Нещодавно президент публічно визнав роботу Повітряних сил по "Шахедах" незадовільною.
Напередодні стався черговий повітряний напад Росії на територію нашої країни. Президент України Володимир Зеленський наголосив, що під час відбиття масованої російської повітряної атаки робота Повітряних сил Збройних сил України, а саме збиття ударних дронів типу "Шахед", була незадовільною. Крім того, глава держави підкреслив, що у України не стало менше ракет протиповітряної оборони, але стало більше ракет у росіян під час атак. Він наголосив, що росіяни в рази збільшили і кількість "Шахедів", утім Україна збільшила кількість перехоплювачів та мобільних вогневих груп.
Про критику роботи сил протиповітряної оборони та проблеми, які наразі є у цій сфері, УНІАН поговорив з Анатолієм Храпчинським, офіцером резерву Повітряних сил Збройних сил України, директором з розвитку оборонного підприємства.
Президент публічно визнав роботу Повітряних сил по "Шахедах" незадовільною. Це провал конкретної ночі чи наслідок накопичених помилок у системі ППО?
Це не провал однієї ночі, а наслідок накопичених стратегічних помилок на рівні всієї держави. Достатньо згадати початок 2025 року, коли з Повітряних сил масово переводили людей у Сухопутні війська. І забирали насамперед фахівців із мобільних вогневих груп, тобто з тієї ланки, яка безпосередньо працює по "Шахедах".
Друге - важливо чесно сказати: у світі не існує готової, універсальної системи, здатної гарантовано закрити небо від масованих дронових атак. Ми зараз перебуваємо в режимі пошуку рішень і інструментів, а не експлуатації "ідеальної моделі".
Третій момент - критичний дефіцит засобів перехоплення. Це прямо визнав і президент: нещодавно ми отримали лише часткове посилення ракетного компонента, а до цього об’єктивно не мали спроможності повноцінно перекривати повітряний простір.
Четверте - ресурсні обмеження. Ми обмежені і фінансово, і технологічно, а західні партнери не поспішають надавати нам необхідну кількість саме тих засобів, які потрібні для боротьби з "Шахедами". Для прикладу: РЛС у складі IRIS-T бачить ціль типу "Шахед" на дистанції близько 30 км, але вартість такої РЛС - орієнтовно 17 млн євро. Це не масштабоване рішення.
Крім того, більшість класичних радіолокаційних систем взагалі не проєктувалися під такі цілі. Для них "Шахед" - це шум, птах або перешкода, яка автоматично відсіюється алгоритмами фільтрації.
У підсумку ми маємо системну проблему: держава не виділила достатнього фінансового ресурсу на побудову комплексної, багаторівневої ППО. Західні партнери передавали те, що вважали доцільним, але не завжди те, що ми прямо запитували. А наш базовий запит простий - масова детекція і дешеві засоби перехоплення.
Так, ми шукаємо альтернативи - зокрема рішення дронової ППО. Але й тут є об’єктивні обмеження: у мінусові температури такі системи різко втрачають ефективність, їхні тактико-технічні характеристики падають до 50%. Це означає, що рішення потребують доопрацювання, а не декларацій.
І ще одна ключова проблема - відсутність чіткого технічного завдання. Більшість рішень, які сьогодні пропонують українські компанії, - це власна ініціатива, народжена у прямій взаємодії з окремими бойовими підрозділами, а не результат системного державного замовлення.
Для порівняння: Британія діє інакше. Вона формулює чітке ТЗ, наприклад, ракета з заданою дальністю та ціною до мільйона доларів - і відкрито пропонує це ринку. Компаніям виділяється фінансування, визначаються строки, і держава отримує результат. В Україні ж більшість рішень у сфері оборони створювалися приватними компаніями фактично "на свій ризик", без системного фінансування з боку держави.
Людей загалом не вистачає. Якби кадрового дефіциту не було, держава не створювала б ініціативи для формування мобільних вогневих груп з охочих і не дозволяла б приватним компаніям самостійно закуповувати засоби перехоплення для посилення захисту. Ці рішення прямо свідчать про те, що навантаження на систему ППО перевищує наявні людські ресурси.
Повертаючись до питання ППО в цілому: якщо задіяні перехоплювачі, мобільні вогневі групи, F-16, то де саме "ламається" цей ланцюжок? Чи може бути так, що Повітряні сили знають про проблему, але бояться визнавати її масштаби? І чому так?
Цей ланцюг "ламається" не на рівні Повітряних сил. Вони не можуть вийти й закликати донатити на Patriot чи IRIS-T, вимагати будівництва заводів для виробництва ракет AIM під F-16 або публічно критикувати державні рішення - це армія, а не політичний суб’єкт.
Повітряні сили працюють у межах тих інструментів, які їм надали: ресурсів держави, підтримки "коаліції охочих" і допомоги партнерів. Навіть по F-16 - їх залучення стало можливим насамперед завдяки ініціативі, а не через надлишок ресурсів.
Найпростіше звинуватити військових у тому, що "не все збили". Але ключове питання інше: чи дали їм достатньо засобів перехоплення і чи створили інституційну рамку, яка системно шукає й масштабує рішення протидії повітряним загрозам. Саме тут і є основний розрив.
Чи адаптувалася Росія настільки, що нинішня модель захисту Києва вже застаріла? "Шахедні" траси" одні й ті самі, по суті, залишаються. Якщо маршрути заходу "Шахедів" на Київ повторюються раз у раз, то це прорахунок у плануванні оборони чи свідомий ризик, на який ідуть через нестачу ресурсів і людей?
Після кожного обстрілу з’являються заголовки про те, що "ворог змінив тактику". Насправді тактика не змінювалася з першого масованого удару. Це системна терористична модель: атаки по критичній енергетиці й стратегічних об’єктах із максимальним розрахунком на шкоду цивільному населенню.
Змінюється не тактика, а масштаб і технічна складова. Росія постійно нарощує кількість засобів ураження та модернізує їх: балістичні ракети стають складнішими, виробництво "Шахедів" зростає, і в атаках одночасно використовується дедалі більше дронів.
Водночас Україна не виробляє власних зенітних ракет і не має повноцінного серійного виробництва систем ППО. Усе, чим ми працюємо, - це допомога західних партнерів, включно з боєприпасами навіть до радянських комплексів. Наприклад, британські системи Raven - це важливе підсилення, але їхній радіус дії 5-10 км. Щоб перекрити простір, їх потрібно десятки, якщо не сотні.
Тому теза про "ті самі маршрути" - некоректна. Дрони заходять з тих самих напрямків, але в значно більшій кількості. І ключове питання не в тому, чому вони летять у Київ, а звідки вони злітають і чому ми не системно працюємо по місцях зберігання, збірки та формування ударних груп.
І це вже не питання до Повітряних сил. Це питання до загальної архітектури війни: до можливостей наших deep strike і mid strike по території Росії та до того, як держава вибудовує логіку знищення загрози ще до її виходу на маршрут.
А хто може змінити цю систему? Хто її має змінювати?
Маємо надію що новопризначеному міністру оборони це вдасться. Саме він має змінити систему в цілому. Бо протиповітряна оборона - це не лише перехоплення цілей у повітрі.
Давайте пригадаємо, що частину масованих обстрілів уже вдалося зірвати завдяки правильним діям Сил оборони. Операція "Павутина" суттєво обмежила можливості стратегічної авіації Росії, ми бачимо скорочення і кількості пусків, і кількості вильотів стратегічної авіації.
Саме новий підхід, асиметричні дії та технологічність війни дають можливість змінити ситуацію на нашу користь.
Про енергетику. Чи могла призвести до ударів по енергетиці Київщини неправильна логістика й розподіл засобів ППО між регіонами? Чому столиця зараз начебто стала вразливішою? Через кількість того, що запускає Росія?
Ключова причина - не логістика, а кількість засобів ураження, які запускає Росія. Якщо перші масовані обстріли були розподілені по всій території України, то зараз удари йдуть точково по регіонах. Якщо це Київ - б’ють по Київщині. Якщо захід - концентрують засоби там, паралельно розтягуючи систему ППО, навантажуючи центр країни.
Щоночі максимальне навантаження припадає також на фронтові й прикордонні регіони - Донеччину, Дніпропетровщину, Запоріжжя, Одещину. Умовно кажучи, у нас є 10 засобів, а потрібно 100. І ворог цілеспрямовано "ганяє" нашу ППО по всій країні, змушуючи реагувати в режимі постійного дефіциту.
Тому некоректно говорити, що все зводиться до неправильного розподілу. Проблема в масштабі загрози. Лише у жовтні Росія застосувала близько 95 ракет "Іскандер-М". Для порівняння: у світі виробляється приблизно 500 ракет PAC-3 (для протидії балістиці) на рік. І це ми говоримо лише про статистику по одному типу ракет за жовтень, а ворог використовує і інші типи балістичних ракет. За таких умов питання не в окремому секторі, а в системному браку засобів.
Ще такий цікавий момент відносно того, як ви зауважили вже, що росіяни запускають більше своїх цілей. Зеленський також заявив, що в України не стало менше ракет протиповітряної оборони, але стало більше ракет у росіян під час атак. То чи не означає це, що система захисту Києва більше не відповідає масштабу загрози і потребує принципово іншої архітектури, а не якихось точкових посилень?
Перебудова системи ППО справді потрібна, але вона має бути розумною. Йдеться не про класичну логіку "виявив - збив", а про іншу архітектуру: виявлення, класифікацію, пріоритезацію цілей і вибір адекватного засобу перехоплення. Саме така система відповідає масштабу нинішньої загрози.
Президент абсолютно правильно зазначає: у росіян ракет стало більше, а в нас - ні. Причина проста - Європа так і не змогла розігнати виробничі потужності, щоб забезпечити Україну необхідною кількістю зенітних ракет.
У нас уже є європейські системи ППО, які стоять без боєкомплекту, бо відповідні ракети там більше не виробляються. Європа не була готова до затяжної війни такого масштабу. І це точно не питання до військових - це питання до промисловості та стратегічного планування, чому виробництво зенітних ракет так і не було розгорнуте в потрібних обсягах.
На вашу думку, які конкретні елементи системи ППО Києва є провальними, якщо так можна сказати: розміщення засобів, управління, реакція на зміну маршрутів дронів чи взаємодія між підрозділами? Чи немає чогось конкретного одного чи кількох, що можна виділити?
Ключова проблема - колосальна нестача особового складу й засобів перехоплення. Нам часто пропонують дрони-перехоплювачі як універсальне рішення, але за температури близько -15°C їхні тактико-технічні характеристики падають майже на 50%. Це об’єктивне фізичне обмеження.
Ситуація загалом комплексна. Тут критично важлива системна взаємодія з європейськими компаніями. Більшість західних радіолокаційних засобів не "бачать" "Шахед" не тому, що це неможливо, а тому, що такі цілі спочатку не були закладені в логіку їхньої роботи. Для РЛС - це надто мала й повільна ціль, яка відсіюється на програмному рівні.
Фактично йдеться про зміну підходу до обробки сигнатур: на рівні програмного забезпечення можна суттєво покращити здатність РЛС виявляти малі, низькошвидкісні цілі. І саме в цьому напрямку лежить один із реальних шляхів посилення системи, а не в пошуку "чарівного" окремого елементу.