Військовий психолог, майор Збройних сил України Вікторія Кравченко розповіла в інтерв’ю УНІАН про психологічну підготовку мобілізованих, адаптацію військових після повернення з фронту, систему психологічної реабілітації в Україні та дефіцит висококваліфікованих психологів, а також порадила, як правильно спілкуватися з людьми, які отримали фізичні травми внаслідок війни.
Пані Вікторіє, як ви почали працювати саме військовим психологом? Де цьому навчалися?
У 2008 році я вступила до Київського національного університету ім. Т. Шевченка на спеціальність "Військова психологія". Впродовж п’яти років я навчалася там, була курсантом. Після випуску нас, як військовозобов'язаних, розподіляли по військових частинах. Мене було розподілено за моєю спеціальністю, тому з 2013 року свої теоретичні знання я почала використовувати на практиці.
Психологія - дуже тонка штука, є багато нюансів, тому навчання не закінчується: впродовж 14 років я постійно навчаюся і практикую. Нові напрямки – це зараз дуже актуально. Ми шукаємо найефективніший спосіб для допомоги людям, постраждалим внаслідок війни. Мова йде про ПТСР (посттравматичний стресовий розлад).
Яка ваша місія на війні?
Як людини, свідомої українки, моя місія – це зробити все можливе й неможливе, все для того, щоб весь жах, який коїться в нашій країні, швидше закінчився. Щоб скоріше настала наша перемога, швидше прибрати усю нечисть з нашої землі. А місія як військового психолога – це морально-психологічне забезпечення кожного військовослужбовця індивідуально, та колективу в цілому. Найголовніше – це збереження життя і здоров'я як фізичного, так і психологічного.
Насправді у нас все тільки починається. Далі дуже багато роботи очікує на всіх психологів – і військових, і цивільних. Наша головна задача – убезпечити військовослужбовців від можливих наслідків їхніх травм, щоб вони повернулися потім до нормального життя. А зараз, в умовах бойових дій, щоб військові не усамітнювалися у своїх станах, працювати з ними регулярно, просто хоча б розмовляли.
А ще одна моя місія (коли є час і можливість) – у волонтерській діяльності. Мої підписники у соцмережах дуже допомагають. Ми організовуємо збори на потрібні речі для військових. Також раніше збирали для внутрішньо переміщених осіб, зараз – для дітей-сиріт та діточок наших загиблих героїв й героїнь.
Розкажіть з вашої практики, що повинен знати та вміти військовий психолог?
Тут дуже широкий спектр, у двох словах не розкажеш. Але основне, на мою думку, військовий психолог – це людина, яка розуміється в усіх тонкощах військової служби, тобто знає усі нюанси статуту, проходження військової служби. Також психолог повинен вміти спостерігати за поведінкою бійців, вивчати її, і обов'язково розмовляти. Виговоритися – дуже важливо.
Крім того, військовий психолог повинен вміти навчити військовослужбовців у своєму підрозділі елементарним методам самодопомоги під час виникнення стресових ситуацій і негативних психічних станів. І навчити так, щоб вони, дійсно, зрозуміли. Тобто доступною мовою, а не якимись зарозумілими словами, щоб людина у стресовій ситуації могла просто згадати це й допомогти собі.
Здається, уміння розмовляти й слухати – це основне для психолога і на війні, і поза нею.
Так, вміння розмовляти й вислуховувати – це сутність психолога. Він самостійно повинен відокремлювати проблеми, які існують в колективі, або в окремого військовослужбовця. Повинен намічати способи розв'язання цих проблем, виробляти пропозиції щодо надання психологічної допомоги й донести їх до командира підрозділу. Адже в армії все повинно робитися й робиться по команді, без дозволу командира ми нічого не можемо і не маємо права робити.
Важливо зазначити, що робота військового психолога – це завжди високий темп, доводиться заповнювати багато документів, як правило, в умовах дефіциту часу. Документація – необхідний момент. При цьому людина повинна бути максимально сконцентрованою, щоб нічого не упустити, не допустити помилок.
Військовий психолог планує й проводить заходи щодо професійного психологічного відбору особового складу. Це є дуже важливим, тому що не кожна людина є психологічно та емоційно стійкою до певної діяльності. Тож для кожного роду військ чи специфіки служби є свої критерії відбору.
Також військовий психолог має бути компетентним у проведенні психологічних консультацій з військовослужбовцями, які потребують певної допомоги, підтримки. Має орієнтуватися в науково-психологічній літературі, щоб розумітися на певних актуальних проблемах і новітніх методах їх розв'язання. Знати ефективні методи та процедури обстеження військовослужбовців. Використовувати їх на практиці, тим самим вивчаючи, де є більш ефективні, а де менш ефективні методи, щоб потім в бойовій обстановці не витрачати на це час…
Це певно, основні моменти. Військові психологи повинні діяти чітко, ми не маємо права допускати помилок. Кожна помилка може виявитися не одразу, але наслідки можуть бути згубними для особового складу.
Поділіться, з якими проблемами до вас найчастіше звертаються?
Це конфіденційна інформація, я не можу її розповсюджувати. Але одна з проблем, яка найчастіше зустрічається, і про яку можу сказати – це втома.
Втома - це нормально. Адже не у всіх є можливість вчасної ротації. Військові сумують за своїми сім'ями, просто за більш-менш спокійним перепочинком. Тому час для відновлення – це проблемне питання для великої кількості військових, які перебувають на передових позиціях.
Також я консультую жінок військовослужбовців, від них найчастіше є запит про те, як спілкуватися з чоловіком, який дуже змінився за період з початку широкомасштабного вторгнення.
За вашими спостереженнями, чи легко бійці довіряються психологу?
Все залежить від людини. Всі ми дуже різні. Хтось може одразу відкритися, з кимось треба 15 хвилин поспілкуватися, поставити запитання, якось "втертися в довіру", якщо це незнайома людина.
Якщо це підрозділ, у якому ти перебуваєш вже не перший день, де знають, що ти компетентний спеціаліст, що все, що довірять тобі, залишиться лише між вами, а спілкування з тобою як з психологом допомагає, то, звичайно, це буде безпроблемно. А якщо ти нова людина в колективі, потрібно заслужити довіру. Але, з мого досвіду, на це багато часу не потрібно.
Також багато залежить від стану, в якому перебуває людина. Адже якщо в нормальному житті, у довоєнний період, людина була одна, то, перебуваючи на війні, на передових позиціях, вона дуже змінюється. Крім того, травмована людина зазвичай одразу не іде на контакт, вона може взагалі відмовитися від спілкування. Або, якщо не відмовитися, то просто сидіти...
Дуже різні ситуації бувають, тому тут однозначно сказати не можна. Все залежить від людини, від стану, в якому вона перебуває на момент спілкування з психологом.
Які проблеми існують всередині колективів на передових позиціях?
Подробиць розголошувати не можу. Розкажу лише про одну проблему, яка є, в принципі, у всіх колективах. Уявіть собі, що вас відправляють на позицію у ліс на необмежений термін. З вами, припустимо, ще десять осіб, які є окремими особистостями, з якими ви до цього не були знайомі. Тобто кожен – це індивід, окрема особистість зі своїми інтересами, своїми звичками, світоглядом. Кожна особистість – це інший світ. І ви повинні звикати до життя з цими людьми.
Може так статися, що пощастить, що усі десять чи одинадцять людей виявляться зі схожими поглядами на життя, звичками, вподобаннями тощо. Але, зазвичай, так буває рідко. І ось вам потрібно кожного дня миритися з певними моментами, які можуть вас дуже дратувати, злити. Тому конфлікти в колективах є, і це нормально.
Саме на передових позиціях, у військових колективах, де ніхто нікого не запитує, хто з ким хоче бути в одному підрозділі, на одній позиції, в основному, так відбувається. Там така специфіка. Тож люди там кожного дня намагаються переступити через себе, через якісь свої вподобання, принципи, щоб не спричиняти додаткових проблемних ситуацій. І це також є дуже великим напруженням для кожної особистості, це дає свій відбиток на психіку людини і на стан у цілому.
Виглядає так, що до виникнення таких проблем варто готувати військовослужбовців ще до того, як люди опиняться на передових позиціях. Якою має бути психологічна підготовка мобілізованих?
В ідеальному варіанті має бути психологічна підготовка, спрямована на те, щоб людина могла розуміти, які реакції у неї виникають під час стресових ситуацій, щоб знати, як діяти, як працювати з цими станами. Але, на жаль, у нас зараз немає часу на це. Тому мінімальне, що ми робимо, коли ми готуємо наших мобілізованих, - це проведення психоедукативних експрес-занять щодо надання першої психологічної допомоги під час виникнення негативних психічних станів. Це потрібно, щоб військовослужбовець міг допомогти собі, і, якщо стан дозволяє, своєму побратиму. Також проводимо заняття щодо збереження та відновлення психологічного здоров'я і навчання методам самодопомоги та саморегуляції.
Це основний мінімум, який повинні знати не тільки мобілізовані, не тільки кожен військовослужбовець, а й кожен громадянин України, який перебуває та може бути в будь-який момент і під обстрілами, і свідком певної небажаної події.
Чи працюють військові психологи з особовим складом додатково перед відправленням на передову? В чому полягає робота?
Так, звичайно. Якщо це постійний особовий склад військового підрозділу, тобто люди на контракті, то це просто заняття із нагадуванням основних моментів. У військових підрозділах психологічна підготовка проводиться регулярно. А якщо це мобілізовані, то з ними проводяться заняття, про які я казала раніше.
Ще такий момент – якщо військовий психолог або командир підрозділу помічають за бійцями, які повинні бути відправлені на передову позицію, якусь незвичну поведінку, дивні реакції, то необхідно з ними спілкуватися. Всі ми відчуваємо страх, і у кожного він може проявлятися по-своєму. Задля того, щоб нагадати, для чого ми в армії, яка наша задача, який наш обов'язок, заспокоїти людину, потрібно обов'язково спілкуватися з бійцями, бути спостережливими.
Рішення щодо допуску людей до служби ухвалює військовий психолог?
Рішення повинно проходити через військового психолога, звичайно. Це обов'язково. Чи робиться так наразі у нас, сказати на 100% не можу.
Чи існують якісь критерії допуску до виконання бойових завдань?
Дивлячись, яких саме бойових завдань. Все залежить від специфіки, єдиний універсальний критерій – це, звичайно, психічно здорова людина.
На ваш погляд, чи вистачає наразі висококваліфікованих психологів для роботи з особовим складом?
На превеликий жаль, висококваліфікованих військових психологів не вистачає. Я б навіть сказала, є дефіцит. І це велика проблема. Підрозділам не вистачає фахівців для роботи з особовим складом, тому можуть призначати некомпетентних людей.
Водночас я знаю багатьох цивільних психологів, які проходять курси, військовий вишкіл, які мобілізуються та їдуть працювати саме у військові підрозділи на передові позиції. І там вони вже набираються досвіду саме військової специфіки. Тож я вірю, що чимдалі, тим більше буде фахівців в даній сфері, які не просто з дипломом психолога чи військового психолога, а, дійсно, висококваліфіковані спеціалісти. Нас очікує дуже багато роботи не тільки з військовослужбовцями, але й з їхніми сім'ями.
Як правильно спілкуватися з людьми, які отримали фізичні травми внаслідок війни?
Не жаліти таких людей, особливо, якщо це чоловіки. Треба спілкуватися з ними як зі звичайними людьми, не наголошуючи, не звертаючи зайвий раз увагу на їхні вади.
Це єдине правило, і навіть не правило, а порада. А так, все дуже, знову ж таки, індивідуально. Все залежить від того, як людина проживає своє життя в такому стані, на якому етапі реабілітації (фізичної та психологічної) вона перебуває. Стандартних правил не існує. Все дуже ситуативно й індивідуально.
Навіть повернення з війни для військових буває стресовим. На ваш погляд, чому так?
Тому що, коли людину з мирного життя відправляють туди, де постійні обстріли, вона потрапляє в інший світ – і це є стресом для організму. Потім людина потрошку звикає до того, що відбувається, і це стає нормою життя. На фронті щодня багато емоційно насичених подій, і всі побратими та посестри, які перебувають поряд, стають один для одного тими, хто розуміє їх на той момент краще за усіх. А коли військовий повертається у більш спокійне життя, то це знову ж таки є стресом, адже це знову нове для сприйняття середовище. Буває, що родичі не розуміють реакцій, певних проявів, негативних психічних станів тих, хто побував на війні. І це дає військовослужбовцям відчуття, що тут їх ніхто не розуміє, а там, на лінії фронту, розуміють усі побратими та посестри. Саме тому дуже багато бійців повертаються додому ненадовго, а потім рвуться назад.
Ще є відчуття, що на передовій ти щось робиш, ти там потрібен, ти важливий та ефективний для своєї країни. А тут з'являється почуття провини, що ти відпочиваєш, займаєшся своїми справами, поки там можуть гинути твої товариші. Звичайно, це дуже пригнічує, виникають деякі небажані стани, розлади. І далі одне за інше чіпляється… Якщо з цим не працювати, то може йти мова і про ПТСР. Причому він може проявлятися як одразу, так і через роки.
Як військовим зрозуміти свою соціальну роль після повернення з фронту? Є випадки, коли бійці після повернення з війни не могли себе реалізувати та здійснювали спроби самогубства. Як цього уникнути?
Свою соціальну роль після повернення із зони бойових дій військовим допоможуть зрозуміти психологи. Я вважаю, що у нас повинна бути налагоджена система в кожному військовому підрозділі, щоб під час кожної ротації кожен військовослужбовець в обов'язковому порядку проходив психолога. Це є дуже важливим.
Наразі це не уявляється можливим через нестачу спеціалістів, готових працювати у цьому напрямку. Але це допомогло б уникнути дуже багатьох проблем для бійців.
На жаль, випадків, коли військовослужбовці після повернення з війни не могли себе реалізувати й здійснювали певні небажані дії, дуже багато. І особливо серед тих, хто отримав психологічні та фізичні травми.
До речі, психологічна травма – така ж, як і фізична, це поранення в душу. Тому знецінювати саме психологічну складову не можна.
Ще хочу звернутися до чоловіків та дружин військовослужбовців, які повертаються із зони ведення активних бойових дій. Якщо ви знаєте, що з вашим партнером не проводилася належна психологічна робота, то ви можете за його згодою знайти психолога, навіть якщо це буде цивільний. Але, головний момент – за згодою свого партнера, насильницькі методи тут ні до чого хорошого не призведуть. Якщо він або вона готові до роботи з психологом, тоді ви можете або звернутися до центрів психологічної допомоги, або знайти приватного спеціаліста.
Знаю, що зараз багато психологів роблять знижку для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а хтось консультує безкоштовно. Свого психолога теж не так просто знайти, насправді. Але психологічна робота повинна проводитися обов'язково.
На вашу думку, які методи є найефективнішими для мінімізації агресії серед військових після повернення з передових позицій?
Якщо військовослужбовець повертається із зони активних бойових дій в підрозділ, в якому перебував до свого відправлення туди, і там довгий час не спілкувався зі своїми побратимами, посестрами, то тут повинна бути, звичайно, індивідуальна робота із психологом та колективна, щоб згладити цю різницю.
Людина може проявляти агресію до тих, хто перебував у більш-менш спокійному середовищі, може сприймати їх дуже по-різному. Якщо ми говоримо про агресивні стани, напади, які трапляються більше ніж один раз, і ми спостерігаємо це, то обов'язково людині, окрім роботи з психологом, необхідна робота з психіатром. Адже це вже може бути симптомом ПТСР, з яким повинні працювати вже психіатри.
За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожний четвертий українець має розлади психіки через війну, і ця кількість лише зростає. Чи формують в Україні систему психологічної реабілітації на досвіді інших країн, таких як США, Франція, Ізраїль, які відпрацювали всі протоколи реабілітації на практиці?
У нас дуже потужно й наполегливо працюють і державні й приватні організації. Є багато гарячих ліній телефонів довіри, в деяких місцях є можливість записатися на офлайн-консультацію або онлайн-зустріч на безоплатній основі. Також не забуваємо про Національну програму психічного здоров'я та психосоціальної підтримки, що була створена за ініціативи першої леді Олени Зеленської. Вона втілюється зараз.
Крім того, торік у листопаді Кабмін затвердив постанову про надання безоплатної психологічної допомоги людям, звільненим з військової служби, ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, членам їх сімей та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни і членам сімей загиблих (померлих) захисників та захисниць. Там також зазначений перелік, порядок та умови надання безоплатної психологічної допомоги й усі нюанси. Я сподіваюсь, що ці програми вже створені і постанови працюватимуть на практиці без проходження усіх кіл пекла з папірцями.
Також я впевнена, що надалі формуватимуться державні та приватні центри й установи, в яких надаватиметься необхідна психологічна допомога. Це те необхідне, на що ми маємо звернути увагу. А психологи – скерувати туди свої сили.
Марта Нетюхайло