Незалежно від того, чи вважаєте ви кульбабу бур'яном або частинкою природи в місті, вона має вражаючі навички виживання.
Ви, напевно, не раз бачили, коли самотня кульбаба спокійно пробивається крізь асфальт чи навіть бетон.
І справді, ця рослина може рости з тріщин у тротуарах, на парковках і в багатьох інших місцях, де, здавалося б, їй не місце. Секрет - у комбінації хитрої біологічної сили та гідростатичного тиску, пише ZME Science.
Бетон задуманий як міцний і довговічний матеріал - але ідеальним він залишається не завжди. Він розширюється і стискається від тепла. Вбирає воду. І саме тому в ньому з часом з'являються тріщини.
Асфальт зношується ще швидше: сонце і дощ руйнують його поверхню, а рух транспорту створює навантаження. Часто такі покриття не змінюють, а просто латають, залишаючи слабкі місця. Саме ці недосконалості "міцних" матеріалів і потрібні таким рослинам, як кульбаби.
Майже кожен тротуар і дорога мають безліч мікротріщин, якими кульбаби вміють користуватися, "працюючи" над захопленням території ще з насіння. Насіння кульбаби схоже на парашутики. Вони кружляють у повітрі, можуть літати на великі відстані. І коли воно приземляється, його форма допомагає йому застрявати у вузьких щілинах - наприклад, між плитами тротуару або в мікротріщинах старого асфальту.
Повідомляється, що насіння кульбаби спрямоване донизу, як дротик, з тонкими шипами, які чіпляються за поверхню.
Їм не потрібно багато ґрунту, щоб прорости. І коли насіння вкоріниться - його стає важко знищити. У поєднанні зі швидким ростом і глибокою кореневою системою кульбаби стають ідеальними "міськими колонізаторами", які проростають всього за кілька тижнів.
Щойно насінина опиняється в тріщині, вона чекає. Потрібно трохи вологи, трохи пилу або землі - і цього буде достатньо. Через кілька днів з'являється корінь (стрижневий), який хоч і росте із зусиллям, досить повільно, але відбувається це впевнено.
Такі є у моркви, буряка, редиски, а також у дерев - таких як дуб, сосна чи ялина. Цей корінь діє як клин: він шукає воду і простір і одночасно розсовує тріщину. Тим паче, що кульбаби неймовірно живучі. Вони переносять спеку, посуху і навіть наступання на них.
Їхнє листя спочатку лежить притиснуте до землі, щоб уникнути скошування. А якщо верхівку зрізати - воно знову виросте з кореня. Така стійкість у поєднанні з "розумним" насінням робить кульбаби практично нестримними в міських умовах.
Щоб зрозуміти, як кульбаби (та інші рослини) пробиваються крізь тверді матеріали, потрібно поглянути на рідину і тиск. Клітини кореня вбирають воду - і всередині накопичується тургорний тиск. Це вид гідростатичного тиску, коли вода зсередини тисне на стінки клітин.
Це базова сила, за допомогою якої рослини тримають форму і ростуть. Уявіть, ніби тисячі крихітних повітряних кульок надуваються всередині кореня, кожна з яких тисне на стінки тріщини.
Це може звучати "м'яко", особливо з огляду на ніжність кульбаб, але насправді тиск сягає 0,6 мегапаскаля - що втричі вище за тиск автомобільної шини. А тепер уявіть тисячі таких клітин, що стискаються одночасно. Це стає потужною силою, спрямованою туди, де на неї чекає найменший опір - у тріщини.
Згодом цей тиск як клин вдавлюється в тріщину, поступово подовжуючи та розширюючи її. Процес цей, звісно ж, не надто швидкий - але фінальний, необхідний кульбабі результат, просто неминучий. Коли внутрішній тиск рослини перевищує опір матеріалу, бетон починає потроху руйнуватися.
Саме ця "тиха сила" дозволяє тендітній кульбабі прорватися крізь матеріали, що здаються в рази сильнішими. Зростання забезпечується водою - і посилюється природним дизайном.
Рослини, що проростають крізь бетон, несуть потужний символ. Життя процвітає навіть там, де йому нібито "не належить". Але з практичної точки зору такі рослини завдають серйозної шкоди.
Для міської влади кульбаби - це бур'яни саме з тієї причини, що вони провокують і посилюють руйнування покриття. Тому в містах тротуари та узбіччя часто обробляють гербіцидами.