Там є латинський напис з ім’ям Валерія Амандіна, а одну зі сторін прикрашає римський орнамент.
Археологам вдалося розгадати давню загадку, пов’язану зі скелетом невідомого чоловіка, якого знайшли всередині римського саркофага на території Вестмінстерського абатства в Лондоні - на думку фахівців, останки можуть належати середньовічному абату, повідомляє The Guardian.
Вапняковий саркофаг уперше виявили 1820 року, а офіційні розкопки провели 1869-го. Він лежав на території, де нині розташована трав’яниста ділянка вздовж північної сторони нефа абатства. Раніше там був двір ризниці, збудованої за наказом короля Генріха III. Знахідка породила запитання, на яке довго не могли відповісти: кому належать останки всередині саркофага?
Сам саркофаг датується пізнім римським періодом. На ньому є латинський напис з ім’ям Валерія Амандіна, а одну зі сторін прикрашає римський орнамент. Водночас під час подальших розкопок у цій місцевості жодних інших артефактів римської доби не знайшли.
"Це не було його первісним місцем поховання", – пояснив професор Ворік Родвелл, археолог-консультант Вестмінстерського абатства.
На його думку, спочатку саркофаг, імовірно, стояв у ніші стіни мавзолею, а Валерій Амандін був заможною людиною.
Ще однією важливою деталлю стала кришка саркофага, датованого IV століттям. На ній вирізьблено великий хрест, який, як з’ясувалося згодом, додали вже після виготовлення кришки. За словами Родвелла, хрест простягається на всю її довжину й ширину та належить до характерного типу хрестів пізнього англосаксонського періоду.
У статті, опублікованій у Journal of the British Archaeological Association, археолог описав відомі раніше дані про саркофаг, а також результати дослідження, проведеного 2018 року. Тоді знахідку вивчали в межах підготовки до її експонування в галереях "Діамантового ювілею королеви" у Вестмінстерському абатстві.
Під час дослідження саркофаг перевезли до лабораторії та зняли кришку.
"І там, усередині, був скелет", – розповів Родвелл.
Знахідка стала несподіванкою, адже письмові джерела свідчили, що останки давно втрачено. Однак, за словами археолога, кістки відповідали тим, які зображували на малюнках XIX століття. Подальший аналіз показав, що похованому чоловікові було від 35 до 49 років, а його зріст становив приблизно 175 см.
Під час очищення внутрішньої поверхні саркофага дослідники виявили ще одну цікаву деталь – прямокутний контур білої речовини на дні. Родвелл припускає, що тіло перед похованням посипали порошкоподібним вапном, а потім помістили в дерев’яну труну, яку поставили всередину саркофага.
Вирішальну підказку дало радіовуглецеве датування кісток. Воно засвідчило, що останки належать до кінця X або початку XI століття. Це означає, що саркофаг римської доби використали повторно – через кілька століть після його виготовлення.
Тепер Родвелл вважає, що зміг встановити особу похованого. На його думку, це, найімовірніше, був середньовічний абат.
"Людину нижчого рангу навряд чи поховали б у чомусь подібному. На користь цієї версії свідчить і хрест на кришці.
"Латинський хрест знову вказує на високопоставленого представника духовенства", - зазначив археолог.
За його словами, є два можливі кандидати, які відповідають цим ознакам: Ельфвіг, який помер приблизно 1020 року, та Вульфнот, смерть якого датується близько 1049 року.
Найімовірнішим кандидатом археолог вважає Ельфвіга. До смерті попереднього настоятеля той уже був ченцем Вестмінстерського абатства, а згодом обіймав посаду абата приблизно 27 років.
Родвелл припускає, що повторно використаний саркофаг спочатку встановили у східній частині церкви абатства, а його кришку поклали на підлогу як плиту. Пізніше, під час будівельних робіт за Генріха III, саркофаг могли викопати та перепоховати в іншому місці.
"В археології так буває дуже часто: усе виявляється набагато складнішим, ніж здається на перший погляд", – підсумував фахівець.
Нагадаємо, на стоянці неандертальців в Іспанії, де неподалік від Мадрида продається острів із замком, знайшли сліди майже 600 дерев'яних виробів. Дерев’яні предмети вкрилися кіркою з карбонату кальцію.
У міру того, як самі вироби руйнувалися, у мінеральних відкладах залишалися напрочуд детальні відбитки. На думку науковців, знахідка свідчить про те, що представники цього вимерлого виду людей володіли навичками обробки дерева не гірше, ніж мистецтвом виготовлення кам’яних знарядь.