БЮТ кусає лікті й точить зброю

Неважко уявити, як сильно захотілося вкусити власний лікоть київським бютівцям, ледь стали відомі перші результати виборів столичного мера. І справді, було від чого злитися. Півроку тому Блок Юлії Тимошенко вирішив не виставляти свого кандидата на посаду мера Києва, вважаючи, що Олександр Омельченко непереможний, і замість сваритися - з ним краще заздалегідь домовитися. Така собі синиця в руках.

БЮТ жорстоко помилився. Омельченко нищівно програв, а підсумки виборів до Київради, де блок набрав 41% голосів проти 21% у найближчого конкурента, показали, що кандидат від БЮТ (той же Микола Томенко), виявляється, мав пречудові шанси вибори мера виграти.

Мабуть, саме в стані розпачу від того, що з рук вислизає не лише журавель, а й синиця, неформальний уповноважений від БЮТ у київських справах Михайло Бродський вирішив без будь-якої рекогносцировки негайно повернути для початку хоча б п’ятдесят відсотків втраченого. Новому мерові Леоніду Черновецькому він запропонував керувати разом (мовляв, хай ти вже мер, а я – секретар Київради), тобто «по-братньому» поділитися владою. Звісно, Бродський не наївна людина і чудово розуміє, що в українських реаліях влада не ділиться, і з часом вона б зрештою опинилася в когось одного. Зрозуміло, що він мав на увазі себе. Схоже, Бродський вважав, що його пропозиція Черновецькому з тих, від якої не відмовляються. Інакше навіщо було київському БЮТ заявляти публіці про свою впевненість, що буде саме так, як запропоновано новому мерові найбільшою фракцією Київради?

Однак Черновецький виявився не більше наївним і пропозицію відхилив. Не для того він майже десять років годував з рук київських виборців і розносив по судах позови на Омельченка, щоб після воістину вистражданої перемоги ділитися з ким-небудь владою.

Спалахнула війна. Вороги кинулися шукати союзників, і почався обмін ударами. БЮТ загітував Громадський актив Києва і Володимира Кличка й оголосив про створення в Київраді коаліції «Справедливий Київ» (перші збори якої були освячені особистою присутністю Юлії Тимошенко), де буцімто має бути 62 депутати (усього 120 депутатів). Буцімто, бо відразу виявилася примарною єдність «справедливців». Лідер «Пори» Владислав Каськів заявив, що блокові «Пора-ПРП» вже не існує, оскільки вибори закінчилися, і прямо відмовився підтримувати Кличка – формального лідера «Справедливого Києва» - у його фронді до нового мера. Але головна проблема Бродського і Томенка навіть не в тому, що Кличко виявився генералом без війська. Біда в тому, що серед новоявлених опозиціонерів, не виключаючи і фракцію БЮТ, чимало потенційних «штрейкбрехерів». В опозицію ніхто насправді не хоче. Тим більше цього не хочуть ділові люди, котрі прийшли разом з паном Бродським до Київради, бо той обіцяв доступ до влади для вирішення конкретних ділових питань. І їх не можуть задовольнити виправдання, що, мовляв, вибори мера виграв не той, на кого була ставка. Щоб утримати хоча б на якийсь час таких депутатів у коаліції «Справедливий Київ», потрібно їй поставити за мету якомога швидшу зміну влади в столиці. Що й зроблено: київський БЮТ проголосив курс на дострокові вибори мера.

Черновецький теж знайшов собі союзників і почав активно спокушати потенційних «штрейкбрехерів». Головний союзник мера – «Наша Україна». І не лише їхня фракція в Київраді (15 депутатів), а вся потуга провладної партії включно з Президентом і прем’єром. Таким чином, поспіхом організовану першу кавалерійську атаку ворога новий мер порівняно легко відбив і впевнено заявляє, що «сьогодні вже 75 депутатів Київради мене підтримують».

Здавалося б, Бродському, Томенку, Тимошенко нічого не залишається, як визнавати поразку й готуватися до тривалого опозиційного статусу в столиці. Однак війну не закінчено. Заяви Черновецького про 75 «багнетів» слід вважати передчасними. У БЮТ ще залишилася зброя, якою він обов’язково стрельне. Власне, ця зброя вже задіяна, судячи із заяви Томенка.

Йдеться про можливе приєднання до БЮТ у Київраді фракції соціалістів. Фракція невеличка, усього 6 депутатів, однак може виявитися вирішальною для створення античерновецької більшості.

У переговорах зі створення «помаранчевої» коаліції у Верховній Раді вже склався дуже тісний союз БЮТ і СПУ проти «Нашої України». Соціалісти в обмін на спікерське крісло для Олександра Мороза повністю підтримали бажання Тимошенко очолити майбутній коаліційний уряд. Чому цей союз не може поширитися на місцеві ради? Може, і в Київській обласній раді він уже є. А якщо не буде «помаранчевої» коаліції і, відповідно, Тимошенко не буде прем’єром, а Мороз – спікером (у разі коаліції «Нашої України» з Партією регіонів соціалісти можуть легко опинитися взагалі поза владою), то блокування СПУ і БЮТ на місцевому рівні, насамперед – у Київраді, стане неминучим.

Не виключено, що до «Справедливого Києва» погодиться вступити така собі фракція Народної партії Литвина (6 депутатів), про яку зараз ніхто й не згадує. У них немає жодних зобов’язань ні перед Черновецьким, ні, тим більше, перед «Нашою Україною». Бути в опозиційній меншості до мера «народники», звісно, не захочуть, а от у київрадівській більшості з перспективою в недалекому майбутньому взяти участь в новому переділі влади на київському рівні – то вже інша справа.

І тоді Черновецькому може бути справді погано, адже якщо його ворогам вдасться зцементувати у «Справедливому Києві» бодай 61 депутата, здобута важкою працею влада може вислизнути в нього з рук.

Ярослав Федоренко