В Україні дуже багато красивих місць, які могли б приваблювати туристів. Але все руйнує транспортне питання – без власного авто подорожувати рідною країною дуже складно. Одне з таких місць – мальовничий Коростишівський каньйон на Житомирщині. УНІАН.Туризм з власного досвіду розповість, як туди дістатися громадським транспортом (і, що ще важливіше, як звідти вибратися).
Стара добра туристична мудрість звучить так: головне не потрапити в Коростишів, головне потім з нього вибратися (і, насправді, це слоган усього українського внутрішнього туризму, якщо ви намагаєтеся подорожувати без власного авто).
У 2019 році УНІАН.Туризм вже ділився своїм досвідом поїздки до Коростишева громадським транспортом – і він був доволі травмуючий. Тоді ми виїхали з Києва після 10-ї ранку, застрягли на годинку в полі через ДТП та в підсумку прибули на місце в обід. Відповідно, наші спроби виїхати звідти після відпочиноку маршруткою після 18:00 з тріском провалилися (довелося виїжджати попутками, а це такий собі варіант, далеко не всім до душі).
Цієї літа ми вирішили повторити спробу – і на ділі з'ясувалося, що ситуація за ці сім років майже не змінилася.
Цього разу ми вирішили не покладатися на удачу, а завчасно купили онлайн квитки на мінібус до Коростишева з виїздом о 8:15 з Києва – і щоб повертатися не надто пізно, і щоб встигнути до обіцяного на той день дощу. Ми виїзджали від центрального автовокзалу на Деміївці, однак також багато маршруток ходять від Академмістечка та Житомирської.
Перший тривожний дзвіночок чекав нас на старті... Водій повідомив, що в Коростишів він не заїжджає, а їде в об'їзд, бо там зруйнований якийсь міст (хоча в квитку була вказана зупинка на автостанції в Коростишеві – навіть з адресою). На наше запитання, так чому нам продали квитки та що тепер робити, він просто розвів руками.
Ми вже почали думати, куди він може повезти нас замість Коростишева за ті ж гроші (Бердичів?), але потім все ж здогадалися уточнити, що нам треба не в саме місто, а на каньйону – і водій повідомив, що висадить нас "де треба".
Але тут постала ще одна проблема – напередодні виїзду ми наївно вирішили не купувати з собою нічого з їжі та напоїв "для пікніка" на кар'єрі, бо сподівалися закупитися в супермаркеті біля автостанції (на нього нам вказала карта).
Розуміючи, що біля каньйону не буде жодних варіантів купити щось перекусити, ми вже готувалися "виживати" на протеїнових батончиках та воді, але, на щасті, на під'їзді до Коростишева водій зробив 15-хвилинну зупинку на невеличкій заправці. Втім, оскільки, це була невеличка АЗС локального рівня, а не мережева станція з кафе та пристойним магазинам, купили ми лише суворий мінімум у вигляді сухариків та сушених ковбасок. Отже, порада перша – плануючи пікнік на Коростишівському каньйоні, беріть необхідні продукти з собою.
Далі водій зупинився посеред траси, вказав на ліс через дорогу і додав нам у слід: "Ну, з Богом, дівчата!"... Прозвучало тривожно...
Далі ми пішли пару кілометрів лісом до каньйону в компанії пари студентів, які до нас прибилися, бо думали, що ми знаємо дорогу (але ми, звісно, покладалися лише на наше туристичне чуття, досвід та гугл-карти).
А водій, сам того не знаючи, насправді створив нам чудовий маршрут – адже насправді на околицях Коростишева є не лише знаменитий каньйон, а також кар'єр і кілька озер.
Зокрема, десь за 500 метрів прогулянки від місця висади ми знайшли два мальовничих озера посеред глухого лісу (на мапі вони є). На одному з них, більшому також є готель-ресторан, де можна заночувати посеред лісу з краєвидом.
Водночас нам пощастило з поїздкою в тому плані, що людей було небагато – чи-то ми зарано приїхали, раніше 10-ї ранку, тож ще не встигли підтягнутися відпочивальники на власних авто, не прив'язані до часу виїзду назад, чи-то багато хто злякався прогнозу погоди (після обіду обіцяли грозу). Ну тобто люди, звісно, були, але не так, щоб битком, та й всі були доволі спокійні, не заважали іншим відпочивати.
Провівши пару годин на каньйоні – обійшовши його навколо, наробивши фото та пообідавши нашими скромними припасами (до речі, відпочинок тут безкоштовний), ми вирушили далі на пошуки Коростишівського кар'єру – десь за 1,5-2 кілометри від каньйону.
Загалом, скільки часу проводити біля каньйону та на інших локаціях поряд, то вже залежить від вашого формату відпочинку та логістичних можливостей – у нас же була коротка поїздка, щоб встигнути виїхати з Коростишева маршруткою (але ми б з радістю залишилися на озерах довше, бо там дійсно дуже красиво).
Далі на шляху нам ще зустрілося затишне озеро, в першу чергу зайняте рибалками.
А далі через дорогу і приватну забудову ми вийшли до Коростишівського кар'єру – значно більшого за розміром, ніж каньйон, але трохи з меншою кількістю людей (або, принаймні, ширшими можливостями усамітнитися).
Ці дві локації, каньйон та кар'єр, дуже різні, але обидва – варті уваги. Перший – має природне походження та популярний серед скелелазів і любителів поплавати, а другий – створений штучно, у 19-20 століттях, коли в місті активно видобували граніт. Загалом, ця порода фактично стала символом міста.
Вже у часи незалежної України кар'єр затопили, і згодом він став популярним місцем для відпочинку біля води. Нині на ньому також можна поплавати, а також покататися на човнах та сапах (до речі, їх тут в оренду здають місцеві бізнесмени).
Крім того, навколо кар'єрі багато любителів "дикого" відпочинку облаштовують палатки для ночівлі.
Все роздивившись, відпочивши і помітивши перші ознаки наближення грози близько 13:30, ми вирішили повертатися. Втім, оскільки водойми знаходяться на околиці Коростишева, нам ще треба було пройти приблизно 3,5 кілометри до тієї точки, де мала бути автостанція.
Але перед цим ми ще вийшли до берегів річки Тетерів та місцевого парку з купою гранітних скульптур. Коростишів навіть входить до Книги рекордів України як місто з найбільшою кількістю скульптур на кількість населення (якщо конкретніше, станом на 2024 рік було нараховано 111 скульптур – по одній на 225 мешканців). Створив більшість з них місцевий скульптор Віталій Рожик, починаючи з 2001 року.
Місцеві жителі дійсно пишаються своїм парком і залюбки там прогулюються, хоча деякі скульптури й виглядають доводі дивно. Як, наприклад, поки безіменна композиція оголених борців, підозріло схожих на братів Кличків, але з пристрасними поглядами коханців.
Вийшовши з парку, ми бодьоро зробили останній ривок до автостанції. Однак вже на місці ми дізналися від місцевих, що в Коростишеві в принципі немає автостанції, таке от кафкіанське місто, з якого не вибратися…
Місцеві порадили нам "ловити" маршрутку з Житомира на звичайній зупинці, й, на щастя, ми чекали хвилин 10 – о 15:00 повз проїхав напівпорожній мікроавтобус (але під вечір неделі вони всі можуть бути забиті). Якась година – і ми були у Києві.
Насправді зворотній квиток можна купити і онлайн, але на ньому вказана саме адреса автостанції (якої нема). Тож наша друга важлива порада – як купите квитки онлайн, зателефонуйте перевізнику і уточніть місце посадки.
***
Околиці Коростишева – це чудова ідея для подорожі вихідного дня на природу. Головне тільки добре спланувати логістику і запастися продуктами.
Читайте свіжі новини туризму, шукайте ідеї для подорожей і дивіться мальовничі фото з усього світу на Телеграм-канал УНІАН.Туризм.