Форми імен - це не лише питання мовної норми, це також розмова про історичну пам’ять, мовну спадщину та особистий вибір.
Пестливі форми "Танюша", "Валюша", "Катюша" та "Надюша" - це наслідок впливу російської мови, а тому охочі повернутися обличчям до української мовної традиції можуть вибрати форми "Тетянка", "Валентинка", "Катруся" та "Надійка".
Про це у коментарі УНІАН розповіла вчителька української мови Тетяна Шкарлута, відповідаючи на запитання щодо вживання деяких жіночих імен - Танюша (Тетяна), Валюша / Валічка (Валентина), Надюша (Надія) та Катюша (Катерина).
"Ім’я - це перша ідентичність людини. У зрілому віці ми значною мірою самі вибираємо, із чим себе ототожнювати. Натомість від народження приймаємо те, що вибрали за нас, зокрема й власне ім’я", - зауважила вона.
Стосовно того, каже експертка, які форми імен в українській мові є питомими, а які сформувалися під впливом російської мовної традиції, "легко зійти на слизьке й дати хибні поради".
Шкарлута навела приклад, що у повісті "Товаришки" Олени Пчілки згадано епізод, коли одного з персонажів мати називала Аполлоном, а батько - Микитою:
"А батько дуже мене любив Микитою. Сміється, бувало, завжди й рекомендує мене: "Аполлон, у святому хресті - Микита!". Так от і ви, ясна панночко, вибирайте, що хочете: чи M-eur Аполлона, чи Микиту Степановича!".
"Як і в згаданому прикладі, у реальному житті імена - це питання і любові, і вибору, тому тут важко обійтися прескриптивним підходом, себто підходом, за яким спершу правило, а тоді - мова. Радше слід говорити про традицію вживання імен на тій чи тій території та про історичні обставини, які цю традицію формували", - пояснила вона.
З такого погляду, каже Шкарлута, пестливі форми "Танюша", "Валюша", "Катюша" та "Надюша" - це наслідок впливу російської мови, а тому охочі повернутися обличчям до української мовної традиції можуть вибрати форми "Тетянка", "Валентинка", "Катруся" та "Надійка".
Водночас форма на зразок "Валічка" - це також зросійщений варіант, який, за бажання, можна замінити на "Валюся".
"Чому такі форми так глибоко прижилися в побуті, що багато хто навіть не відчуває в них чужого впливу? Так сталося через тривале співжиття двох мовних традицій, які існували в нерівноправному статусі: російська домінувала й поступово витісняла українську", - пояснила експертка.
Вона додала, що інтенсивна русифікація в Радянському Союзі відчужила багатьох мовців від питомих форм, які дедалі частіше сприймалися як "архаїчні" чи "сільські", тоді як російські варіанти набували репутації "міських" і "престижних".
Нині ж вибір форми імені є приватним питанням. "Навряд чи тицяння у порадник Антоненка-Давидовича змусить Танюшу одразу полюбити форму "Тетянка". Якщо вчителька української мови з порогу виправляє Машу, кажучи, що вона Марійка, це може порушити довіру. А тоді показувати красу, багатство картини світу та інші неймовірні можливості української мови доведеться крізь крижану стіну недовіри", - наголосила Шкарлута.
Вона також підкреслила, що невідступна та агресивна орієнтація на зросійщені форми - це ігнорування наслідків багаторічної русифікації, яка торкнулася не лише України. Адже подібні процеси відбувалися й в інших народів, що опинилися під владою Російської імперії та Радянського Союзу. Експертка сказала:
"Як пише Євгенія Кузнєцова у праці "Мова-меч", "втрата традиційних для своєї культури імен і називання власних дітей іменами домінантного етносу є однією з ознак близького зникнення мови. [...] "Нерусскость" ставала перепоною, а "русскость", хай і номінальна, показувала лояльність людини до загальної радянської ідеї. Саме тому Гульбустан чи Галія ставала Галею, Мінзіфа - Маріною, Найля - Ларісою, а Сабіра - Сонею".
Саме тому, пояснює Шкарлута, розмова про форми імен - це не лише питання мовної норми. Це також розмова про історичну пам’ять, мовну спадщину та особистий вибір.
"Повернення до питомих українських форм не може бути примусовим. Воно стає можливим тоді, коли людина знає історію цих форм, розуміє причини їх змін і має змогу зробити власний, усвідомлений вибір", - зауважила вона.
Як повідомляв УНІАН, раніше письменник та перекладач Остап Українець зауважив, що деякі форми імен Олена, Сергій та Володимир не є українськими, але заборони на їх вживання немає.
Так, "Лєна", "Серьожа" та "Вова" - це російські форми імен. Але виправляти людей на ходу, каже Українець, "не дає позитивного результату".
На його думку, потрібне не просто інформування про те, що "це не українські імена, а це - українські імена, і вживайте їх", а формування інформаційної інфраструктури, в якій люди будуть більш схильні вживати українські форми імен, тому що інформаційне середовище навколо підтримуватиме саме таке вживання імен.