Фотографії командирів з дітьми на білбордах і відеоролик про родини захисників у телеграм – це продовження рекрутингової кампанії Третього армійського корпусу "Ми тут щоб жити". Журналісти ТСН поспілкувались з її авторами і героями, переказуємо головне з матеріалу.
"Ми змістили акцент. У першій хвилі [кампанії "Ми тут щоб жити"] вийшли на дискусію про сьогодення: ми воюємо, щоб мати дім. Що на війні попри все можна жити щасливими життям – таку екосистему ми побудували в Трійці. Друга хвиля про майбутнє. Маємо залишити нашим дітям їхню країну, щоб не було соромно перед загиблими побратимами. Якщо ми і наші діти не будему щасливими, виходить що ціна була марною", – пояснює Влад, креативний директор Трійки.
Від студійних зйомок відмовились умисно. Щоб вийшло справді щиро, контент-мейкерами стали самі військовослужбовці: їх попросили передивитись сімейні архіви, обрати улюблені фотографії і відео, розказати про дітей і своє відчуття батьківства під час війни.
На бордах командир Третього армійського корпусу генерал Андрій Білецький з молодшим сином Северином на плечах. Коли почалась повномасштабна війна, малюку був місяць. Попри відстань і рідкі зустрічі, Білецький прищеплює сину риси, які цінує найбільше: принциповість і сміливість обирати те, що правильно, а не те, що – легко. Він воює, щоб Северин ріс громадянином незалежної і сильної України, здатної себе захистити.
"Зовсім нещодавно Северин вперше намалював свою сімʼю. Андрія зобразив як дуже велику фігуру, розфарбовану синім і жовтим. Ми питаємо, чому так? Малюк каже: "Мій тато як український прапор". В нас він – національний прапор", – розповідає дружина комкора Тетяна Даниленко.
Усі герої рекрутингової кампанії – добровольці. Ці чоловіки і жінки не планували повʼязувати життя з військом, але обрали службу, щоб у їхніх дітей був вибір – в якому місті жити, ким стати, яку професію обрати? Вони на війні, щоб воювати не довелось наступним поколінням.
Для героїв кампанії їхні діти – головна мотивація боротись, якби важко не було. Щоб малеча росла у повних сімʼях, не прокидалась від вибухів і не навчалась у бомбосховищах. Щоб у майбутньому не було соромно дивитись їм в очі.
"Дитина буде розуміти, що коли було потрібно, ми не лишились осторонь і пішли захищати країну. Сину судилось бути дитиною військового покоління, але, я думаю, він пишатиметься нами", – розповідає Богдана "Совеня", заступниця командира роти з психологічної підтримки персоналу.
Вона мобілізувалась у квітні 2022 року. На війні зустріла своє кохання, а півроку тому народила сина Владислава. Поєднувати материнство зі службою важко, але вона впевнена: народжувати дітей – найбільш мужній вчинок, який зараз може зробити жінка.
"Треба, щоб життя тривало, щоб наших сильних і розумних людей ставало більше... Війна може зруйнувати міста, але не життя в Україні. Кожна народжена дитина – це наша маленька перемога. Це доказ, що ми вистоїмо", – вважає військовослужбовиця.