Добиратися до цього села далеко.
У Вінницькій області є село Щурі, яке належить до Копіївського старостинського округу Тульчинської громади на Вінниччині. Журналісти розповіли про 76-річну Галину Майстер, яка залишилася одна у цьому населеному пункті. За її словами, вона тут народилася та провела усе життя. Як йдеться у сюжеті "Суспільного", раніше цей населений пункт називали хутором Щурівка.
"Тут було 10 хат, 10 будинків. І люди тут були. В школу ходили в Зарічне туди через Греблі. На роботу теж в Зарічне ходили", - зазначила вона.
Водночас магазину, школи або інших закладів у Щурах не було, тому по продукти та у справах люди ходили до сусідніх сіл. Згодом одні виїхали, а інші померли. Жінка каже, що останні сусіди залишили село кілька років тому.
"Сусідка вийшла заміж - пішла в село років 10 вже. А син її був - знайшов в Нестерварці якусь жінку і пішов туди", - розповідає Галина.
Журналісти кажуть, що на подвірʼї жительки села можна побачити собак та кота. Через стан здоровʼя Галині важко самостійно займатися господарством, адже воду потрібно приносити з криниці, продукти замовляти через соцпрацівницю або родичів.
"Хата пуста он стоїть - хазяїв нема, повмирали. Нема нікого. Собаки тільки і то, якби ще хто виніс їм їсти. Виходжу на сходи - посиджу та й йду лягаю, бо не можу. Та й все. І що ж тут? Треба чекати та й йти туди вже у вишеньки", - наголосила жінка.
Як зазначила донька Галини, Зоя Темна, вона приїжджає до мами, коли має можливість. Допомоги жінка потребує кожного дня - принести води, приготувати їжу, прибрати та попрати.
"Добратися сюди далеко: ні заїхати, ні виїхати. Тут ні магазинів, нічого. Треба просити. Привозити щоразу. Був ще мій брат трохи коло неї. А зараз нема - забрали на війну. Прошу то сестру, то найняли соціальних працівників, вони привозять, що треба, то я приводжу, але зараз мама взагалі не може", - додає Зоя.
Як розповіла староста Олена Чорна, колись у Щурах було 11 житлових будинків. У звʼязку з тим, що тут немає інфраструктури, родини виїжджали до більших сіл. Люди старшого віку теж згодом залишали свої оселі - їх переселяли ближче до Копіївки, де було легше доглядати.
"Оскільки далеко від населених пунктів, де можна навчатися - дітей тут давно не було. Одна сімʼя, яка тут була і мала дітей - вони перебрались в Копіївку, поближче до школи і там діти навчались, закінчували школу. Люди старіли, а житлові будинки доглядати не було кому, тому ми переселяли їх до Копіївки, підшуковували їм будинки і потім ховали. І так поступово сталося, що сьогодні тут зареєстровано три людини, а фактично проживає тільки одна жінка", - додала вона.
Також газу та централізованого водопостачання у Щурах немає. За словами Чорної, через малу кількість жителів провести комунікації до селища фінансово не змогли. Тому будинок Галини опалюється грубою, а дрова їй допомагають заготовляти та привозити від старостату.
Жінка отримує пенсію на картку, а зняти гроші допомагають рідні або соцпрацівниця. За словами жительки села, найбільше не вистачає людей поруч.
"Що ж я зроблю, як батьки тут побудувалися і жили. То вже мушу тут сидіти - де подінуся", - поділилася Галина.
Водночас жінка не планує переїжджати зі свого будинку. За словами Олени Чорної, село готове прийняти внутрішньо переміщених осіб та тих, хто втратив дім через війну.
Журналісти кажуть, що, ймовірно, саме вони можуть дати нове життя населеному пункту, де зараз живе тільки одна людина.
Раніше директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова попередила про ризик виїзду чоловіків за кордон після війни. За її словами, після скасування воєнного стану деяка частина сімей може воззʼєднатися не в Україні, а в інших державах.
Також Лібанова розповіла, що за рік Україна втратила 1 мільйон осіб населення. Вона наголосила, що основний вклад в це скорочення внесла природна смертність.
"Населення старіє: є кому вмирати, нема кому народжувати", - зауважила демограф.