Керівник поліцейського екіпажу "Білі янголи" в Донецькій області Геннадій Юдін в інтерв’ю УНІАН розповів, що зараз, на тлі літнього російського наступу, відбувається у Покровську, та чи ще можлива евакуація тих, хто залишається у місті й на його околицях.
Ситуація на Покровському напрямку щодня стає критичнішою. Лінія фронту невпинно наближається, поблизу районного центру активно діють ворожі диверсійно-розвідувальні групи, деякі вже вчиняють спроби зайти до міста.
Вивезення з небезпеки місцевих жителів (зокрема дітей), які тижнями не виходять з підвалів, ховаючись від постійних обстрілів, перетворилося на справжню спецоперацію: на евакуаційні екіпажі полюють FPV-дрони, дороги до населених пунктів дистанційно заміновані ворогом.
На жаль, в регіоні активно працює російська пропаганда - через фейки про те, що евакуйованих дітей нібито "вивозять на органи", деякі родини відмовляються від порятунку, а дехто свідомо ховає їх від поліцейських і волонтерів. Це ускладнює роботу евакуаційних груп і ставить під загрозу життя найменш захищених. І страшна картина у багатьох дворах Покровська – свіжі поховання (могили розташовані у садах, на городах, просто біля осель).
Поліцейський Геннадій Юдін, який вже протягом тривалого часу займається евакуацією цивільних з небезпечних місць Донеччини, розповів, як Покровськ за рік перетворився у майже безлюдне місто, понівечене війною.
Пане Геннадію, розкажіть, скільки часу вже працюєте на Покровському напрямку?
На Покровсько-Мирноградський напрямок ми перейшли працювати після окупації ворогом Авдіївки. Спочатку наші виїзди були до Мирнограда. Але з часом бойові дії активізувалися вже безпосередньо в межах Покровської громади. У вересні 2024-го адміністрація оголосила обов’язкову евакуацію родин з дітьми з Покровська – і ми почали їх вивозити.
До яких населених пунктів їздите зараз?
Нині працюємо у Родинському, Білицькому, Гришиному, а також у Добропільській громаді та прилеглих селах – Новий Донбас, Золотий Колодязь, Світле, Шевченко. Ці населені пункти розташовані ближче до лінії зіткнення, туди регулярно долітає артилерія, діють FPV-дрони. Найнебезпечніші зараз - міста Родинське, Білицьке та село Гришине. Саме звідти надходить найбільше термінових заявок на евакуацію.
Донедавна ми найчастіше їздили саме в Покровськ – за день із зони активних бойових дій могли евакуювати 50-60 людей. Але зараз, через посилення російської загрози та дистанційне мінування шляхів, ми туди більше не заїжджаємо.
Торік у Покровську ще висаджували клумби, а перед тим ремонтували дороги. Розкажіть, який вигляд мало місто під час ваших останніх поїздок?
Як я вже казав, я переїхав до Покровська після окупації Авдіївки, змінив там три адреси. Місто розвивалося – був гарний парк "Ювілейний", сучасні спортивні майданчики, працювали кафе, ресторани, супермаркети. Життя було. Але зараз, коли ми заїжджали в місто, щоразу бачили все більше руйнувань. Покровськ буквально щодня знищується – і це навіть не порівняти з тим, що було в Авдіївці.
Багатоповерхівки перетворилися на обгорілі коробки без дахів і під’їздів. Деякі просто впали - до фундаменту. Дороги завалені, містом важко проїхати – у деякі райони, щоб дістатися до людей, які чекали на евакуацію, доводилося кілометри йти пішки.
Востаннє ми були у Покровську 19 липня. Це була субота, і той день я запам’ятав дуже добре. Напередодні, 18-го, надходила інформація, що в місто вже проникли ворожі ДРГ. Коли ми заїжджали, обстановка була вкрай напружена. Ми дісталися самого центру, і тоді нам вдалося вивезти 16 людей, серед них були й поранені – їх одразу доправили до лікарні.
На той момент до ворожих позицій залишався десь кілометр-півтора – особливо близько до мікрорайону Лазурний.
Ми не мали змоги довго перебувати в місті, шукати людей чи вмовляти їх виїхати – працювала ворожа артилерія, FPV-дрони. Залишатися на відкритій місцевості було просто неможливо – ховалися під деревами, рухалися максимально швидко. Того дня на наш автомобіль було здійснено сім атак FPV-дронами. На щастя, в нас добре спрацювала система радіоелектронної боротьби (РЕБ) – ми змогли "заглушити" дрони, і всі вони впали, не долетівши.
Чи є у вас інформація, скільки людей досі може залишатися у Покровську?
За офіційними даними, станом на сьогодні в місті залишається близько 1350 осіб. Але варто розуміти, що це приблизна цифра. Ми вже не один раз стикались із ситуацією, коли люди після евакуації повертаються. Кажуть, що закінчилися гроші, не змогли знайти житло чи роботу, тому вирішили повернутися. Через це підрахувати точну кількість жителів дуже складно.
Чому, на вашу думку, дехто приймає рішення залишатись в небезпечних районах попри загрозу їхньому життю?
У кожного своя історія, і часом вони дуже болючі. Наприклад, нещодавно я запитав одну жінку середнього віку, чому вона не виїжджає. Виявилося, що вона нещодавно повернулася з Чехії, де перебувала ще з 2022 року… Днями її сусіди загинули в підвальному приміщенні в Лазурному мікрорайоні – пряме влучання зруйнувало під’їзд до самого підвалу. А вона все одно залишилася. Каже: діти дорослі, за кордоном, а тут – її найдорожча людина у світі. На жаль, таких історій чимало.
І ми, і представники місцевої влади, зокрема Сергій Добряк (начальник Покровської міської військової адміністрації, – УНІАН) та інші, виїждали з нами на місця і безпосередньо спілкувалися з людьми, пояснювали, що залишатися небезпечно, що треба виїжджати, бо добра не буде. Але, на жаль, більшість людей залишалися. Казали, що вже стільки всього пережили, що і це теж переживуть.
Чи знаєте ви, що зараз із тими жителями Покровська, які жили у багатоповерхівках і досі залишаються в місті? Як вони виживають?
Ці люди живуть переважно в підвальних приміщеннях. На поверхах уже ніхто не залишається – це надто небезпечно.
Був у нас один випадок: ми приїхали на евакуацію, зайшли в підвал, а жінка, яка там жила, вирішила вийти на вулицю – каже, не була надворі тиждень. Вона зробила кілька кроків, подивилась навколо – а сусідній будинок уже повністю зруйнований, навпроти – вигорілий дотла. Вона просто застигла від шоку. Не могла повірити, що все це сталося просто за кілька днів, поки вона ховалася під землею.
Після побаченого вона захотіла виїхати?
Ні. І, повторюсь, це, на жаль, не рідкість.
Зараз, коли ситуація у Покровську різко загострилася, ми почали отримувати значно більше заявок на евакуацію. Але всі шляхи до міста контролюються FPV-дронами, ворог дистанційно мінує дороги. Ризик - занадто високий. Найперша ціль – автомобіль, і немає значення - цивільний він чи військовий, стріляють по всьому без розбору.
Тому ми просимо людей, щоб, якщо можуть, хоча б виходили у Родинське, Гришине. Там ми можемо їх забрати. Я постійно звертаюся до родичів, кажу: дзвоніть, просіть своїх — хай виходять із Покровська. Інакше ми не зможемо їм допомогти.
Від кого ви отримуєте заявки на евакуацію?
Переважно телефонують або пишуть родичі тих, хто ще залишається в місті. Оскільки стільникового зв’язку у Покровську фактично немає, люди виходять на зв’язок через інтернет. Раніше, коли ще була можливість, підготовлені мешканці встановили посилювач сигналу на даху однієї з будівель. Тепер завдяки цьому вони мають змогу користуватися месенджерами.
Часто сусіди просять передати інформацію, або допомогти зв’язатися. Є кілька магазинів, які ще працюють у частині Покровська, ближчої до Гришиного – там, де ворожі дрони менш активні. Там є Старлінк, і люди йдуть саме туди, щоб вийти на зв’язок.
Які емоції та стани ви найчастіше спостерігаєте у жителів Покровська?
Все залежить від того, чи зіштовхнулася людина з особистою трагедією. Багато хто сидить у підвалах і каже, що нікуди не поїде з рідного міста. І це відбувається, поки не переживе горя.
Нещодавно ми мали випадок: у жінки прямо на очах загинув чоловік – він просто стояв на вулиці, коли неподалік впала авіабомба. Ми приїхали, запропонували евакуацію, але вона все одно відмовилася – сказала, залишиться вдома. Наступного дня її син поїхав на мотоскутері в сусіднє Родинське – дорогою в нього влучив FPV-дрон. Мати шукала його добу, не знала, що з ним. Його товариш випадково побачив розбитий скутер і обгоріле тіло на дорозі, довіз до Покровська на тачці. Поховали сина поруч із могилою батька – у городі. Через два дні після похорону жінка зголосилася на евакуацію.
У місті зараз дуже багато свіжих могил – у дворах багатоповерхівок, у приватному секторі. Ми нарахували щонайменше 37 похованих, близько 27 могил. У деяких – по кілька тіл. Наприклад, у Шахтарському мікрорайоні так поховали дев’ятьох загиблих, їх дістали з-під завалів.
Чи станом на сьогодні у Покровському районі залишаються діти?
У самому Покровську офіційно дітей немає. Але, на жаль, трапляються випадки, коли родини повертаються з евакуації, і ми не завжди можемо це проконтролювати. Часто нам повідомляють про це небайдужі громадяни. І щойно ми дізнаємося, що в місті з’явилися діти, – одразу виїжджаємо за адресою та забираємо родину.
У Покровському районі, зокрема в Добропіллі та громаді, яка йому підпорядковується, зараз триває обов’язкова евакуація дітей. Станом на 29 липня в громадах, які підлягають евакуації, залишається близько 530 дітей.
Що говорять батьки, які ховають дітей від евакуації? Чому вони не хочуть їх вивозити?
На жаль, часто причиною є дезінформація та вплив російської пропаганди. Наприклад, у травні нам повідомили, що кілька родин ховають дітей неподалік парку "Ювілейний". Коли ми приїхали й запитали, чому вони не хочуть евакуюватися, одна мати відповіла, що бачила по російському телебаченню, що нібито підрозділ "Білі янголи" вивозить дітей з метою продажу на органи…
Я згадав, що справді бачив такі сюжети в Телеграмі – там російські медіа, зокрема РІА "Новости", показували священника, який розповідав, що "Білими янголами" керують американські генерали з НАТО, а всіх дітей нібито відправляють на органи. Саме на цей сюжет і посилалася та жінка.
Це абсурд, але проблема в тому, що в прифронтових селах і містах, де ще є інтернет, люди часто дивляться саме російські новини. Вони піддаються страху й починають вірити в таку нісенітницю…
Звісно, коли ми евакуювали цю родину, поселили їх у безпечному шелтері з харчуванням і допомогою, жінка побачила, що все зовсім не так, як їй "малювали" по телевізору.
Чи ведете підрахунок, скільки вам вдалося вивезти людей з Покровського району?
Звісно. З вересня 2024 року з Покровської громади нашому екіпажу вдалося евакуювати 5103 людини, з них 751 – це діти.
Куди доставляєте евакуйованих людей?
Наш підрозділ вивозить людей на броньованих авто в більш безпечні райони, і там вони пересідають на автобуси й маршрутки волонтерів. У нас налагоджена співпраця з організаціями "Схід SOS", "Янголи спасіння", "База UA", "Капеланський патруль" — вони допомагають нам транспортом і командою. Також із нами працює волонтер Денис Христов.
Людей доправляють до транзитного шелтера в місті Павлоград Дніпропетровської області. Там їм надають психологічну допомогу, грошову підтримку від міжнародних організацій — по 10 800 грн на кожного члена родини. Якщо потрібно, допомагають відновити документи, оформити статус ВПО, надають продуктові й гігієнічні набори.
Якщо бачимо, що людині потрібна термінова медична допомога, одразу веземо її до найближчої лікарні. На Покровському напрямку це зазвичай Добропілля. Коли родичі заздалегідь повідомляють про людей з інсультами чи маломобільних, ми залучаємо спеціалізовані медичні авто від благодійного фонду "Проліска". Вони доправляють таких пацієнтів безпосередньо в лікарню для отримання кваліфікованої допомоги.
На скільки місць розраховані транзитні шелтери? Як довго люди можуть там залишатися?
У транзитному шелтері можуть розмістити до 95 людей. Там забезпечують триразове харчування. Перебування розраховане на три дні — цього часу зазвичай вистачає, щоб люди оформили необхідні документи й вирушили далі у безпечні регіони. З Павлограда курсують безкоштовні автобуси та потяги. Якщо ж людині нікуди їхати, їй пропонують варіанти безкоштовного розміщення в центральних чи західних областях – наприклад, у гуртожитках, або в містечку Хансена на Київщині (житловий комплекс, побудований американським меценатом Деллом Лоєм Хансеном розрахований на понад 400 родин, - УНІАН).
За вашими спостереженнями, чи відчувають люди полегшення, коли небезпечні (хоч і рідні) території?
Так, дуже. Коли ми виїжджаємо з Покровська, люди весь час у дорозі читають молитви. А коли прибуваємо хоча б у відносно спокійне місто, наприклад, у Добропілля, вони щиро дякують, що ми їх вивезли. Багато хто з них не має повної картини того, що насправді відбувається в країні – вони живуть у постійному страху, в ізоляції, чують лише чутки, що "всюди ракети, як у них". І тільки коли бачать на власні очі, що десь ходять люди, працюють магазини – в них з’являється надія. Це їх дуже підбадьорює.
Яка сьогодні ситуація у Добропіллі?
До оголошення обов’язкової евакуації родин з дітьми в Добропіллі ще працювали супермаркети, магазини. Сюди привозили людей з інших, небезпечних напрямків. Але все змінилося, коли серед дня ворог вдарив по центру міста. Тоді загинули четверо людей, понад 30 були поранені. Після цього обласна адміністрація ухвалила рішення про обов’язкову евакуацію та подовження комендантської години – тепер вона триває з 15:00 до 11:00 наступного дня. Через це крамниці зачиняються, на вулицях усе менше людей. Частина виїжджає самостійно, але багато хто – за допомогою волонтерів. Місто поступово порожніє.
Чи справді FPV-дрони стали однією з головних загроз для евакуаційних бригад? Як ви з цим справляєтеся?
Ворог постійно вдосконалює свої тактики – нині нас дійсно активно атакують FPV-дрони. До 2024 року ми взагалі не стикалися з ними, а тепер – відчули на собі всю небезпеку. Їх стає дедалі більше, і це серйозно ускладнює евакуації та нашу щоденну роботу.
Проте ми не стоїмо на місці: завдяки підтримці обласної адміністрації, керівництва Нацполіції та ГУНП в Донецькій області постійно оновлюємо РЕБ-системи на наших автомобілях. Покращується і технічне оснащення загалом. Зокрема, зараз у нас є вже і помпові рушниці, які застосовуємо для відстрілу ворожих дронів. Це неодноразово рятувало життя і нашим співробітникам, і евакуйованим людям.
Де берете сили, щоб виконувати евакуаційну місію з "гарячих точок", адже це постійний ризик для життя і, фактично, кожна поїздка може стати поїздкою в один кінець?
Підтримка близьких та рідних надає сил. Ми постійно підбадьорюємо один одного у своєму колі. Дуже мотивує вдячність людей, яких вивозимо. Мотивують діти – коли дивишся в їхні очі і бачиш в них надію на те, що все буде добре.