Це найпізніший із відомих представників цієї групи, що мешкали на Гондвані - південному суперконтиненті мезозойської ери.
Міжнародна група палеонтологів виявила в Патагонії, де від лісових пожеж постраждали найстаріші у світі дерева, скупчення скам’янілих кісток і яєць віком 70 мільйонів років. Вони належать Bonapartenykus ultimus - птахоподібному динозавру, що належить до однієї з найзагадковіших груп свого роду. Про це пише The Daily Galaxy.
Зазначається, що ця тварина входить до родини альвареззаврид (Alvarezsauridae) і є одним із найбільших її представників: довжина тіла становила близько 2,6 метра.
Крім того, це найпізніший із відомих представників цієї групи, що мешкали на Гондвані - південному суперконтиненті мезозойської ери.
Результати дослідження були опубліковані в журналі Cretaceous Research. Знахідка складається з кількох елементів: фрагментарного скелета, двох примітних яєць і навіть сюрпризу, що ховався всередині шкаралупи. Ось як ці частини складаються в єдину картину.
Цікаво, що ця знахідка незвичайна тим, що два яйця збереглися поруч із з’єднаними кістками задньої кінцівки тварини. За словами доктора Мартіна Кундрата, співавтора дослідження та фахівця з динозаврів з Уппсальського університету, яйця були виявлені в безпосередній близькості від скелетних решток альваресзавриди вперше. У статті зазначено:
"Можливо, яйця перебували в яйцеводах самки в момент її загибелі, хоча це лише припущення, а не доведений факт. Однак численні фрагменти шкаралупи, знайдені пізніше, свідчать про інше. На них видно сліди значної резорбції (розчинення) кальциту у внутрішньому шарі шкаралупи; це вказує на те, що принаймні частина яєць була насижена й містила ембріони на пізній стадії розвитку".
Останки були виявлені доктором Хайме Пауеллом з Аргентинського музею природничих наук. Однак опис і назву динозавр отримав лише зараз - на честь доктора Хосе Бонапарте, який знайшов першого альваресзаврида в Патагонії ще в 1991 році.
Доктор Кундрат зазначив, що знахідка свідчить про існування базальних альваресзавридів у Південній Америці аж до кінця крейдяного періоду. Сама родина є досить цікавою. Тероподи-альваресзавриди були невеликими (від 0,5 до 2,5 м у довжину) і пересувалися на двох ногах. Вони були вкриті пір’ям; їхні останки знаходять в Азії, Північній та Південній Америці.
При цьому їхні черепи нагадували пташині, щелепи були мініатюрними й оснащеними зубами, а передпліччя - потужними, але при цьому помітно укороченими. Один із пальців на передніх кінцівках мав масивні фаланги та величезний кіготь - вражаюче поєднання для такої тендітної тварини. На цьому тлі Bonapartenykus, який досягав у довжину близько 2,6 метра, виглядає справжнім гігантом навіть за мірками свого сімейства.
У ході дослідження також було вивчено яєчну шкаралупу: з’ясувалося, що вона не відповідає жодній із відомих категорій класифікації, заснованої на мікроструктурі шкаралупи. У результаті дослідники виділили нову родину яєць - Arraigadoolithidae, названу на честь Альберто Арраїгади, власника ділянки, де було виявлено цей зразок.
Потім за допомогою скануючої електронної мікроскопії було виявлено незвичайні скам’янілі об’єкти всередині пневматичного каналу шкаралупи. Вони виявилися першим свідченням ураження яєць динозаврів грибком - факт, який неможливо було передбачити, дивлячись на розсип кісток і фрагментів шкаралупи.
Група артефактів, виявлених під шарами вулканічного попелу у віддаленому скельному притулку в штаті Орегон у США, дозволяє припустити, що люди могли жити в Північній Америці майже 18 250 років тому.