Втрата льоду в Гренландії значною мірою зумовлена потеплінням повітря та моря, пов’язаним з антропогенним глобальним потеплінням.
Починаючи з 2002 року, Гренландія щорічно втрачає 264 гігатонни льоду, що призводить до щорічного підвищення рівня моря на 0,8 мм. Про це пише discoverwildlife.
Зазначається, що на перший погляд це може здатися не таким вже й великим підвищенням, але якщо врахувати, що 10% населення світу проживає в межах 5 км від узбережжя на висотах, близьких до рівня моря, ця статистика швидко стає тривожною.
Втрата льоду в Гренландії значною мірою зумовлена потеплінням повітря і моря, пов'язаним з антропогенним глобальним потеплінням. Однак нове дослідження, проведене під керівництвом Університету Лідса, виявило відносно маловивчену особливість, яка посилює цю втрату - талі озера, що утворюються в кінці відступаючих льодовиків Гренландії.
У міру того, як льодовик тане і відступає вгору по долині, в якій він утворився, в навколишньому ландшафті оголюються глибокі чашоподібні западини, які швидко заповнюються талою водою. Ці озера відомі як прибережні льодовикові озера (або IML), і їхня площа може досягати 117 км².
Недавнє дослідження, опубліковане в журналі Communications Earth and Environment, демонструє, що IML є не просто результатом відступу льодовиків, а скоріше активними факторами їх загибелі, дестабілізуючи їх, викликаючи рух і посилюючи стоншення, що в сукупності сприяє втраті льоду.
Важливо, що коли льодовик впадає в IML, його передня частина частково піднімається, оголюючи нижню частину для посиленого танення. Це зменшує тертя, яке зазвичай уповільнює рух льодовика, і збільшує ймовірність відриву великих пластів у процесі, відомому як "відколювання".
Використовуючи супутникові дані, дослідники виявили, що швидкість руху льодовиків, які закінчуються в IML, у три рази вища в їхній передній частині, ніж у тих, що закінчуються на суші. Ці тривожні темпи прискорення спостерігалися не тільки на краях льодовиків; дослідники виявили цей ефект на відстані до 3,5 км від берега. Головна авторка дослідження Конні Харпур сказала:
"Коли льодовики рухаються швидше, вони доставляють більше льоду на нижчі висоти, де він може розтанути, або до своїх фронтів, де він може відколотися. Показавши, що озера на краю льоду можуть істотно прискорити рух льодовиків, ми виявили важливий процес, який необхідно враховувати при прогнозуванні майбутньої втрати льоду".
Зазначається, що хоча це не перший випадок, коли подібний ефект було задокументовано - більш ранні спостереження в Гімалаях показали, що льодовики, які закінчуються в міжльодовикових зонах, можуть рухатися вдвічі швидше, ніж їхні наземні аналоги, - це перший випадок, коли він був належним чином вивчений і виміряний у Гренландії.
Досі моделі динаміки льоду Гренландського льодовикового щита рідко враховували роль міжльодовикових зон. Автори цього дослідження стверджують, що подібні моделі повинні терміново враховувати прибережні льодовикові озера, якщо вони хочуть точно прогнозувати короткостроковий і довгостроковий стан цього важливого льодовикового щита.
"Якщо ми не врахуємо вплив озер, ми можемо недооцінити, наскільки динамічно частини льодовикового щита реагують на майбутнє потепління, і, у свою чергу, який внесок Гренландія зробить у майбутнє підвищення рівня моря. Розуміння впливу прибережних льодовикових озер на рух льодовиків має вирішальне значення для точних прогнозів", - сказав співавтор Марк Сміт.
Важливо, що крім катастрофічних наслідків для нашого власного виду, підвищення рівня моря загрожує й іншим видам, особливо тим, які мешкають на крижаних кордонах Арктики. Води навколо Гренландії колись були вкриті плавучим морським льодом, який служив домівкою для безлічі різних холодолюбних тварин, включаючи білих ведмедів, моржів, нарвалів і тюленів.
Однак в останні десятиліття рівень моря знижується - на південному сході Гренландії літній морський лід практично зник з 2003 року. Це мало глибокий вплив на і без того крихку арктичну екосистему, скоротивши площу доступних місць проживання, змінивши міграційні шляхи та призвівши до потенційно незворотного скорочення чисельності багатьох видів.
Танення вічної мерзлоти в Арктиці вже давно турбує вчених у контексті глобального потепління. Нове дослідження вчених з Массачусетського університету аналізує цей процес не абстрактно, а конкретно: річка за річкою, день за днем протягом понад 40 років.
Арктичні річки, стверджують вчені, відіграють непропорційно велику роль у глобальному кругообігу води. Вони приносять в океан близько 11% усього річкового стоку планети, хоча сам Північний Льодовитий океан становить лише один відсоток обсягу світового океану. Саме тому навіть невеликі зміни в тому, що несуть річки - прісна вода, поживні речовини або вуглець - відчутно впливають на морські екосистеми.