"Рік, що минув, був важким для всіх нас, але не хвилюйтеся – наступний буде ще гіршим", - прем'єрка Італії Мелоні таким оригінальним чином привітала італійських посадовців з Різдвом.
І хоча сама сеньйора Мелоні теж докладає рук до того, щоб особисто для нас цей рік не був простішим (разом з Бельгією, Францією та деякими іншими країнами вона заблокувала використання російських заморожених активів на користь України), але, втім, маючи чи не найпотужніше проросійське лобі у країні, Італія, стараннями Мелоні, залишається серед лідерів постачання зброї до ЗСУ.
Але що вона мала на увазі? Те ж саме, що й переважна більшість західних ЗМІ, які описують настрої у Європі, де очікують на російську агресію проти ЄС та НАТО, на тлі демонстративної "слабкості" США, що виглядає майже як потурання російським погрозам.
Згадайте, які були заголовки та настрої в українських ЗМІ й соцмережах у 2021 та на початку 2022 року (до атаки кремлінів), і ви приблизно зрозумієте, що має на увазі Мелоні, і що зараз у думках європейців. Як і тоді, одні говорять, що варто озброюватися, інші – намагаються додзвонитися до Путіна (так, Макрон знов спробує стати "новим Чемберлєном", і знов, ймовірно, в нього нічого не вийде).
Тобто, 2025-й рік для ЄС та Британії – це останній довоєнний рік. Це не означає, що у 2026-му "гаряча" війна обов’язково розпочнеться – і одразу світова. Ні, все дещо складніше. Хоча пряма російська агресія може статися у 2026-му (а може й не статися), проте далі у ЄС та ВБ буде вже не мирний час, а період підготовки до стану бойової готовності в умовах гібридних атак.
Війна "у головах" вже стартувала як "Друга Холодна", яку може "запалити" будь-який спалах – російський дрон, блукаючі російські погранці на Балтиці, білоруські аеростати тощо.
Для нас війна йде вже давно, але багато європейців досі вважали (як той же Трамп), що Кремль хоче лише Донбас, а далі не піде. Бо їм так було зручніше думати. Але тепер переважна більшість з них погоджується, що Путін точно піде далі. А на американські гарантії безпеки більше покладатися не вийде. Питання лише про те, наскільки цей конфлікт буде "гарячим" та масштабним (це буде локальна прикордонна сутичка або вже дійсно світова війна). Ну і, звісно, є різні думки щодо строків.
Наприкінці цього року всі західні європейські уряди та НАТО (як структура) проводять "мозковий штурм" з цих питань. Публічно повідомляють не про всі такі заходи, але дещо стає відомо й на широкий загал. Наприклад, західні ЗМІ, з подачі CNN, активно зараз обговорюють тези "таємного" засідання (але про яке всі чомусь знають) британських посадовців в урядовій резиденції Вайтхол, яке пройшло в листопаді з залученням експертів RUSI – Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень.
Там експерти та посадовці обмінювалися думками щодо того, коли РФ нападе та коли Європа й, безпосередньо, Велика Британія будуть до цього готові. Ще раз – дискутували не про "нападе РФ, чи ні", а саме у руслі – "коли нападе і як підготуватися".
Дати для нападу на ЄС у самого Кремля немає саме стараннями українців, до речі, які стікають кров’ю, надаючи європейцям мирно дискутувати у тихому тилу вже 4-й рік повномасштабної війни та 11-й рік російської агресії загалом. Те, що Європа зберігає для нас високий рівень підтримки - вже дуже добре. Хоча, відверто, європейці могли б робити й більше, якщо вже самі розуміють, що від нашої стійкості залежить і їхнє майбутнє.
Насправді, для нас нічого революційного на тому заході у Вайтхолі не відбулося. Знов та ж "розтяжка" по часу нападу – чи-то у 2027-му, чи-то у 2030-му, чи-то десь посередині. "Приціл" британських прогнозистів дещо "збитий".
Це вам не наші українські тарологи. А перед очима в них "розпливається", адже британці та європейці виходять не з російських спроможностей вести війну на кілька фронтів (у ефективність мирних планів Трампа мало хто з експертів вірить), а з власних можливостей для перемоги.
Україну знов недооцінюють, а Кремль… по-різному. Одні росіян недооцінюють, говорячи, що ті вже майже готові до нападу, а інші ж – переоцінюють, наполягаючи, що РФ ніколи не буде здатна на відкриту агресію проти НАТО навіть за "розслабленості" США.
Проте головне, що Європа готується не просто стримувати Кремль, а саме перемагати в разі нападу на неї.
Це британці, німці та інші й називають "готовністю". І там вже приблизно порахували, що для цього треба, створюють конкретні плани, як цього досягти тощо.
Звісно, західні генерали, як ми вже бачимо з їхніх не завжди коректних порад для нас, знов готуються до "попередньої війни". Але сам факт дуже показовий – Лондон та його однодумці, переважно, не бажають бути "терпілами" у путінській термінології.
Щоправда, висновок цієї дискусії у британців вийшов не дуже втішний – для такого рівня боєготовності їм потрібно буде готуватися ще 10 років наявними темпами. Вони самі ж це кажуть. І потрібно або якось прискорити підготовку, на тлі проблем в економіці та низьких рейтингів влади, або шукати інші рішення.
Наприклад, й надалі підтримувати Україну, щоб "відволікти" від Європи росіян. Звучить не дуже для нас приємно, але це буквально примушує європейців зберігати нам підтримку на високому рівні.
Подібна зустріч була й у Німеччині, і заяви їхніх урядовців схожі на британські. Певно, щось подібне вже відбулося в усіх країнах НАТО. Але якщо влада у Європі вже розуміє ці загрозливі перспективи, то західне населення, яке звикло до "вертолітних коштів" та масштабної соціальної підтримки, не дуже хоче камбеку у стан перед Першою світовою, коли всі теж боролися за зони впливу.
Бо завжди є вибір – або потужний соцзахист, або зброя. Саме демілітаризація Європи та повне передання самозахисту на "аутсорс" американцям створили для європейців "золоті" ситі роки 1990-х й 2000-х.
І, ось, наступний рік пройде у пошуку варіантів цього "прискорення", щоб населення, попри підбурення проросійськими політиками спротиву "мілітаризації", "догнало" б ментально свої ж уряди. Тут багато факторів у кожній країні, але головний – географічний. Чим ближче до кордонів з Росією, тим більш охоче населення готове жертвувати своїми вольностями й перевагами заради спільного захисту. Скандинави та східні європейці демонструють найбільшу готовність, а та ж згадана Італія, Франція, не кажучи вже про Португалію з Іспанією, дещо відстають.
Але, насправді, мілітаризація це "новина" лише для деяких європейців. Війна - вже давно не новина для українців та росіян, для тайців та камбоджійців, для ізраїльтян, палестинців, турків, іранців, афганців, венесуельців, гаянців, пакистанців, індусів, вірмен, азербайджанців, сирійців, ліванців, корейців (всіх "полярностей") тощо. Всіх і не перелічити вже. І, майже гарантовано, що цей перелік наступного року лише збільшиться.
Все це є свідченням того, що світова система міжнародних відносин остаточно "завалилася" як та Вавилонська вежа.
До речі, про Вавилон. Давній світ, який існував до Кризи Бронзової доби у 1200-1150 роках до н.е., "посипався" зі схожих причин. Тоді все також починалося з кліматичних змін, економічної кризи, масштабних міграцій, війн за ресурси, розвалу торговельної системи та системи міжнародних відносин загалом. Схоже було і з занепадом Римської імперії.
Сучасний світ - ще більш динамічний. Після катастрофи Першої та Другої світових війн планета оговталася не за тисячоліття, а менш ніж за десятиліття. Хоча зміни були тектонічні, і Друга світова докорінно змінила всю систему міжнародних відносин та торгівлі.
Нова міжнародна система з досить чіткою структурою поділу зон впливу на комуністичний, західний та "третій" світ утворилася вже у 1950-ті. Новий баланс сил між переможцями у Другій світовій сформувався, зокрема, через низку локальних конфліктів, на зразок Корейської війни. Але у 1991 році й ця система Холодної війни зазнала краху. Проте нова повноцінно не утворилася, адже залишилася одна сторона (США), яка продовжувала "бій з тінню" - рухалася за інерцією, не маючи повноцінного суперника.
Саме щоб вберегти собі "зручного" опонента Білий дім врятував у 1990-ті РФ від розпаду. Зараз Трамп знов намагається РФ врятувати, дуже поспішаючи з "мирною угодою", чітко розуміючи, що з кожним наступним навіть не роком, а місяцем Кремль втрачатиме свій потенціал. Бо Трампу, який намагається відновити той колоніальний світ, який був ще до Першої світової й утворився в результаті Віденського конгресу, дуже потрібен хтось зручний, з ким можна знов переділити світ на зони впливу.
І йому зручніше зробити "договорнячок на трьох" - з "товаришами" Пу і Сі, ніж потім "штовхатися ліктями" лише з одним китайцем. Бо чим більше учасників, тим простіше ними маніпулювати. Але не потрібно й надто багато, бо це призведе до перевантаження мікроменеджментом, з чим Штати вже не впоралися – однополярний світ вони побудувати, як виявилося, нездатні.
Але це все мрії та сподівання Трампа. За які він будуть боротися, але не факт що досягне. Бо є спротив не лише ззовні, але й усередині. Наприклад, Сенат США зобов’язав Міністерство оборони США погоджувати кожну спробу зменшення поставок озброєнь до України. Вже те, що Сенат досі називає цю контору "Міністерство оборони", а не "Міністерство війни" (як у часи Монро, доктрину якого зараз відроджує Трамп) багато про що свідчить.
Доки "великі" держави намагаються маніпулювати собі на користь, а система "хворого" ООН розвалюється, де старий "кіт" генсек вже "не ловить мишей", всі країни починають "гризтися" між собою, користуючись періодом "міжвластя", коли можна брати все, що погано лежить, і нічого тобі за це не буде (копіюючи Путіна, якого "нагороджують" "мирними угодами" Трампа, а не публічним трибуналом).
Відповіддю на спроби "великих" маніпулювати став розподіл "менших" на регіональні союзи – всі шукають собі партнерів для "гарячої" або "холодної" війни з сусідами.
Всі ж ведуть перемовини з усіма, щоб мати можливість з усіма боротися. Так, днями пройшла зустріч ізраїльтян з греками та кіпріотами (тобто теж греками). Звісно, "дружили" проти Туреччини.
Турки ж ведуть активну дипломатію з Єгиптом та Катаром. З якими ще кілька років тому ледь не воювали. Все через Ізраїль. А ще – турки постійно у контакті з Іраном, який публічно погрожує не лише Ізраїлю (і 2026 року майже гарантовано буде черговий спалах цього конфлікту), але й Вірменії, де цього року проходять вибори.
Можна перелічувати всі потенційні конфлікти довкола Китаю, Індії та Індокитаю. Про Африку – там вже давно неоголошена "Друга всеафриканська", де всі воюють з усіма. І всюди намагається "просунути" своє "посередництво" Кремль, щоб маніпулювати регіональними конфліктами собі на користь.
Але глобальна зміна правил гри - це не лише ризики. Це й нові можливості. Особливо для тих, хто першим вступив у цю "фазу змін" і зараз є більш підготовленим за конкурентів. Мова про Україну. Зброя це "нова нафта", а в нас її все більше. Як і досвіду. І лише від нас залежить, як ми всі ці "карти" розіграймо собі на користь вже 2026 року – у перший рік нової доби.
Криза бронзової доби відкрила вікно можливостей давнім грекам та римлянам, крах Римської імперії – франкам та іншим варварам-германцям. Наполеонівські війни – розчистили шлях тим же США, а Перша й Друга світова цей тренд для американців підтримали. Зараз у Європи є шанс на потужний історичний "камбек".
Але виключно в разі ефективної реформи та залучення у цей новий оборонний й промисловий альянс пасіонарної України. Ми для цього теж повинні зробити своє "домашнє завдання" саме 2026-го року. І тоді світова криза стане для нас не "кінцем світу", а початком нової епохи розквіту. Якщо все зробимо правильно.