Найманий убивця

Через три роки гарячого переслідування “Челсі” нарешті отримало гравця, якого Роман Абрамович хотів більше за інших – Андрія Шевченка, українську суперзірку з жінкою – американською моделлю, одного з найбільших гравців світу. Він у Лондоні дає ексклюзивне інтерв’ю Джеймсу Іву – про жах Чорнобиля, свої амбіції у Лізі Чемпіонів і про те, як Джорджо Армані допоміг йому знайти своє кохання.

Це було правильне місце, але неправильний час. Улітку 2003 року Андрій Шевченко прибув до готелю „Four seasons” у Мілані на зустріч. Випадково Роман Абрамович обрав той самий готель – перероблений жіночий монастир XV століття – для своїх власних переговорів. Абрамович невдовзі після дивовижного придбання „Челсі” утверджувався як власник найпотужнішого футбольного клубу Європи. Шевченко все ще палав від захоплення тріумфом „Мілану” у фіналі Ліги Чемпіонів проти „Ювентуса” кілька місяців до того. Це міг би бути чудовий роман. У підсумку це стало короткою здибанкою.

„Так сталося, що я мав домовленість про зустріч там у той же час з іншою людиною, яка й представила мене Романові, – розповідає Шевченко. – Він у лоб спитав мене, чи не хотів би я поїхати до Челсі, але я відповів йому абсолютною відмовою, тому що був щасливий у Мілані. Ми якраз виграли Лігу Чемпіонів. Я розмовляв з ним протягом ще п’яти хвилин, і це було все”.

Абрамович не забуде цю зустріч. Скоро стане зрозуміло, що він хотів більш за все, аби цей бомбардир грав у нього в „Челсі” – і залицяння почалося. Воно почалося як таємна справа. У травні 2004 року Абрамович та його виконавчий директор Пітер Кеньйон помандрували до північноіталійської столиці, щоб зустрітися з віце-президентом клубу Адріано Галліані. Після зустрічі обидві сторони наполягали, щоб їхні переговори мали „лише загальний характер”, а не торкалися специфіки трансферу Шевченка. Мало хто їм повірив.

Наступного літа роман став публічним. Шевченка та Абрамовича сфотографували під час розмови на стадіоні в Бостоні, де „Мілан” грав під час передсезонного турне по США. Це лише посилило спекуляції щодо теми їхньої розмови, хоча й не під час особистої зустрічі, але все одно приватної. Доти Шевченко посилав змішані месиджі. „Навіть якщо „Мілан” захоче продати мене, я не залишу його” – сказав він у липні 2005-го, через кілька тижнів після того, як публічно висловив свою повагу та захоплення тим, чого Абрамович намагався досягнути з „Челсі”.

Британська преса писала, що Абрамович готувався заплатити до 85 мільйонів фунтів за бомбардира. „Фантастичні цифри” – відповіли їхні італійські візаві. Фани „Мілану”, мабуть, стверджували б, що вони відображали реальну вартість цієї людини. І кінцева цифра, коли оборудка через рік таки була здійснена, стала британським трансферним рекордом – близько 31 млн. фунтів. Не дивно, що Абрамович так прагнув підписати українську суперзірку. Його європейський досвід точно відповідає амбіціям „Челсі” виграти Лігу Чемпіонів – Шевченко забив у цьому турнірі 43 голи, і лише Рауль з мадридського „Реала” з-поміж діючих гравців має кращий результат – 51 гол. Тричі українець був найкращим бомбардиром турніру за підсумками сезонів і залишається одним з найстабільніших голеадорів. Для гравця у віці 30 років важливою якістю є здатність швидко адаптуватися до нової ліги – у „Мілані” він став єдиним іноземним легіонером за всю історію клубу, який очолив список бомбардирів у першому ж своєму сезоні в серії „А”.

Цього літа Шевченко був капітаном української збірної на першому для неї чемпіонаті світу. Незважаючи на шок від тяжкої поразки в першій грі, він вивів свою команду до чвертьфіналу, де вони поступилися майбутнім чемпіонам – Італії. Країні, чий чемпіонат він мав залишити згідно з укладеною угодою. „Мілан” – великий клуб, але для нього перейти з „Мілана” до „Челсі” – це велика заява про те, де нині перебуває „Челсі”, – сказав Жозе Моуріньйо про гравця, якого, можливо, нав’язував йому Абрамович.

Безсумнівною є спорідненість доль Шевченка та Абрамовича, футболіста та мільярдера. Найочевидніше те, що обидва розмовляють російською, обидва – колишні громадяни Радянського Союзу, а також, незважаючи на весь свій нинішній достаток і комфорт, знають, що таке труднощі та боротьба в ранньому віці: у той час, як росіянин Абрамович розпочинав свою бізнесову імперію, виготовляючи пластикові качки в похмурій московській квартирі, Шевченко пережив найстрашніше в Європі ядерне лихо у своїй рідній Україні, щоб стати згодом „Шева-голом”, „Вітром зі Сходу” та „білим Роналдо”.

Ми зустрічаємося у вологому Західному Лондоні в готелі в Кенсингтоні, де він живе зі своєю 28-річною американською дружиною Крістін Пазік, колишньою моделлю, та їхнім 22-місячним сином Джорданом. Він прибуває з невеличким запізненням, провівши першу половину дня за грою в гольф у престижному клубі “Віслі” у Сурреї.

Він має бути втомленим, натомість усім тисне руки й усміхається, розслаблений у своєму новому оточенні. У його манерах немає нічого ефектного, ніякої поважної ходи та пихи. Він удягнений просто, але добре – темно-сірі штани, чорна футболка. Він домовляється про фотосесію зі звичною невимушеністю. Він звик фотографуватися, бувши моделлю для свого друга Джорджо Армані, з яким відкрив два бутіки у своєму колишньому місті Києві.

Армані відіграв свою роль у його відносинах з Пазік, яку він зустрів 2002 року на вечірці після шоу, організованого знаменитим дизайнером. Вони одружилися в липні 2004-го на полі для гольфу у Вашингтоні. Вона – висока граційна білявка. Як правило, вона бере участь у фотографуванні, але не сьогодні: вона на сьомому місяці вагітності, має сина і прагне уникати фотооб’єктива.

В Італії Пазік звинуватили у „виманюванні” Шевченка з „Мілану”. Її дружба з дружиною Абрамовича Іриною, з якою вона займається шопінгом, та її бажання виховати дітей в англомовній культурі, як вважається, справили вплив на рішення чоловіка перейти до „Челсі”. Адріано Галліані, віце-президент італійського клубу, якому приписують попередні переговори про трансфер з Абрамовичем у 2004 році, описав від’їзд Шевченка як „перемогу англійської мови над італійською”.

Шевченко захищається, але не кається. „Я не бачу, чому я маю пояснювати масі людей, чому ми переїхали, – каже він точною і акцентованою італійською мовою. – Крістін – американка, я – українець, і ми провели останні кілька років, живучи в Італії. Ми вже маємо дитину, ще одна очікується. Їм потрібна стабільність, і її частиною є те, якою мовою вони розмовлятимуть, коли виростуть. Переїхати до Лондона було сімейним рішенням – так буде найкраще для них”.

Це не зупинило деяких фанів „Мілану”, і вони нагородили його неминучим брендом „зрадник”. Мабуть, їхнє роздратування зрозуміле: його від’їзд є ударом для серії „А”, яка досі відчуває наслідки скандалів від договірних матчів. Після від’їзду інших топ-гравців, у тому числі капітана переможної збірної Італії Фабіо Каннаваро, бразильського півзахисника Емерсона та французького захисника Лілана Тюрама (усі переїхали до Іспанії), виїзд Шевченка за кордон підтвердив зростаюче розчарування та зникаючі зачарування Лігою, яку ще недавно розглядали як найпрестижнішу у світі. Нещодавно італійська „Газетта делло спорт” опублікувала свого роду „соціальний календар” Шевченка після його прибуття до Лондона: гольф, шопінг, концерт Мадонни, мюзикл „Чикаго” та обіди у вишуканих ресторанах. Малося на увазі: „як швидко він нас забув”.

Шевченко та Пазік орендували квартиру неподалік стадіону Стемфорд Бридж. Чи пропонував їм Абрамович здати одну зі своїх численних резиденцій, як це широко повідомлялося? Ні. „Це було б недоречно, – сказав Шевченко. – Він є власником клубу. Він мій бос, а я – його службовець. Я хочу зберегти цей стан речей”...

Удома Шевченко залишається національним героєм, хоча слава може бути ризикованою. Наприкінці 2004 року, наприклад, він виявився втягнутим у президентські вибори, у яких проросійський Віктор Янукович протистояв прозахідному реформатору Вікторові Ющенку. Змагання було затьмарене корупцією, фальсифікацією результатів голосування та зловісним припущенням про те, що Ющенко був отруєний. Як інакше пояснити раптове спотворення його обличчя?

Під час кампанії Шевченко з’явився на національному телебаченні й похмуро зачитав підготовлену заяву про те, що він підтримує Януковича, за яким стояла головним чином східна частина України – регіон, куди свого часу був евакуйований футболіст ще дитиною, подалі від наслідків Чорнобильської катастрофи. Герой, що виїхав на Захід і одружився з американкою, виглядав як людина, що читає власний смертний вирок. Коли фани донецького „Шахтаря” відвідали Мілан кілька тижнів потому, щоб подивитися матч Ліги Чемпіонів, вони вивісили прапор з простим месиджем: „Твій вибір змусив націю плакати”.

Після цього Шевченко намагався дистанціюватися від того, що трапилося. Він казав про те, як його порадували „теплі слова” Ющенка, коли пізніше, уже на посаді Президента, той привітав Андрія, який став футболістом Європи 2004 року.

„Народ України заслуговує на демократію, – каже він тепер. Потім, зі злістю: – Це г...но. Велика купа г...на. Послухай, політика – це г...няний світ. Я хочу залишатися якомога далі від нього, якомога далі від газет і телеканалів, котрі підтримують того чи іншого кандидата. Я – спортсмен. Я представляю мою країну. Кожного разу, коли мене закликають грати, я граю. І коли прийде час зупинитися, я зупинюся. Але я роблю все це, тому що я хочу, а не тому що мене примушують”...

Джеймс Ів, “Обсервер Спорт Манслі” (Велика Британія)

Переклав Микола Писарчук