зростає і далі зростатиме. Вираховувати його потенційну величину з точністю до гривні складно, однак напевне можна сказати, що його обсяг щодо ВВП досягне позначки в 35 відсотків. Так само – несмертельно, однак це чи не втричі більше, ніж іще рік тому.
За боргами треба платити, і це призведе до різкого збільшення навантаження і з відсоткових виплат, і з повернення основної суми боргу. Кошти, що могли би бути спрямовані на структурні реформи, у т.ч. і найвартіснішої – пенсійної, – тепер витрачатимуться на обслуговування та виплату боргу.
Однак при цьому українська влада битиме себе в груди, запевняючи кредиторів: хочете – то ми будемо проводити такі потрібні вам реформи.
Звісно, за ваші гроші.
А знижувати за цих умов податки, що нам наввипередки обіцятимуть кандидати в президенти, неможливо і безвідповідально.
Станіслав Голубенко