Уряд досі обмежує експорт озброєнь, але виробники знайшли "лазівку" – "експорт технологій", за якими збирають те ж саме, проте вже за кордоном. Також набирає обертів дискусія щодо розблокування фізичних поставок – але з обмеженнями.
Експорт озброєнь – болюче для України питання. Бо всі пам’ятають, як у 1990-ті й 2000-ні з країни вивозилося все, що їздило та стріляло. Щоб цього не допустити під час війни й були введені обмеження 2022 року. Але тепер ситуація інша – вітчизняний ВПК вже так "розрісся", що державні замовлення не встигають за виробничими потужностями. Для подальшого зростання галузі необхідні послаблення експортних обмежень.
Але поки діють заборони на "фізичні" поставки зброї за кордон, українські виробники успішно практикують схему "експорту технологій" – коли у іншій країні створюється філіал або знаходиться партнер, який випускає та продає зброю, що була виготовлена за українськими технологіями. Щоправда, податки такий український бізнес також вже платить за кордоном і поступово перестає бути, власне, українським.
Чи на користь "експорт технологій" виробникам і нашій воюючій державі, чому за обмежень процвітає промислове шпигунство, та яка українська зброя користуватиметься у світі найбільшим попитом – про все це УНІАН розпитав представників ВПК та експертів.
21 червня президент Зеленський оголосив, що в Україні розпочато програму Build with Ukraine, відповідно до якої влітку ми "підпишемо домовленості про початок експорту наших технологій за кордон у форматі відкриття ліній виробництва в країнах Європи і, може, не тільки".
"Ми будемо давати відповідні технології і будемо виробляти в їхніх країнах зброю для нас і для них: дрони різного типу, ракети і, можливо, артилерію. Вже є домовленості. Під час війни ми плануємо всім цим забезпечувати українські Збройні Сили", - повідомив гарант, чим фактично "легалізував" те, що існувало й раніше.
Після цього "камінг-ауту" з боку держави ситуацію ніби прорвало - новини про виробництво української зброї за кордоном полилися потоком, лише час від часу перемежовуючись повідомленнями про відкриття закордонних виробництв в Україні. Все це формує образ українського ВПК як глобального гравця, навіть попри обмеження. Були оголошені спільні оборонні проєкти з компаніями з Данії, Британії, Чехії, Німеччини, США, Нідерландів, Італії та інших країн - як на рівні президента чи Міноборони, так і через Укроборонпром та інші державні структури.
Ключовою є роль Данії, яка колись започаткувала "данську ініціативу" - механізм залучення західних інвестицій в український ВПК. Зараз, головуючи у ЄС, Копенгаген займається активним просуванням інтересів українських виробників на Заході. Мова йде не лише про підтримку України, а й про пришвидшення переозброєння самої Європи. Власне, у Данії вже діє спільний з Україною оборонний хаб. Подібні центри вибудовуються у Британії, Чехії та навіть Словаччині, про що УНІАН розповідають експерти.
Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, пояснює, що саме за рахунок релокації українських потужностей, відкриття філіалів та технологічних партнерств, власне, й відбувався оборонний експорт після 2022 року. Але він вважає, що зараз склалися найкращі умови для відновлення вже повноцінного експорту, тому про це так багато говорять. Але головне питання – в умовах його розблокування.
"Все, що виробляється у державі – технології, інноваційні рішення, – все це належить державі. І це правильно. Але держава не має забороняти експорт технологій, бо тоді відбувається їх прихований "витік". Я знаю з інсайдерських джерел, що Китай запрошував українських вчених "читати лекції", платив солідні гроші, а з цих вчених виманював дуже важливу інформацію про різні системи озброєнь", - каже пан Бадрак.
Експерт нагадує, що для Піднебесної це загальна практика – у РФ, яка є найближчим партнером Пекіну, минулого року посадили за грати півтора десятка вчених за подібні "лекції" про секретні розробки гіперзвукових ракет.
Дійсно, Китай досить агресивно збирає інформацію про світову зброю загалом і про українську зокрема – у липні СБУ заарештувала батька й сина з КНР, які намагалися дістати дані про ракетний комплекс "Нептун". Син грав роль "студента". При цьому офіційна влада у Пекіні навіть не спростовувала спроби шпигунства – просто повідомила, що "інформація має бути перевірена".
Також повідомлялося, що західні компанії теж не проти скопіювати українські технології. Тому експорт технологій та зброї потрібен, але виключно за умов жорсткого державного контролю, наполягає пан Бадрак. Сама ж держава повинна бути "не злим цербером, а добрим господарем" для експортерів та виробників, який контролює "нематеріальні технології", а не просто все забороняє.
Ще є проблеми і з захистом інтелектуальної власності, проте їх досі не було вирішено, адже українці теж користувалися цими "лазівками" для отримання закордонних технологій.
"Питання інтелектуальної власності для оборонної галузі України не вирішене. Керівники оборонних підприємств "сигналять", що варто було б це зробити. Але, з іншого боку, ми у такий же спосіб отримуємо певні технології з-за кордону. Наприклад, в нас наприкінці літа відкривають завод турецької Baykar Makina", - додає він.
Валентин Бадрак відмічає, що влада вже близька до відновлення і реального експорту, а не лише "експорту технологій".
"Зараз розглядається створення оновленої системи експорту озброєнь і технологій під наглядом держави. Є інсайдерська інформація, що цим займатися буде "Укрспецекспорт". Більше того, називають навіть ім’я нового керівника компанії. 9 червня було завершено контракт попереднього керівника, який тому і не продовжили. Очевидно, що вирішили відкривати експорт. Думаю, найближчим часом це буде оголошено. Або нічого не буде оголошено, але експорт відновиться", - додає директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння.
Це підтверджують і наші джерела в уряді, називаючи цю тему дуже делікатною. За їхніми даними, одним з вірогідних сценаріїв є дозвіл експортувати "надлишики" виробництва за окремими категоріями, якими українське військо вже забезпечено. І, можливо, обмінювати ці надлишки на ту зброю партнерів, якої ЗСУ найбільше потребує.
Із цією думкою погоджується і Ольга Шаповал, виконавча директорка Kharkiv IT Cluster. На базі кластеру навесні було утворено Defence Community, яке об’єднує біля двох десятків зброярів з прифронтового регіону (і чиє виробництво переважно релоковано).
"Якщо певної категорії обладнання у військах уже достатньо й є надлишок, його можна і треба продавати союзникам і партнерам. Це здоровий оборонний бізнес: умовно, можемо продати партію БПЛА за кордон, а на ці кошти закупити складнішу техніку, яку Україна поки не виробляє сама, як-от сучасні винищувачі чи системи ППО", - відмічає фахівчиня.
А поки дискусії щодо формату можливого експорту озброєнь ще тривають, держава вже зробила великий крок уперед у цьому питанні - "визнала той експорт технологій, який існував і раніше", наполягає Валентин Бадрак.
"За рахунок спільних виробництв і релокації виробництва експорт фактично вже відбувається. А якщо держава не дозволить легальний експорт, то може статися неконтрольований і дуже серйозний витік технологій. Тому, на мій погляд, краще дозволити торгувати технологіями – під наглядом держави. Без такого дозволу ми втрачаємо. Наприклад, якщо експорт відбуватиметься через релокацію, то податки з цих філій десь у Данії буде отримувати саме Данія, - каже військовий експерт. - Хоча безпосередньо щодо Данії це була їхня умова – вони готові допомогати й фінансувати виробництво, але лише якщо воно буде на їхній території".
У Технологічних силах України (ТСУ), які є одним з об’єднань українських зброярів, погоджуються, що експорт вже відбувається – шляхом ліцензування. І потрібно зробити наступний крок.
"Експорт технологій як явище існував і раніше. Класична модель передбачає, що компанія продає ліцензію на виробництво іноземному партнеру, або ж спільно починає виробництво на території інших країн. Але оскільки зараз може йтися про іншу модель, то ми на цьому етапі чекаємо на нормативно-правовий акт, в якому буде зафіксована модель детальної співпраці, - відповідають там на запит УНІАН. – Ми долучені до цього діалогу з профільними відомствами і чекаємо, коли це буде прийнято. Від початку Технологічні Сили України виступали за відкриття можливості експортувати до країн-союзників, з якими укладені безпекові угоди. Ми бачимо сьогодні найбільший потенціал до партнерства з цими країнами в частині експорту".
У ТСУ, втім, вбачають "великий потенціал і можливості для приватного сектору ОПК" навіть у тих змінах, які вже сталися стосовно експорту технологій. Але радіють вкрай обережно, у очікуванні змін не лише на словах, але й у юридично-правовій площині.
"Знову ж таки, треба дивитись на нормативно-правовий акт. Наприкінці минулого року ми проводили опитування серед членів обʼєднання – на той момент це було близько 50 компаній-членів, а на липень 2025 – майже 75. Опитування показало, що більшість країн НАТО вже звернулися до українських виробників щодо партнерства або постачання зброї. Відповідно до цього ж опитування, усі компанії підтвердили плани співпрацювати з країнами членами-НАТО у перспективі п’яти років, за умови відкриття експорту", - окреслюють перспективи у ТСУ.
Крім того, експорт є основою інтеграції українського ВПК у західні – передусім європейські – технологічні ринки.
ЄС активно озброюється, і у світі починається справжня боротьба за ті 800 мільярдів євро за програмою переозброєння SAFE/ReArm Europe.
"Ми бачимо тренд, що Європейський Союз стає відкритішим до партнерства з Україною і загалом до виробництва озброєння. Це велике досягнення України, тому що нашу державу включили в програму SAFE і дозволили закупівлі для України та в українських виробників. ТСУ долучені до діалогу щодо участі індустрії в програмі SAFE. Це великий крок з боку ЄС, членом якого Україна поки не є. Тому в цьому контексті особливо важливим є обмін технологіями та фактичне відкриття експорту", - продовжують думку у Технологічних силах України.
У Defence Community при Kharkiv IT Cluster теж чекають на зміни, наполягаючи, що "експорт технологій – це важливо, але він не працює у відриві від фізичного виробництва".
"Ліцензії, інтелектуальна власність, ноу-хау — це шлях до партнерства з іноземними компаніями. Але щоб утримати виробництво в Україні, потрібні і фізичні поставки, і масове замовлення. Це гарантує масштаб, робочі місця і податки, - стверджує виконавча директорка організації Ольга Шаповал. – Не йдеться про те, щоб "забрати" щось у фронту. Навпаки — йдеться про збільшення обсягів виробництва, щоб наші заводи не простоювали. Що більше ми продаємо за кордон, то більше потужностей ми завантажуємо, то дешевша собівартість одиниці продукції й більше лишається для власних потреб".
На думку пані Шаповал, у світі дефіцит виробничих потужностей у MilTech-секторі, а цивільний ринок - ще більший. І ми просто повинні цими можливостями скористатися.
"Багато країн НАТО вперше за десятиліття екстрено розширюють замовлення, але не встигають виробляти. Україна — одна з небагатьох країн, де оборонні заводи не лише працюють, а й щодня отримують унікальний бойовий фідбек, який мирним країнам недоступний. Можемо вдосконалювати продукти "не відходячи від каси". Це колосальна конкурентна перевага, - каже вона. – Маємо вирішити - або ми відкриваємо експорт і масштабно нарощуємо виробництво, або ці компанії відкриють офіси в Польщі, Естонії чи Німеччині, де не треба вгадувати, чи дадуть ліцензію і чи не зупинить регулятор. Для держави це питання не тільки економіки, а й безпеки: більше продукції подвійного призначення — більше робочих місць, податків і реальної спроможності утримувати оборонну незалежність у довгій перспективі".
Валентин Бадрак також каже про "величезні перспективи" українських озброєнь у Європі та світі, але поки що це питання лише почало "рухатися". Хоча все одно це вже "зовсім не та історія, яка була до широкомасштабного вторгнення".
"Пам’ятаю, одному виробнику дронів до повномасштабної війни потрібні були комплектуючі з Європи і доводилось на рівні посольств такі питання вирішувати. А тепер, на одному з засідань у форматі "Рамштайн", представники американської Northrop Grumman самі говорили про готовність співпрацювати з Україною у питанні балістичних ракет. Потрібне лише схвалення адміністрації Трампа, бо тут також експортний контроль, - каже про зміну настроїв на Заході директор ЦДАКР. - Переконаний, що до програм, таких як ReArm Europe, Україна буде дотична. Бо Європа, після приходу Трампа, провела ревізію своїх озброєнь, і була налякана тим, як вона залежна від США. Європа слабка. І їй Україна потрібна, щоб досягти обороноздатності".
Це важливо не лише у контексті експорту українських технологій, але й задля отримання натівських технологій.
"Думаю, Україна отримає більшу частину тих технологій, які хоче. Вже зараз є такі проєкти. Не можу назвати компанію, але вже є спільна розробка зенітних ракет середнього радіусу дії з локалізацією українських підприємств до 50%, які очікуються на початку 2026 року. Це під великий новітній ракетний комплекс 2018 року. Якщо ми з цим впораємося, то Україна зможе претендувати на участь у такому проєкті як італійсько-французький SAMP/T NG, розробка якого почалася 2023 року", - вважає пан Бадрак.
Він наполягає, що українські виробники вже беруть участь у виробництві західних ППО.
"Наприклад – система ППО IRIS-T від німецького виробника Diehl Defence. Одна українська компанія вже ставить туди засоби РЕБ. Тобто у німецькому комплексі вже є участь українських технологій. І нормально буде, якщо Diehl Defence потім буде продавати ці ЗРК іншим державам, а від цього зароблятиме й український виробник, і сплачуватиме в Україні податки, - стверджує фахівець. – Бувають випадки, коли держава не може сплатити аванс. Але виробнику, зазвичай, потрібно 70-80% авансу. А якщо буде експорт, то будуть обігові кошти. Що й пришвидшить розгортання нових виробництв і нових компетенцій".
Тобто, це історія не лише про допомогу українцям – без України Європі та НАТО вже теж ніяк. Лише французи, за інсайдами пана Бадрака, які традиційно ревно стежать за конкурентами, проявляють пасивність щодо співпраці. Але потреба у швидкому переозброєнні змушує навіть їх шукати шляхи кооперації з українцями. Але що саме іноземці готові в нас купувати?
Якщо коротко – то купувати в нас готові все. Ольга Шаповал вважає, що "MilTech сьогодні — це не лише про зброю", але й про інновації подвійного призначення, які "потрібні як на фронті, так і у цивільній економіці" - від аграрки до гуманітарного розмінування.
"У нас є те, чого бракує більшості країн: сильна інженерна школа, унікальний досвід бойового R&D і команди, які не просто розробляють рішення на папері, а створюють їх і одразу тестують у реальних бойових умовах. Це перевага, якої немає ні в кого у світі — ми буквально проєктуємо майбутнє dual-use технологій, - вважає очільниця Kharkiv IT Cluster. – Ми вже бачимо, що наші розробки конкурентні на глобальному ринку. Приклад — Quantum Systems, виробник БПЛА нового покоління, український "єдиноріг", хоч і зареєстрований у США", - зауважує пані Шаповал.
Валентин Бадрак дає більше деталей саме по озброєннях.
"Це - усі безпілотні системи, включно з наземними і морськими. У тому числі дрони-перехоплювачі. Крім них гарно будуть йти (на експорт, - УНІАН) засоби РЕБ, де ми вже випереджаємо Європу. Успіх на ринку матимуть компактні ракети, відомі як "ракето-дрони". Ще – українські високоточні ракетні озброєння та протитанкові ракетні комплекси, - перераховує перспективи Валентин Бадрак. - Навіть броньовані машини наші будуть користуватися попитом. "Практика" відкриває у Іспанії виробництво машин "Козак". І "Українська бронетехніка" хоче це робити – вони казали, що їх машини на 20-30% дешевші за європейські тієї ж якості. "Богдани", впевнений, так само матимуть попит. В них є одне "сире" місце, але це вже сучасна європейська система з автоматом заряджання, вартістю близько 3 мільйони євро. А, приміром, німецька САУ PzH 2000 коштує 11 мільйонів євро, RCH 155 – 17 мільйонів євро, французька САУ CAESAR – 4-6 мільйони євро".
Проте головні перспективи – саме у інноваційних розробках. Адже це ринки, які Україна сама для себе створює. Найбільші перспективи, на думку пана Бадрака, матимуть морські та наземні дрони.
"Україна першою поставила на морський дрон зенітні ракети "повітря-повітря" - українські Р-73 або американські AIM-9X. Було вже збито два літаки Су-30 над Чорним морем. Це абсолютно революційні речі, які дозволяють припускати, що нові дрони та інша українська новітня техніка матиме попит на світовому ринку. Я в цьому переконаний", - продовжує експерт.
Останніми днями в Україні багато говорять про дрони-перехоплювачі, які вкрай необхідні нашій державі для боротьби з ворожими "Шахедами". І нещодавно одне українське підприємство підписало угоду з американською компанією на спільне виробництво – у тому числі й таких безпілотників. Це перспективна історія, адже дозволить швидко масштабувати виробництво перехоплювачів для України. Але, звісно, українська технологія буде використана американцями для своїх цілей.
Наступними експерт називає наземні роботизовані комплекси. Наприклад, у Данії створюється філія українського підприємства, яка складатиме саме такі комплекси для України.
"На якомусь етапі Данія вирішить, чи потрібні їй самій такі комплекси. Гадаю, що вирішить на їх користь, бо це перевірений війною комплекс-мінер – для мінування й для розмінування місцевості. Таким чином українські технології переходять до тих країн, які нам допомагають", - каже він.
Пан Бадрак вважає, що зенітно-ракетні комплекси теж стануть новим українським "бестселером" і ділиться інсайдами по стану розробки власних ППО.
"Україна вже створила власний ЗРК. Мова не про "Кільчень" від КБ "Південне", чий статус досить далекий (від фіналізації, - УНІАН). І не про "Корал", який теж робить державний сектор – він теж ще не готовий. Я про інший комплекс від приватного виробника. Він вже кодифікований – тобто допущений до експлуатації. Про це неофіційно повідомляло одне з потужних об’єднань українських оборонних підприємств", - відкриває трохи деталей фахівець.
Головними перевагами українських озброєнь є те, що вони "перевірені війною", ефективні, але значно дешевші за західні. В якості показового прикладу він називає французьку крилату ракету One Way Effector, презентовану у червні.
"Вона виявилася саме "ракето-дроном" зі швидкістю 500 кілометрів за годину та дальністю на 500 кілометрів. У той час як українські комплекси "Барс" або "Пекло" летять на 700 км, мають бойову частину 50 кг, як у "Шахедів", і значно дешевші за французькі. Це робить їх дуже привабливими для покупців, - продовжує він. – Зараз у США, Британії і Німеччині стартували програми з розробки дешевих крилатих ракет – наявні коштують понад мільйон доларів кожна. Британці ввели обмеження – не більше 500 тисяч фунтів, а США зробили ліміти ще нижчими. Це дуже важливо, бо в Україні відбувається "стрибок" саме у ракетній техніці".
Ще один приклад уже зі США.
"Зараз американці у пошуку більш дешевих БПЛА, задля чого створили проєкт Artemis, в якому задіяні чотири компанії – дві з яких українські. Це свідчить про потужність українських технологій, про їхнє краще співвідношення якості до ціни. Американці вже мають дрон-перехоплювач Coyote, але його вартість - понад $120 тисяч. Наші – набагато дешевші", - додає пан Бадрак.
Проте всі ці новітні озброєння Україна зараз не експортує – лише шляхом "експорту технологій", що дуже обмежує процес. Адже експорт – це гроші. А саме грошей нашій державі зараз бракує. Схоже, що влітку влада теж почала це розуміти, що й призвело до зміни політики.
Є й інші мотиви відновлення експорту. Наприклад - удар по домінуванню Кремля на ринках озброєнь.
"Необхідно відновити експорт озброєнь ще й тому, що РФ, хоч і "випала" серйозно з ринку озброєнь (вже не у ТОП-5 експортерів, хоча традиційно була другою після США, а експорт за підсумками 2024 року зменшився у 14 разів і був менше $1 мільярда), але вона дуже активно працює, щоб повернутися на ринок. Але Україна вже довела, що західні технології кращі, ніж радянсько-російські, і може зараз спільно з європейськими й американськими компаніями виходити на ринок, щоб виштовхати РФ з тієї ніші, де вона була. Хоча, звісно, вже є нові потужні гравці, такі як Китай, Південна Корея, Ізраїль. Але простір для України все одно є", - наполягає Валентин Бадрак.
Це стосується не лише зброї, але й продукції подвійного призначення – як, ось, двигуни, чиї технології досі зберігає Україна. Це виробництво потрібно відновлювати.
"Велика кількість кораблів у Азії та РФ оснащувалася саме двигунами миколаївського виробництва – компанії "Заря-Машпроєкт". Свого часу відбулася передача цих технологій до РФ та КНР, - нагадує експерт. – Так само – авіаційні технології "Івченко-Прогрес". Вони були передані до РФ та, ймовірно, до КНР. Це потужні двигуни для вертольотів. Росіяни можуть їх виробляти, хоча й у обмежених обсягах через складність технології. У 2020 році тодішній керівник компанії "Укрспецекспорт" повідомляв, що відбувалися розробки на користь Китаю авіаційного двигуна для бойового літака п’ятого покоління. Та ще якоїсь РЛС. Ще один випадок – один з інститутів Національної академії наук передав до Китаю технологію управління авіаносцем".
Це актуально тому, що теж у липні РФ передала на замовлення Індії новий фрегат, на якому встановлені якраз згадані миколаївські двигуни. Щоправда, поставлені вони були ще до 2014 року. До речі, також у липні Китай публічно продемонстрував свої літаки п’ятого покоління.
Так, липень дуже насичений новинами по темі зброї в усьому світі, а не лише в Україні, що свідчить про посилення конкуренції. І саме Індія є "полем битви" між РФ та США – а може стати таким і для України.
З України вже постачалися українські двигуни для індійських літаків Ан-32, що дня нас важливо, бо ми тут можемо витіснити росіян, від яких Індія потроху відвертається, попри високу залежність – до 70% всього озброєння Індії має російсько-радянське походження. Нашою перевагою може стати те, що індуси запустили програму "Make In India", і "фактично перестали закуповувати озброєння, яке не має виробництва на території самої Індії".
"Тепер туди будуть не просто постачати, наприклад, американські авіаційні двигуни для літаків п’ятого покоління, але й збирати. Так само з бронемашиною Stryker, але спеціально для Індії додали нові елементи – деякі навіть революційні. Як от комплекс лазерного озброєння для боротьби з дронами. Хоча важко сказати, які саме технології будуть передані до Індії, а які - ні. Бо зазвичай ключові речі країна-виробник не передає на експорт або, принаймні, пригальмовує їх передачу", - додає фахівець з озброєнь.
А це саме оптимальний формат "експорту технологій", який зараз є не просто найбільш комфортним для українських виробників, а взагалі єдиним можливим варіантом для експорту на тлі заборон (які, втім, вже незабаром можуть бути суттєво послаблені). Ці умови можуть бути для нас сприятливими – і не лише у Індії. Але лише за умови, якщо ми самі будемо готові скористатися цим шансом.
Український ВПК вже зараз має певні переваги над конкурентами у світі. Але самообмеження на експорт нам їх "перекривають", через що ми не можемо ними скористатися. Добре, що пішла хвиля "експорту технологій", але без повноцінного – звісно, контрольованого – "фізичного" експорту наш "зоряний час" не буде тривати вічно. У пріоритеті по співпраці - ті країни, які, власне, нам відновлення ВПК й профінансували. Але спільне освоєння нових ринків ніхто не забороняє – особливо, якщо це дозволяє завдати нових втрат стагнуючій РФ.