Керівник Новгород-Сіверської РВА Олександр Селіверстов в інтерв’ю УНІАН розповів, як живе місто за 40 км від російського кордону, та чому останнім часом ворог намагається стерти його з лиця землі.
Найпівнічніший районний центр України Новгород-Сіверський – у минулому князівське місто, з якого у похід проти половців вирушав князь Ігор, нині перебуває під постійним терором російських окупантів. До кордону з Росією тут так близько, що Сили оборони України іноді просто не встигають збивати ворожі дрони…
В поточному році російська армія цілеспрямовано б'є по середмістю Новгорода-Сіверського. Суттєво пошкоджений центральний універмаг "Ярославна", будівлі районної ради, центру зайнятості, податкової інспекції, бібліотеки, будинок культури – об'єкти, які не мають нічого спільного з військовими цілями.
УНІАН розпитав начальника Новгород-Сіверської районної військової адміністрації Олександра Селіверстова про життя під постійними російськими атаками на півночі Чернігівщини, яких цілей прагне досягти ворожа армія, цілеспрямовано завдаючи ударів по цивільних об'єктах, та чому не все знищене вдасться відновити.
Пане Олександре, розкажіть про ситуацію в Новгороді-Сіверському зараз і як вона змінилася, скажімо, за останні півроку?
Ситуація ускладнюється практично щодоби. Десь до вересня 2025 року росіяни Новгород-Сіверський глобально не обстрілювали. За останні пів року кількість обстрілів суттєво зросла. А з початком цього року – стала ще більшою.
Лише районний центр російська армія за останні три місяці обстріляла 25 разів. Росіяни використовували для цього ударні БПЛА. Тактика така: застосовуються два-три дрони – щоб уразити ціль і спричинити більше руйнувань. Мова про БПЛА, виготовлені з використанням іранських технологій, так звані "Шахеди", хоча в російській класифікації – це різні модифікації "Гераней".
Невже немає можливості їх збивати?
У нас є можливості збивати, але питання в тому, що районний центр розташований дуже близько до кордону, і часто Сили оборони просто не встигають перехопити всі цілі. Наші військові знищують, практично, десь половину.
Які ще види озброєнь використовує російська армія, атакуючи прикордонне місто?
Не так давно росіяни почали атакувати Новгород-Сіверський FPV-дронами, долітав також дрон на оптоволокні… Ворожа армія застосовує нові технології: над містом з "Гербери" скидають FPV-дрони, а сама "Гербера" при цьому є одночасно ретранслятором, який допомагає "маленьким" дронам шукати та вражати цілі. Якщо військові збивають "Герберу", то малі дрони падають теж. Але декілька влучань ними теж зафіксовано.
Якщо ж говорити загалом про прикордоння, то ці території ворог обстрілює з різних видів озброєнь – і ствольною артилерією та мінометами, і тероризує скидами з БПЛА, і навіть із гелікоптерів та літаків. На прикордонну Семенівку росіяни скидають і керовані авіабомби.
Тобто, тут вони застосовують весь спектр озброєнь, який у них є. Наприклад, торік використали установку залпового вогню "Торнадо": касетними боєприпасами був обстріляний центр Новгорода-Сіверського. В результаті цього воєнного злочину тоді загинули четверо людей, дванадцять зазнали поранень, в тому числі дитина. Хлопчик і досі проходить лікування в "Охматдиті", він переніс кілька надскладних операцій.
Як місто і громада перезимували? Наскільки серйозними були проблеми з електрикою, чи вони залишаються зараз?
Загалом я вважаю, що зиму ми пройшли більш-менш стало, оскільки були підготовлені. Найскладнішою ситуація була саме в районному центрі. Натомість у сільської місцевості було умовно легше. Хоча, звісно, люди страждали від відсутності електропостачання, як і скрізь в Україні. В населених пунктах громади іноді були дні, коли або взагалі не було електроенергії, або була дві години на добу. Ми жили в дуже непростих умовах.
Разом з тим, на мою думку, глобально Новгород-Сіверський район пройшов цю зиму легше, ніж Київ. Фактично, в таких умовах ми існуємо вже два роки. Адже найперше ворог почав нищити енергетику саме на прикордонні. Тобто, ми були одними з перших, кому росіяни знищили електричну підстанцію. Ми пристосувалися і почали виживати за допомогою генераторів.
Чи багато жителів громади виїжджають деінде через серйозні обстріли, перебої з електроенергією тощо?
Виїжджають. Ми багато фіксуємо, що виїжджають. Припускаю, коли завершиться навчальний рік, ще дуже багато родин ухвалять такі рішення, щоб не наражати дітей на небезпеку. В умовах, в яких нам доводиться жити і працювати, якість освіти дуже страждає, і рівень підготовки наших учнів, звісно, не такий, як в інших областях, де безпекова ситуація ліпша.
Ми часто маємо цілодобові повітряні тривоги. І, згідно з вимогами, якщо зранку є тривога, то діти до школи не йдуть, залишаються вдома. А тривале дистанційне навчання не дає необхідного рівня знань для учнів. Через це, на жаль, люди виїжджають, шукаючи безпечніших та комфортніших місць для себе та дітей.
Чи збільшилася в прикордонні кількість населених пунктів, в яких постійно вже ніхто не проживає?
Останнім часом два населених пункти додалися. Загалом із 5-ти кілометрової зони евакуювали всіх дітей. У багатьох населених пунктах Новгород-Сіверської громади значно поменшало людей. В окремих селах, наприклад, було 300 жителів, а зараз залишилися від 20 до 30. Активний рух іде вглиб регіону. Люди бачать, що ситуація ускладнюється, тому вимушені покидати свої домівки і виїжджати.
Спостерігаючи за тим, як ворог обстрілює Новгород-Сіверський, складається враження, що місто росіяни просто хочуть знищити заради того, щоб знищити. Адже обстрілюють цивільні об'єкти.
Я погоджуюся з цим. Це системне і цілеспрямоване руйнування всього. Якщо ми проаналізуємо влучання, наприклад, за останній місяць, то це - будівля районної ради, в якій розташовувалася і районна військова адміністрація, універмаг "Ярославна", що був свого часу візитівкою центру міста, центр зайнятості, бібліотека, яка мала статус історичної пам'ятки – будинок купця Мєдвєдєва… Остання будівля вистояла у роки Другої світової війни, однак зараз росіяни її зруйнували..
Як бачимо, жодних військових об’єктів немає. Всі цілі – виключно цивільні. Також було влучання у житловий будинок, в якому мешкали двоє літніх людей. На жаль, чоловік загинув, жінку встигли евакуювати. Їхня домівка згоріла…
В Авдіївці (село в Новогород-Сіверському районі, – УНІАН) російські військові знищили ліцей – у заклад влучили три "Герані". Це був один із найкращих ліцеїв у районі – там відремонтували харчоблок, було зроблене сучасне укриття. Дитсадок, розташований поряд, теж користувався тим укриттям. Це був дуже сучасний заклад, осередок сучасних знань, скрізь – квіти та зручний дитячий простір. Громада розширювала його, плануючи підвозити дітей із сусідніх населених пунктів… Там військових ніколи не було. Але росіяни все зруйнували (раніше в Авдіївці дрон влучив у магазин, розташований навпроти учбового закладу, продавчиня загинула на робочому місці).
Тобто, ми бачимо, що росіяни просто нас знищують. Б’ють по людях, по містах, по прикордонню, випалюючи його. Люди страждають. А ворог показує свою реальну сутність, щоб ні в кого вже не залишилося ілюзій про якусь дружбу чи "братні народи". Росіяни нам точно не брати!
Новгород-Сіверський розташований дуже близько до кордону з Росією. Тож родинні зв’язки насправді були доволі тісними. Чи спілкуються зараз місцеві мешканці зі своїми родичами в Росії? Знаєте такі історії?
Так, родинні зв'язки були. Однак, про що зараз спілкуватися? У Росії люди перебувають під впливом пропаганди, спілкуватися більше немає про що. З початку року у нашому районі двоє загиблих і сімнадцять поранених серед цивільних.
Чи документуються завдані збитки? Хто веде такий облік?
У громадах створені спеціальні комісії, вони все фіксують. Також поліція та СБУ документують, відкриваючи і розслідуючи кримінальне провадження.
У Новгород-Сіверській та Семенівській громадах люди отримують відшкодування від держави тільки за знищене майно. Тобто комісія обстежує, дані вносяться в систему і через "Дію" власники можуть отримати кошти за знищене майно.
У Понорницькій і Коропській громадах місцеві жителі можуть отримати відшкодування також за пошкодження майна. У громадах, що входять до зони бойових дій, як Новгород-Сіверська, Семенівська, пошкоджене майно фіксується. Проте поки кошти не виплачуються, оскільки висока ймовірність того, що воно знову може бути пошкоджене чи зруйноване.
Ви вже згадали про заклади освіти. Як у таких небезпечних умовах працюють інші школи? Лікарні?
Лікарні працюють без особливих змін. Маємо все, що необхідно для безперебійного надання медичної допомоги та послуг. Тепло, вода подається. Генераторами вони теж забезпечені.
Школи переважно працюють - і офлайн, і онлайн. Як я вже казав, якщо повітряна тривога, то діти до школи не йдуть… Загалом, рішення щодо форми навчання ухвалюються педагогічними колективами разом із батьками.
Якої підтримки потребують громади району? Раніше ви казали, приміром, про генератори.
Зараз нічого не змінилось. Дуже потрібні генератори, зарядні станції, блоки живлення для освітніх, адміністративних закладів. Різноманітні генератори - взагалі в дуже великій кількості. Було б непогано роздати їх багатоповерхівкам – хоча б один на під'їзд для заряджання мешканцями своїх пристроїв. Адже, наприклад, взимку, за відсутності світла, люди часто використовують акумулятори для живлення газових котлів у квартирах. Однак пристрої розряджаються, і коли довго немає електропостачання, це стає проблемою.
Після багатьох влучань і руйнувань громаді потрібні будматеріали, матеріали для заміни вікон.
Чи збільшується коло тих, хто хоче допомагати?
Працюють одні і ті ж благодійні організації. Їх коло не розширюється. А деякі взагалі скорочують фінансування. Проте місцеві жителі вдячні за будь-яку допомогу. Адже під час війни нічого немає стабільного, а в прикордонні – тим більше. Сьогодні ви маєте дім і щось у домі, а після обстрілу можете лишитися в тому, в чому вибігли з будинку. Такі реалії життя поблизу російського кордону.
Як ви вважаєте, чи реально усе тут відновити, відбудувати все пошкоджене? Скільки часу це може тривати?
Складно сказати з позицій сьогодення. Але я думаю, якщо буде фінансування, то відремонтувати, відновити пошкоджені будівлі можливо упродовж кількох років.
А от що робити з випаленими селами? Ми втратили багато людей: хтось загинув, хтось виїхав і навряд чи повернеться. І через те, що просто немає людей, багато чого ми вже не зможемо відновити. Війна катастрофічно поглиблює демографічну кризу, яка на півночі Чернігівщини спостерігається з 80-х років ХХ століття.
Новгород-Сіверський район – мала Батьківщина другого президента України Леоніда Кучми. З перших днів повномасштабного вторгнення російські війська в місто не заходили, оминули і пішли на Чернігів. Чула, як після деокупації області місцеві напівжартома, напівсерйозно говорили, що їхнє місто не чіпали, тому що, можливо, Кучма домовився із Путіним. Чи приїжджав експрезидент в громаду під час війни? Чи був він останніми роками в рідному селі Чайкине?
Наскільки я знаю, останніми роками Леонід Кучма на свою малу Батьківщину не приїздив. З приводу того, що росіяни не заходили сюди, і Кучма домовився, я так не думаю. Російських військ не було в Новгороді-Сіверському, не було і в Шостці (Сумська область, – УНІАН). Але основна причина в тому, що під час повномасштабного вторгнення через багато населених пунктів росіяни пройшли транзитом. У Новгороді-Сіверському російські військові доїхали до мосту через Десну на Шостку і розвернулися, тому що його було підірвано, а далі вони пішли на Чернігів.
У росіян не було особового складу виставляти повсюди комендатури. Блок-пост біля Новгорода-Сіверського був встановлений, але не було достатньо людей заходити в місто й робити зачистку. Звісно, для місцевого населення це був позитив. Ми розуміємо обсяг воєнних злочинів, які російські військові скоїли в тих населених пунктах, куди вони зайшли.
Як бачимо зараз, вони знищують Новгород-Сіверський, у Чайкине неодноразово прилітало. На жаль, для Путіна немає жодних стримуючих обставин. Він же і сам сюди приїздив, а потім через двадцять років його армія все тут знищує.
Чи є у місцевих мешканців сподівання і віра у те, що цю війну можна завершити дипломатично? Чи все-таки все вирішиться на полі бою?
В Новгород-Сіверському районі у людей такі ж погляди, як у всій державі: хтось вважає, що можна, хтось – ні. Ймовірно, ще хтось залишається в полоні ілюзій, шукає причинно-наслідкові зв'язки між обстрілами. Однак реальність жорстокіша – наш ворог просто знищує все, до чого може дістатися.
Вважаю, що всі війни закінчуються дипломатичним шляхом в будь-якому разі. Але, на моє переконання, поки в росіян буде ресурс і спроможність вести бойові дії в Україні, вони будуть їх вести. Ось, коли вони не зможуть, тоді все закінчиться.
Обстріли цивільних об'єктів тривають, і, на мою думку, ворог має мету – викликати спротив серед місцевого населення, налаштувати людей проти українських військових. Логіку росіян складно пояснити: вони хочуть, щоб місцеві протестували проти Сил оборони? Щоб люди виходили і казали, щоб ми здавалися? Я просто не знаю, як вони це уявляють…
На що розраховує ворог пояснити неможливо. Але, за моїми спостереженнями, постійні обстріли, вбивства цивільних викликають зворотній ефект – ненависть до росіян і всього російського. А закінчення війни залежить виключно від них. Не ми її починали, не нам її закінчувати. Ми готові зупинитися.