Днями минає третя річниця з дня визволення Херсона від російських загарбників, і протягом усього цього часу окупанти не полишають спроб знищити місто. Про те, як і чим живе фронтовий Херсон, дізнавався УНІАН.
Херсон – єдиний обласний центр України, який росіянам вдалося окупувати після початку повномасштабного вторгнення. Проте 11 листопада 2022 року, після дев’яти місяців окупації, Сили оборони України визволили місто, змусивши російські війська відступити на лівий берег Дніпра. Відтоді саме звідти ворог постійно обстрілює Херсон з усіх наявних видів озброєнь, намагаючись зробити життя містян нестерпним.
Росіяни у прямому сенсі полюють на херсонців на вулицях та у транспорті: за допомогою FPV-дронів, або ж влаштовуючи "килимові" артилерійські бомбардування. Але, попри це, місто живе, працює і навіть зустрічає знамениту кіноакторку Анджеліну Джолі…
Місто під прицілом
Злість росіян на Херсон, який, попри дев’ять місяців окупації і намагання окупантів вписати його в свою Конституцію, не зламався, не здався і не припиняв чинити спротив, містяни відчувають щодня. Єдине – за три роки збільшився арсенал зброї, яку використовує ворог.
Так, на початку 2023 року місто, переважно, потерпало від мінометних та артилерійських обстрілів, ударів із "Градів" і танків (тобто від техніки ближнього бою). Тоді найбільше страждали райони, розташовані ближче до Дніпра, – їх буквально накривали вогнем, тоді як дальні майже не зачіпали, зброя просто не діставала. Зараз же ситуація змінилась: росіяни почали активніше застосовувати керовані авіабомби (КАБи) та дрони-камікадзе "Шахеди". Обстрілів із "Градів" поменшало, але загальна кількість атак із повітря – зросла. Цьогоріч дронів стало ще більше, але й артилерійські та авіаудари не припиняються теж…
"На жаль, Херсон знищують: щодня руйнуються будинки, людські життя. Кожного дня по місту прильоти... Загиблі, поранені – це майже щоденна реальність. Нас обстрілюють усім, чим можуть: багато дронів, артилерія, танки, КАБи… І все це – майже без повідомлень для світу", - розповідає керівник ГО "Сильні Бо Вільні" Ігор Чорний.
За його словами, російські війська цілеспрямовано винищують місто – район за районом. Найбільше потерпають від обстрілів прибережжя та центральна частина. А зараз під прицілом також приватний сектор, де ніколи не було військових, але ворог зносить будинки десятками.
За оцінками місцевої влади, приблизно 80% об’єктів у Херсоні пошкоджені або зруйновані. Чим ближче до берега Дніпра – тим гірше. У спальних районах майже не лишилося будинків, яких війна не торкнулася: одні - посічені уламками, інші – без цілих вікон (лише за один день активних обстрілів може бути забито понад триста вікон).
Ті, хто приходять на допомогу
"Латають" усі пошкодження – лагодять дахи, відкачують воду з підвалів, дістають з-під завалів людей, евакуйовують мешканців та рятують тварин - робітники Херсонської обласної комунальної аварійно-рятувальної служби (ХОКАРС). З грудня 2022 року команда відпрацювала понад 9 тисяч звернень, працюючи і вдень, і вночі.
"Приблизно 90% міста має вікна, "зашиті" саме нашою службою – 182760 штук", - розповів УНІАН керівник ХОКАРС Максим Курчик.
"Одразу після деокупації у нас було лише семеро рятувальників. Зараз у штаті – сто сорок сім осіб", - додає він.
За його словами, якщо спочатку набирали усіх, хто готовий був працювати, то згодом жорстко відсіювали кандидатів, формуючи сильну команду справжніх фахівців. Тож сьогодні в складі ХОКАРС працюють рятувальний, будівельний, логістичний, транспортний підрозділи та відділ гуманітарного розмінування.
"Не можу сказати, що маємо кадровий дефіцит, однак певні проблеми є: у Херсоні фізично залишилося небагато людей, і знайти профільних спеціалістів – екскаваторників, кранівників, вишкарів – дуже складно. У місті їх практично немає, а з інших областей мало хто погоджується приїхати", - говорить Курчик.
Це не дивує, адже навіть робота рятувальників та комунальників у Херсоні – смертельно небезпечна.
"Дрони постійно полюють на комунальні служби. У своїх пабліках росіяни відкрито пишуть, що ми – їхня пріоритетна ціль", – розповідає керівник ХОКАРС.
Він згадує, як торік п’ятеро працівників, які виконували роботи на даху пошкодженого вибухом будинку, дістали поранення через удар дрона: "Російський дрон помітив, що люди працюють, зрозумів, що це комунальники, і цілеспрямовано атакував – вибухнув просто над ними".
Ба більше, усі служби – енергетики, водоканал, газовики, поліція – часто потрапляють і під повторні обстріли. Лиш тільки усі виїжджають на місце ліквідовувати наслідки прильоту, може початись новий артобстріл – по тому ж району, а іноді й по тому ж місцю. А як тільки стихне і люди знову починають працювати, можуть прилетіти ще й дрони…
Попри це, за словами Курчика, люди продовжують виходити на роботу: "Щоб люди відчували: про них піклуються, вони не залишилися сам на сам із бідою".
Відрізані війною
Звісно, рятувальники і комунальники – не безсмертні. Тож, зважаючи на постійну небезпеку, кожен виїзд ретельно планують. І часто діють спільно з військовими, які "прикривають" роботу цивільних спеціальними приладами для виявлення БПЛА, захищають їх засобами радіоелектронної боротьби та прикривають власною зброєю.
Втім, існують райони, куди навіть із захистом виїжджати ніхто не ризикне. "Вздовж Дніпра виживаність – нульова. Є пряма заборона на в’їзд: туди можуть потрапляти хіба військові. Ми туди взагалі більше не виїжджаємо", – говорить керівник ХОКАРС.
Ще одна "червона зона" - район, який місцеві називають Островом. Росіяни не полишають спроб зруйнувати КАБами міст – єдину автомобільну артерію, яка сполучає мікрорайон з Херсоном. Зараз тут немає ні газу, ні світла, ні питної води. Проте все ще залишаються близько двохсот містян.
За словами керівника ХОКАРС Максима Курчика, проводити там відновлювальні роботи – означає наражати усіх на величезну небезпеку: "Будь-які роботи привертають увагу росіян. Можливо, вони думають, що, якщо щось робиться, то це військові, адже цивільних там залишилося зовсім мало".
"Опалення там не буде. Росіяни перебили газову трубу, яка проходила під мостом, і відновити її неможливо за нинішньої безпекової ситуації", - додає заступник начальника Херсонської ОВА Олександр Толоконніков.
З огляду на це, місцева влада пропонує жителям Острова евакуацію в місця, де є тепло, вода, їжа та всі необхідні для життя умови. Втім, на жаль, більшість все одно відмовляється їхати. "Наскільки я знаю, там залишаються, переважно, люди похилого віку або ті, хто боїться за свої домівки, боїться мародерів, – каже Толоконніков. – Дехто вважає, що краще залишитися у власному будинку під обстрілами, ніж у безпеці, але в чужому місці".
Ці слова підтверджують волонтери. "Буває так: вивозимо, вони виїжджають у безпечніше місце, закуповуються, розв’язують свої справи, і повертаються", – говорить керівник ГО "Сильні бо вільні" Ігор Чорний.
В Херсонській ОВА вважають, що з настанням холодів, ймовірно, частину людей з Острова вдасться вмовити на виїзд. А ті, хто залишаться, і ті, хто змушений буде забезпечувати на Острові "Пункти незламності" - від поліції та медиків до волонтерів – ризикуватимуть життям, адже район – під постійним ворожим вогнем.
Люди звикають до всього
Попри те, що вибухи в Херсоні лунають щодня, містяни, схоже, вже призвичаїлися до небезпеки й навіть мають умовний "графік обстрілів". Як розповів УНІАН заступник начальника Херсонської ОВА Олександр Толоконніков, росіяни, переважно, сильно гатять по місту до сьомої-восьмої ранку, після - трохи затихає. І саме в цей час – хоча жодних гарантій безпеки не існує – херсонці починають поратись по своїх справах: хтось йде в магазин, хтось їде на ринок, хтось біжить за держпослугами… Таке життя "вирує" приблизно до 12:00, потім містяни воліють перебувати вдома.
За даними ОВА, станом на сьогодні у Херсоні залишаються близько 60 тисяч осіб (до російської окупації в місті проживало 300 тисяч осіб). При цьому, 70% містян – це люди віком 50+. Решта – переважно ті, хто працює у сфері надання послуг, рятувальники, медики, поліцейські тощо.
"Коли після деокупації я їхав до Херсона, думав, що в таких умовах працювати взагалі неможливо, і що у місті мають бути тільки військові. Але, як показує життя, люди до всього звикають", - говорить Толоконніков.
В Херсоні працюють державні установи, лікарні, магазини, ринки, супермаркети і навіть кафе, діють пункти підтримки, ветеранські та дитячі центри. Приміром, ГО "Сильні Бо Вільні" опікуються створеним простором "Дитинство" - у підвальному приміщенні, захищеному мішками з піском та габіонами на вікнах, діти співають, танцюють, беруть участь в іграх та конкурсах.
Аби захистити містян, у Херсонській громаді – на зупинках, біля супермаркетів та ринків - встановлено понад 300 вуличних бетонних укриттів. І ними, схоже, люди користуються навіть частіше, ніж капітальними сховищами.
"Зазвичай на повітряну тривогу ніхто особливо не реагує. Але, коли чують вибухи з лівого берега, або звуки дрона – тоді ховаються, - розповідає Толоконніков. – Дехто купує собі спеціальні детектори, які сигналізують, якщо десь поблизу з’являється БПЛА".
Ще один елемент захисту від атак FPV-дронів – антидронові сітки, які попередньо тестують на спеціальному полігоні. "Ми тестували городні сітки (огіркові), що з пластику, але вони не підходять – дрон пролітає і пробиває лопатями, – розповідає Толоконніков. – Тому використовуємо сітки з нейлонової нитки. Вони слугуватимуть 2-3 роки, може й більше, але сподіваємося, що на більше вони нам не знадобляться".
Спочатку такі сітки були актуальні на ділянці дороги Миколаїв-Херсон, згодом ними почали закривати логістичні шляхи по місту, під’їзди до Херсона з різних боків, лікарні та іншу критичну інфраструктуру. На одній з ділянок, захищених антидроновими сітками, і зроблене фото Анджеліни Джолі, яке розлетілось мережею.
"Попри постійну загрозу для життя – дронові атаки, обстріли, прильоти КАБів – у Херсоні чисто, вчасно вивозиться сміття, працюють комунальні служби. Малий бізнес тримається: люди відкривають нові точки, заходять у кав’ярні просто випити кави й відчути щось нормальне, – говорить волонтер Ігор Чорний. – Місто живе. Навіть у найнебезпечніших районах люди працюють, ходять у магазини, їздять на роботу. Це звучить страшно, але така реальність стає буденністю. Херсонці навчилися підлаштовуватися під війну й роблять усе, аби місто залишалося живим. І, поки ми тут, воно буде жити!".
А ще – ті, хто дев’ять місяців в окупації відчував на собі "братні обійми" росіян – ніколи і ні за яких обставин не погодяться на повернення "русского мира".
Марта Нетюхайло