На початку лютого США де-факто скасували концепцію "Арсеналу демократії", перевівши експорт зброї з розряду підтримки союзників у розряд жорсткої промислової політики. На папері це виглядає як "America First", але в реальності - це ризик втратити глобальне лідерство на ринку озброєнь у довгостроковій перспективі. Що змінилось і чому це шанс для європейсько-українського воєнно-промислового комплексу?
Перше – тепер діятимуть нові правила: "Плати або чекай". Вашингтон офіційно відмовляється від принципу "хто перший встав, того й тапки". Бюрократичну чергу замінили на політично керовану. Тобто, тепер пріоритет у отриманні зброї залежить від трьох факторів: скільки ти витрачаєш, чи вписуєшся ти в географію інтересів США, чи допомагає твоє замовлення американській економіці.
Такий собі перехід від Pull (союзник просить те, що йому треба) до Push (США змушують купувати те, що є в їхньому "Catalog of Prioritized Sales"). Простими словами, хочеш захисту - фінансуй реіндустріалізацію США.
Друге - чому це "постріл у ногу" для Сполучених Штатів? На жаль, вони ігнорують ефекти другого порядку. Адже такі нові правила – це, приміром, стимул для європейської автономії.
Коли доступ до критичних систем стає умовним, союзники починають хеджувати ризики. Тобто, Вашингтон сам дає Європі мотивацію, якої їй бракувало два десятки років: вкладатися у свої виробничі лінії, щоб не залежати від настрою в Овальному кабінеті Білого дому.
Крім того, таке рішення США – це репутаційна пастка. Різницю між маркетингом і реальністю показала Україна: "дорога і складна" американська архітектура часто програє масовості і ремонтопридатності. А якщо до технічних питань додати ще й політичні бар’єри ("ви в черзі, бо мало заплатили"), клієнти підуть шукати альтернативи.
І ще один момент – це слабкість у кризу. Будь-який союз, побудований на "прайс-листі", розсипається, коли треба діяти швидко і ризиковано. Транзакційні відносини не передбачають "підставити плече", вони передбачають "перевірити баланс рахунку".
Третє – для України та Європи це відкриває вікно можливостей. Поки США будують "елітний клуб покупців", Європа опинилася перед вибором: або повна залежність, або створення власної суверенної оборонки.
А для України це взагалі ідеальний момент, і ми вже почали діяти прагматично. Так, відбувається відкриття контрольованого експорту, створюються спільні підприємства та лінії у Європі.
Отже, пазл складається так: США залишають за собою сегмент наддорогих платформ (F-35, стратегічна ППО тощо). Але масовий сегмент - дрони, РЕБ, тактичні сенсори, боєприпаси - це ніша, яку може зайняти Європейсько-Український хаб. Ми даємо технології, швидкість і бойовий досвід, а Європа дає гроші, масштабування і стандарти. Разом це дозволяє створити альтернативний контур безпеки, який не залежить від того, який "рівень" сьогодні присвоїли тобі у Вашингтоні.
Таким чином, перетворивши безпеку на "меню з пріоритетами", США тактично виграють гроші на нові станки, але стратегічно самі вирощують собі конкурента в особі автономної Європи. І Україна в цій новій архітектурі повинна стати співавтором.