Цей вибух спричинив сейсмічні коливання по всьому континенту.
Вранці 30 червня 1908 року небо над віддаленою ділянкою сибірської тайги розкололося надвоє. Очевидці – а їх було всього кілька людей, тому що там майже ніхто не жив – описали стовп блакитного світла, майже такого ж яскравого, як сонце, що рухався по небу. Потім спалах. Потім звук, схожий на артилерійський вогонь.
Після цього – ударна хвиля, яка збивала людей з ніг, вибивала скло і відчувалася за сотні кілометрів від місця події. Один із місцевих жителів, опитаний через роки, описав це просто: "Небо розкололося надвоє, і над лісом високо й широко з’явився вогонь". Те, що сталося над річкою Підкам'яна Тунгуска того ранку, понад століття потому все ще залишається найбільшим випадком зіткнення космічного об'єкта із Землею в зафіксованій історії людства, пише Space Daily.
І найдивніше – те, що підтримує інтерес до всієї цієї історії протягом стількох років, – полягає в тому, що вчені досі не можуть повністю дійти єдиної думки щодо того, чим саме це було.
Ці цифри важко утримати в голові. Вибух повалив близько 80 мільйонів дерев на площі близько 2150 квадратних кілометрів – регіон, що за розмірами перевищує Великий Лондон, був зрівняний із землею в одну мить. Дерева впали за характерною радіальною схемою, всі вказуючи в бік від центральної точки, як спиці в колесі. Вивільнена енергія оцінюється десь між 10 і 15 мегатоннами в тротиловому еквіваленті, хоча деякі оцінки дають менші значення, а інші – більші.
За максимальними показниками це приблизно в 1000 разів перевищує енергію атомної бомби, скинутої на Хіросіму. Навіть консервативні оцінки ставлять вибух у діапазон сотень Хіросім. Гуркіт було чутно за сотні кілометрів. Сейсмічні станції по всій Європі та Азії зареєстрували ударну хвилю. Хвилі атмосферного тиску від вибуху були зафіксовані навіть у Великій Британії.
Протягом кількох днів після цього нічне небо над Європою залишалося дивним і світлим – місцями настільки яскравим, що люди могли читати газети на вулиці опівночі. І ось та частина, яка досі турбує дослідників. Якби той самий об’єкт прибув лише на кілька годин пізніше, обертання Землі розмістило б прямо під ним велике місто.
Тунгуська катастрофа сталася над порожнім лісом. Але все цілком могло скластися інакше.
Перша наукова експедиція дісталася до місця лише в 1927 році – через дев'ятнадцять років після події. Затримка не була проявом недбалості. Місце було надзвичайно віддаленим, а в проміжні роки Росія опинилася поглинута Першою світовою війною та революцією.
Експедицію очолив радянський мінералог Леонід Кулик. Він вирушав туди в надії знайти кратер. Вибух такої сили, міркував він, мав бути спричинений ударом метеорита об землю, а метеорит такого розміру мав залишити величезну дірку.
Кратера виявлено не було. Знайшлося дещо дивніше.
Виявилося 80 мільйонів повалених дерев – але в самому центрі спустошення, прямо під тим місцем, де мав статися вибух, група дерев все ще стояла вертикально. Позбавлені гілок і кори, але стоячі. Як ліс телеграфних стовпів. Кулик не міг цього пояснити.
Він провів роки в пошуках свого кратера, але так його й не знайшов. Однак його ретельне документування цього дивного стоячого лісу в центрі виявилося найважливішим доказом з усіх – і воно вказувало на те, що наука того часу тільки починала розуміти.
Причина, через яку не було кратера, полягає в тому, що ніщо так і не торкнулося землі. Об'єкт – чим би він не був – так і не досяг поверхні. Він вибухнув у повітрі, на висоті кількох кілометрів, у результаті того, що вчені тепер називають повітряним вибухом.
Коли об'єкт на величезній швидкості врізався в атмосферу, повітря перед ним катастрофічно стиснулося і нагрілося. Тиск зростав швидше, ніж об'єкт міг витримати. Він розколовся, сплющився і за частку секунди викинув усю свою енергію в атмосферу одночасно. Це пояснює стоячі дерева Куліка. Вибух прийшов прямо зверху, тому у дерев у самому центрі гілки були обірвані у напрямку вниз, але самі вони не були повалені – на них не діяла бічна сила.
Дерева, що знаходилися далі, прийняли ударну хвилю під кутом і були повалені плашмя. Сам об'єкт на той час перетворився на пару. Не залишилося жодних каменів, які можна було б знайти. Жодного кратера. Тільки 80 мільйонів дерев і загадка.
У 2013 році світ отримав невелику живу демонстрацію тієї ж фізики, коли набагато менший об'єкт вибухнув над Челябінськом – повітряний вибух, який вибив скло по всьому місту і потрапив на сотні відеореєстраторів. Челябінський метеорит становив лише малу частину від розміру Тунгуського. Але він все одно був жахливим.
Саме тут криється справжня, тривала ціле століття розбіжність. Майже всі зараз згодні з тим, що Тунгуське явище було повітряним вибухом – космічним об'єктом, що вибухнув в атмосфері. Вчені досі сперечаються про те, якого роду це був об'єкт. Основною теорією вважається кам'яний астероїд діаметром приблизно від 50 до 100 метрів. NASA схиляється саме до цього варіанту.
Характер повалених дерев, комп'ютерне моделювання вибуху та мікроскопічні частинки, виявлені в ґрунті та деревинній смолі, досить добре відповідають кам'яному астероїду. Однак кометна теорія так і не відійшла повністю у минуле. Комета – це, по суті, брудний сніжок з льоду та пилу, і комета могла б пояснити те, з чим важко справляється астероїдна теорія: ті самі дивні яскраві нічні небеса над Європою після катастрофи.
Комета, що розпадається в атмосфері, викинула б колосальну кількість льоду та водяної пари у верхні шари атмосфери, що могло викликати саме те світіння неба, про яке повідомлялося. Астероїд би цього не зробив. Тож дискусія зупинилася приблизно на цій позначці. Астероїдна теорія краще пояснює наземні докази. Кометна теорія краще пояснює небесні явища. Жодна з них повністю не пояснює всього.
Є й інші невідповідності. Сусіднє озеро, озеро Чеко, пропонувалося деякими дослідниками як можливий кратер від фрагмента, хоча ця ідея оскаржується, і більшість вчених її не приймають. І оскільки жоден фрагмент об'єкта так і не був остаточно виявлений, справа ніколи не закривалася до кінця.
Тунгуська катастрофа – це не просто історична дивина. Це причина, через яку планетарний захист взагалі сприймається серйозно. Протягом більшої частини людської історії ідея про те, що космічний об’єкт може зрівняти з землею місто, розглядалася як фантастика. Тунгуське явище довело, що це не так.
Об'єкт, достатньо великий для такого, прибув не в якусь далеку геологічну епоху – він прибув у XX столітті, за пам'яті бабусь і дідусів нині живих людей, і впав над порожнім лісом чисто випадково. За оцінками, об'єкти розміром з Тунгуський ударний елемент стикаються із Землею приблизно від одного разу на кілька століть до одного разу на тисячоліття. Це рідкість.
Але це не означає "ніколи". Сьогодні в NASA працює Координаційний офіс з планетарного захисту. У 2022 році місія DART навмисно врізала космічний апарат у невеликий астероїд, щоб довести, що об’єкт, що наближається, в принципі можна відхилити з курсу. Уся сфера захисту Землі від космічних об’єктів веде пряму лінію до червневого ранку в Сибіру 1908 року. Ліс зрештою відріс заново.
Дерева, які фотографував Кулик, давно згнили й пішли в землю. Але питання, порушене того ранку, так і не отримало остаточної відповіді. Щось прилетіло з неба над Сибіром із силою тисячі атомних бомб. Відомо приблизно коли. Відомо приблизно як. Але досі не можна сказати зі стовідсотковою впевненістю, чим саме це було. Через століття найбільший вибух у зафіксованій історії частково залишається відкритою справою.
Раніше УНІАН повідомляв, що всередині супутника NASA заховали послання для тих, хто житиме через мільйони років.