Війна на виснаження, про яку так багато говорилося і писалося, де факто, розпочалася. І нам потрібно, по-перше, зрозуміти, що це нова реальність. По-друге, треба думати, як адаптуватися до цієї нової реальності.
Що змінилося? По суті, Україна та Росія зняли будь-які запобіжники по ударах по критичній інфраструктурі. Єдиною "червоної лінією", схоже, залишаються удари по нафтовій інфраструктурі Новоросійська та критичній портовій інфраструктурі Одеси.
Чому? Головна причина - США, схоже, остаточно визначилися з тим, що їхня економічна ціль - повністю видавити РФ з європейського ринку нафти та газу. Пропозиції Кремля (Дмітрієва) по Арктиці та рідкоземи, схоже, відкладені у бік. Не викинуті, а відкладені до того моменту, коли в Кремлі приймуть рішення вести переговори, а не водити за ніс. І тепер ціль Вашингтона - вести енергетичну війну чужими руками.
Цих "рук" є кілька. З однієї сторони - це європейці, які прийняли рішення дещо прискоритися і до 2027 року відмовитися від російських енергоносіїв. З іншої - це країни Перської затоки, які поступово збільшують видобуток нафти і обрізають можливості росіян на ринках Індії та Китаю (збільшення видобутку дещо знизить ціну і робитиме російську нафту менш конкурентною). І, нарешті, третя "рука" - це українські удари по НПЗ та по транспортній інфраструктурі російського нафтогазового комплексу. Наші сьогоднішні можливості не дозволять зупинити цю саму інфраструктуру, але є тактикою тисячі порізів.
Чи могло бути інакше? Поворотною точкою стала, де-факто, відмова Путіна піти на пропозиції Трампа і погодитися на певні поступки.
Путін був щиро впевнений, що він зможе водити Трампа за ніс.
Також варто розуміти: Путін вважає, що він переміг Трампа в тому плані, що він виграв кілька місяців, коли він може робити майже що завгодно. Його ставка (я б сказав сліпа віра) на три речі: фронт посиплеться, Україна замерзне, Європа злякається. Такого не буде, але він живе в цих реаліях. Плюс, він перестав мислити категоріями довгих часових періодів. Його планувальний горизонт 5-6 місяців.
Також треба брати до уваги російські еліти та їхні перспективи. Валдай підтвердив відсутність стратегії і ставку на міфи. Якщо коротко, в Росії відбуваються наступні процеси:
1. Путін не може і не хоче зупинити війну, а оточення дає йому меседжі, які читаються, як безкінечне продовження війни.
2. При цьому, Путіну говорять про безмежність ресурсів, бо йому це подобається. Еліти ж розуміють, що процес іде у прірву і готуються до транзиту, хоча бояться про це говорити вголос. Про міфічність безмежності ресурсів розуміють всі.
3. Поки, найбільш готовими до транзиту є тандем Ковальчуки-Кірієнко, хоча, думаю, вони вважають, що їм потрібно продовження війни ще приблизно рік (для добудови чебурнету, збільшення ваги в регіонах і, можливо, через силову складову). Зрештою, іншим головним групам потрібно рік-півтора, щоб бути готовими до транзиту.
Отже, проміжкові висновки. Війна вийшла (можливо, остаточно) з власне воєнної логіки і перейшла в стадію економічної пост воєнної логіки великих країн. Схоже, ця зміна поки незрозуміла в Києві майже нікому.
Я залишаюся при думці, що завершення війни буде багато в чому залежати від переговорів США-Китай.
На жаль, вірогідність мобілізації в Росії зростає. Нам треба готуватися до погіршення енергетичної ситуації.
Але головне, нам потрібно придумати те, якою має бути Україна в пост воєнній логіці великих країн. Бо ми маємо стати цікавими для переговорників. Статус "щита Європи" хороший, але тільки в дуже короткотривалій перспективі.