Ще кілька років тому травневі частування переможців Другої світової здавалися невеликою, посильною турботою про ветеранів. Тоді з’явилася нова мода – частувати їх «бойовими» 150 грамами і таким-сяким обідом з викочених до Музею ВВ польових кухонь.
Чому я кажу про моду? Тому що пізніше за ту саму справу взялися й політичні партії. Переважно ліві. І саме тоді стало зрозуміло: «бойові 150» - це дешевий політичний піар. (Щоби зрозуміти, наскільки дешевий, можна приблизно прикинути вартість такого частування, що складається з чарки горілки, однієї сосиски та порції гречки. Плюс – комплект разового посуду.)
Нечесно якось. Та й з боку влади теж. Оскільки реальних програм допомоги для тих, хто пережив усі страхи війни, втратив родичів або ж руки-ноги, так і нема. Для більшості цих людей єдиний світлий день на рік – 9 травня, коли вони справді матимуть святковий настрій, пройдуться разом з Президентом, мером і комбатом головною вулицею Києва. Коли блищатимуть їх ордени на проїдженій міллю формі солдата Червоної армії. А потім наливатимуть «на шару».
Хто скаже, що змінилося зараз? Я скажу. “150 бойових“ на війні давали перед боєм. Ордени – після бою, коли відривало руки чи й голову (ой як любили давати їх посмертно). Нині ж хіба порядок змінився: нагородження до святкового параду, 150 – після.
І більше – жодних змін. Прості солдати як жили в окопах та отримували мінімальний сухпай, так живуть і харчуються через 61 рік після Перемоги.
Дмитро Стаховський
Фото автора, УНІАН